20 травня 2025 року Справа № 280/2463/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в повному обсязі;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» недоплачену суму разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі 5 мінімальних ненсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої разової грошової виплати в розмірі, а саме 10 805,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно виплатив позивачу, як учаснику бойових дій, разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі який не відповідає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) та суперечить висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 14-247/2018(3393/18). Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження.
Відповідач позов не визнав. У відзиві від 23.04.2025 вх. № 19664 вказав, що Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983) частина 5 статті 14 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) викладено в наступній редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Відповідач зазначає, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551. За таких обставин, відповідач вказує на те, що позивачу правомірно виплачено грошову допомогу у розмірі, що визначений Кабінетом Міністрів України. З урахування викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого міститься в матеріалах справи, та є отримувачем разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
У 2024 році Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатило позивачу як учаснику бойових дій разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в розмірі 1000,00 грн.
На звернення позивача, листом від 31.01.2025 відповідач повідомив, що відповідно до Постанови № 369 позивачу виплачена разова грошова виплата до Дня Незалежності України в розмірі 1000,00 грн.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до Преамбули Закону № 3551-XII, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 12 Закону № 3551-XII встановлені пільги учасникам бойових дій.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 № 2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон № 2983-IX), частину 5 статті 12 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту:
Щорічно до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України 02 квітня 2024 прийняв постанову № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році».
Цією постановою, установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 р. у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Позивач, стверджуючи про порушення свого права, вказував на те, що у 2024 році розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України, на яку він має право, становить п'ять мінімальних пенсій за віком, як це передбачено статтею 12 Закону України № 3551-ХІІ в редакції від 25 грудня 1998 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020.
Дійсно, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV статтю 12 Закону України № 3551-ХІІ було доповнено частиною четвертою, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону України № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 107-VI.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетний кодекс України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, указав на те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV.
За вказаних обставин прийнято постанову та висловлено відповідну правову позицію Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20, а також Судовою палати Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22.
Саме з викладених аргументів виходив позивач, звертаючись до суду з цим позовом і вважаючи, що він має право на виплату щорічної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, суд зазначає, що наведені аргументи щодо застосування закону, як і рішення Верховного Суду у зразковій справі 440/2722/20 та правова позиція Судової палати Верховного Суду у справі № 560/8064/22 втратили актуальність у зв'язку з черговою зміною законодавства, яке регулює розмір і процедуру спірної виплати.
Як вже зазначено вище, 15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України № 2983-IX, яким частина 5 статті 12 Закону України № 3553-ХІІ викладена в такій редакції: «Щорічно до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Наведені положення Закону України № 2983-IX неконституційними не визнавалися і є чинними.
Суд зауважує, що така зміна вчинена Верховною Радою України шляхом внесення прямих змін до Закону України № 3551-ХІІ, а не шляхом установлення відповідних норм черговим Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з цього питання.
Такий спосіб внесення змін до Закону не дає суду підстав стверджувати про неконституційність відповідних змін правового регулювання.
Вирішуючи цей спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23.
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зважала також на те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ), викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У цій справі, предметом позову є розмір разової грошової виплати учаснику бойових дій, а не особі з інвалідністю внаслідок війни.
Однак, сутність таких виплат та порядок їх нарахування є ідентичними, що свідчить можливість врахування при розгляді цієї справи висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23.
Таким чином, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, у цій справі суд зазначає, що дії відповідача щодо нарахування позивачу разової грошової виплати у 2024 році до Дня Незалежності України у розмірі 1000 грн є правомірними, відтак заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 20 серпня 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький