19 серпня 2025 року Справа № 280/12180/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України
до - Начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) старший лейтенант ОСОБА_2
про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону, -
30.12.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі по тексту - відповідач 1) до Начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) старший лейтенант ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 21.10.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_3 ;
- стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.10.2024 позивач супроводжуючи свою дружину - ОСОБА_3 , якій встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, маючи намір перетнути державний кордон України в пункті пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)», отримав рішення старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону України у зв'язку із порушеннями пункту 2.1 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57). Позивач підсумовує, що не порушував приписи пункту 2.1 Правил № 57, тому спірне рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону є протиправним, свавільним, ухваленим на підставі вигаданих причин, а також таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження.
Відповідач-1 позов не визнав. У відзиві від 27.01.2025 вх. № 3976 вказав, що законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджувальні документи. З огляду на введення в Україні воєнного стану гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень на підставі дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону. Отже, переконання позивача про незаконне порушення його конституційного права, гарантованого статтею 33 Конституції України, та статті 8 Конституції України є помилковим та спростовується нормативними підставами, зумовленими введенням обмеження цього конституційного права в умовах особливого режиму воєнного стану в країні. Також зазначено, що в ході перевірочних заходів встановлено, що відповідно до інформації яка зберігається у відомчій базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали та тимчасово окуповану територію або виїхали з такої території», ОСОБА_4 , який супроводжував ОСОБА_3 26.08.2023, не виконав вимоги пункту 2.1 Правил № 57, а саме: не повернувся в Україну разом з особою, яку він супроводжував.
07.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечив проти доводів, викладених у відзиві.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 від 22.12.2021.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є подружжям, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії серії НОМЕР_5 від 11.03.1999.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 158358 від 08.02.2023 ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безтерміново.
21.10.2024 позивач супроводжував свою дружину, ОСОБА_3 , з метою перетину державного кордону України в пункті пропуску «Чоп (Тиса)».
Під час здійснення прикордонного контролю позивач надав такі документи:
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 .
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_3 .
Оригінал свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 з громадянкою ОСОБА_3 .
Оригінал довідки до Акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 158356, відповідно до якої ОСОБА_3 є особою з інвалідністю II групи.
Оригінал пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 , згідно з яким ОСОБА_3 призначено пенсію по інвалідності II групи, загальне захворювання.
Довідка ІНФОРМАЦІЯ_4 № 2/7592 від 16.09.2024 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Оригінал військового квитка серії НОМЕР_7 з внесеним до нього військово-обліковим номером військовозобов'язаного в системі «Оберіг».
21.10.2024 начальник 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України старший лейтенант ОСОБА_2 ухвалила рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України - ОСОБА_1 , у зв'язку із відсутністю підстав для виїду за кордон, а саме із порушенням правил супроводу осіб.
Позивач, вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Згідно із частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Приписами статті 2 Закону № 3857 передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною першою статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389).
Відповідно до статті 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389, серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - також Указ № 64/2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена.
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.
Своєю чергою, указаний правовий режим на підставі Закону № 389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів
Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389.
Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389, а саме:
- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону;
- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України;
- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Тобто наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.
Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389.
Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону, крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджувальні документи.
Відповідно до абзаців третього, тринадцятого пункту 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Отже, правом на перетин державного кордону в умовах воєнного стану наділені особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність. Водночас такі особи зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Суд встановив, що 21.10.2024 позивач, супроводжував свою дружину, ОСОБА_3 , якій встановлено II групу інвалідності безстроково. Під час спроби перетину державного кордону України в пункті пропуску для автомобільного сполучення «Чоп (Тиса)» він отримав рішення старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1710 у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Отже, за змістом наведеної норми уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України у ході перевірки документів під час здійснення прикордонного контролю осіб наділені правом пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.
У спірній ситуації під час здійснення прикордонного контролю позивача відповідачем встановлено, що відповідно до інформації яка зберігається у відомчій базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали та тимчасово окуповану територію або виїхали з такої території», ОСОБА_4 , який супроводжував ОСОБА_3 26.08.2023, не виконав вимоги пункту 2.1 Правил перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ № 57 від 27.01.1995, а саме: не повернувся в Україну разом з особою, яку він супроводжував.
Тобто підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід дружини з інвалідністю, яка за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже поверталася з-за кордону без особи, яка її супроводжувала.
Отже, у розглядуваних правовідносинах відповідач дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення пункту 2-1 Правил № 57, у зв'язку з чим спірним рішенням підставно відмовив позивачу в перетинанні державного кордону України.
Спірне рішення відповідача від 21.10.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457.
У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його ухвалення (як нормативні, такі і фактичні), а саме: позивач порушив умови пункту 2.1 Постанови КМ України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон.
Верховний Суд, застосовуючи критерії, визначені статтею 2 КАС України, у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 дійшов висновку про те, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Крім того, суд підкреслює, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред'явлення позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, спірне рішення від 21.10.2024 у жодний спосіб не створить перешкод для перетину позивачем державного кордону України за наявності на те законних підстав.
Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 29 листопада 2023 року у справі № 260/2807/22.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не було вказано конкретних підстав відмови у перетині державного кордону, то суд виходить з наступного.
Як вже зазначалось вище, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України № 1710-VI від 05.11.2009 «Про прикордонний контроль».
Частиною 1 статті 14 вказаного Закону передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.
Дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.
Також суд звертає увагу, що перелік підстав, передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене частиною першою статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 967 від 14.12.2020.
При цьому, посадовою особою відповідача зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивача тимчасово обмежений у праві виїзду за кордон.
Крім того, відповідно до статті 15 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
Отже, в умовах воєнного стану можливий відступ від пункту 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що не включені до Конвенції та першого Протоколу до неї (яким передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8 (пункти 1 і 2), 11, 15, 16 і 18.
Таким чином, під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, тобто під час воєнного стану, держави-учасниці Міжнародного пакту про громадянські і політичні права можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за статтею 12 Пакту (пункт 2 якої передбачає право кожної людини покидати будь-яку країну, включаючи свою власну).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22.
Тож за встановлених у цій справі обставин та наведених вище норм права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку про те, що рішення начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України старшого лейтенанту ОСОБА_2 ухвалила рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України - ОСОБА_1 , відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), до Начальника 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) старший лейтенант ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомий) про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 19 серпня 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький