Справа №701/806/25
Провадження №2/701/463/25
20 серпня 2025 року Маньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - І. Д. Калієвського
за участю секретаря - Г.І. Байдужої
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,
Представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на земельну ділянку.
На підставу своїх вимог спирається на те, що 5 травня 2010 року державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори Заїчко В.П., був посвідчений Договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , що мешкає в с. Поминик (Вікторівка) Уманського району Черкаської області. Житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , належав дарителю на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Маньківською державною нотаріальною конторою 02.12.2009 року за р.№3155. Земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,4368 га., із кадастровим номером 7123181001:01:001:0002 для ведення особистого підсобного господарства, належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Маньківською державною нотаріальною конторою 20.02.2010 року за р. №814 після смерті ОСОБА_4 . Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що право власності на вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,4368, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований за попереднім власником ОСОБА_4 на підставі Державного акту від 25.04.200 серії ЧР 11-5-19, який було видано на підставі Рішення органу місцевого самоврядування Вікторівської сільської ради №13 від 01.04.1994 року. Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області у відповідь на адвокатський запит, повідомило, що відповідно до інформації наявної у Відділі №3 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління, згідно книг реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 31.12.2012 року на ім'я ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку не реєструвався та не видавався. З метою отримати копію свідоцтва про право на спадщину, виданого Маньківською державною нотаріальною конторою 20.02.2010 року за р. №814, Маньківській державній нотаріальній конторі було направлено адвокатський запит. Відповідно до відповіді Маньківської нотаріальної контори №350/01-16 від 22.04.2025 року, про те, що довідки про вчинення нотаріальних дій та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Відповідно до п. п. г п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частину могло переходити відповідно до статті120 ЗК 2001року на підставі цивільно - правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно до статті 120 ЗК. Законом України від 27 квітня 2007 року №997-V (997-16) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором, а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При вирішені вимог про визначення розміру земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з'ясувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження (п. 18-1 вищевказаної постанови). Таким чином, за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цільності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою володів попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на земельну ділянку на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній, що і змусило представника позивача звернутися з відповідним позовом до суду.
Позивач та представник позивача до суду не з'явилися, але згідно письмової заяви просили справу слухати в їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, але згідно письмової заяви позовні вимоги визнає та просить проводити розгляд справи у її відсутність.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обстаини та відповідні правовідносини.
5 травня 2010 року державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори Заїчко В.П., був посвідчений Договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , що мешкає в с. Поминик (Вікторівка) Уманського району Черкаської області (а.с.8).
Житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , належав дарителю на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Маньківською державною нотаріальною конторою 02.12.2009 року за р.№3155.
Земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,4368 га., із кадастровим номером 7123181001:01:001:0002 для ведення особистого підсобного господарства, належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Маньківською державною нотаріальною конторою 20.02.2010 року за р. №814 після смерті ОСОБА_4 .
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що право власності на вказаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,4368, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований за попереднім власником ОСОБА_4 на підставі Державного акту від 25.04.200 серії ЧР 11-5-19, який було видано на підставі Рішення органу місцевого самоврядування Вікторівської сільської ради №13 від 01.04.1994 року (а.с.17-21).
Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області вбачається, що відповідно до інформації наявної у Відділі №3 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління, згідно книг реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 31.12.2012 року на ім'я ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку не реєструвався та не видавався (а.с.23).
Відповідно до відповіді Маньківської нотаріальної контори №350/01-16 від 22.04.2025 року, про те, що довідки про вчинення нотаріальних дій та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.(а.с.24).
Суд вирішуючи даний спір керується наступним.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Ч. 4 ст. 319 ЦК України визначає, що власність зобов'язує.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства - ст.14 ЦК України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України надано право кожній особі звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав може бути визнання права.
За ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Захист права власності може бути здійснений, зокрема, шляхом визнання права особи відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, яка є публічною, здійснюється відповідним органом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
В ст. 182 ЦК України зазначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Згідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Відповідно до п. п. г п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частину могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно до статті 120 ЗК. Законом України від 27 квітня 2007 року №997-V (997-16) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором, а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При вирішені вимог про визначення розміру земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд має з'ясувати, зокрема, чому це питання не було визначено в договорі, можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатку цього договору щодо права набувача на земельну ділянку та чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження (п. 18-1 вищевказаної постанови). Таким чином, за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цільності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою володів попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на земельну ділянку на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
Дослідивши обставини справи, та враховуючи, що позивач набув право власності на вказане у позовній заяві майно на законних підставах, а також зважаючи на те, що заявлений позов відповідає визначеним законом способам захисту і законність підстав такого набуття не заперечено, матеріали справи не свідчать про порушення позивачем прав інших осіб, з метою усунення невизначеності відносин власності з приводу майна, що є предметом позову, суд визнає за можливе позовні вимоги задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 78, 81, 174, 178, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 6, 11, 14-16, 177, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 331, 355, 368, 372, 377, 391, 392, 509, 1222, 1225, 1226, ЦК України, суд, -
Позов задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ), право власності на земельну ділянку площею 0,4368 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Маньківський районний суд Черкаської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Суддя І.Д.Калієвський