Справа № 138/66/25
Провадження № 22-ц/801/1505/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Копаничук С. Г.
19 серпня 2025 рокуСправа № 138/66/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Київської Т. Б., у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Зазначало, що 13.05.2021 АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про надання споживчого кредиту №491050736, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язалась повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені договором платежі в порядку і строки, визначені договором. Однак ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором не виконувала належним чином , що призвело до виникнення у неї станом на 22.03.2024 року заборгованості у розмірі 60920,43 грн. ,з яких заборгованість за тілом кредиту -33124,37 грн, заборгованість з відсотків -27796,06 грн. Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку вказану заборгованість за кредитним договором № 491050736 від 13.05.2021 у розмірі 60920,45 грн.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 квітня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь А Т «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 491050736 від 13.05.2021 у розмірі 60920,43 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на незаконність і необґрунтованість ,просить вказане рішення скасувати, як ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити і стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги.
Зазначила, що жодних угод із банком у 2021 році, на яку посилається у позові Банк, відповідачка не укладала. Нею 13.05.2021 року було підписано оферту з банком б/н. Акцепт, доданий до позову не містить ні мокрої печатки, ні дати підписання. Вказує, що з наданого банком розрахунку не вбачається із яких складових складається сума заборгованості, який розмір відсотків, пені, або штрафів, комісії нараховані та на яку суму. Наголошує на тому, що позивачем не надано розрахунку того, яким чином нараховані відсотки, що не входять до складу тіла кредиту окремо за кредитним договором, окремо за картковим рахунком зі встановленим лімітом, штрафи комісія тощо. До позову не долучено документи, які б відповідали вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , не надано доказів видачі кредиту.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 квітня 2025 року вищевказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що 13.05.2021 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 491050736, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Відповідно до підписаної відповідачем Оферти, визначено тип кредиту, найменування «Кредит готівкою» (Розділ І), сума кредиту - 39084,04 грн., процентну ставку 39,90% річних, строк кредитування 36 місяців. Дата повернення кредиту 14.05.2024.
Банк в свою чергу акцептував вказану вище пропозицію на укладення угоди про надання кредиту №491050736 від 13.05.2021, на умовах зазначених відповідачем.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач підписанням акцепту підтвердила акцепт публічної пропозиції та укладення договору між ним та АТ «Альфа-Банк» на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сторінці банку www.alfabank.ua, а також, що вона ознайомилась з положеннями законодавства України, що регулюють порядок відкриття, використання і закриття рахунків, надання та користування іншими послугами банку згідно з договором.
Погашення заборгованості за кредитом визначено в Додатку № 1 до Угоди, в якому передбачено Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супровідних послуг та визначено, що дата щомісячного платежу до 14 числа кожного місяця у розмірі мінімального платежу 1878,06 грн.
Також, 13.05.2021 відповідач підписала паспорт споживчого кредиту чим підтвердила, що ознайомилась з умовами надання кредиту та порядком його погашення. При цьому, у вказаному паспорті споживчого кредиту наведено, зокрема, основні умови кредитування з урахуванням побажання споживача, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту та інша важлива інформація.
Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання за підписом відповідача ОСОБА_1 від 13.05.2021 про реструктуризацію боргу за кредитним договором №631194038 у розмірі 39084,04 грн. Погашення заборгованості за вказаним кредитним договором є підставою для звернення відповідача до банку з офертою на укладення кредитного договору №491050736.
Факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів підтверджується і наявними в матеріалах справи: меморіальним ордером №258025557 від 14.05.2021 з призначенням платежу «Надання кредиту за кредитним договором №491050736 вiд 13.05.2021»; виписками за договором за період з 13.05.2021 по 22.03.2024, зі змісту яких вбачається ,що відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості.
Згідно витягу з державного реєстру банків від 02.12.2022 року 30.11.2022 назва АТ «Альфа-Банк» змінено на АТ «Сенс Банк» .
Як вбачається з розрахунку банку до позову , станом на 22.03.2024 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором №631194038 складає 60920,43 грн., з яких: 33124,37 грн - заборгованість за тілом кредиту, 27796,06 грн - заборгованість за відсотками.
Задовольняючи позов , суд виходив із того, що ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №491050736 від 13.05.2021 позивачем надано кредит в розмірі 39084,04 грн. з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 39,90% річних, але остання взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, процентів не виконує, чим істотно порушує умови укладеного договору. Зважаючи на те, що кредитний договір, укладений між сторонами, встановлює обов'язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим договором, а також те, що сторони погодили умови кредитування, Банком надано виписку про рух коштів, з якої ґрунтується наданий позивачем розрахунок заборгованості ,який відповідач не спростувала, не виконує взятті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, а тому позов є обґрунтованим ,доведеним, а відтак заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того, що висновок суду про доведеність позовних вимог є безпідставним, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов'язанні.
Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31 травня 2021 року ОСОБА_1 з АТ «Альфа-Банк» підписала оферту на укладання угоди про надання кредиту № 491050736, за умовами якої останній зобов'язався надати їй кредит у розмірі 39084,04 грн., з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 39,9 % річних. Також відповідач підписала анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб ПАТ «Альфа-Банк», паспорт споживчого кредиту, що в сукупності становлять кредитний договір.
На підтвердження своїх вимог позивачем до матеріалів справи долучено акцепт, оферту на укладення угоди про надання кредиту №491050736 від 13.05.2025 року ОСОБА_1 ,що містять інформацію про розмір процентної ставки за користування кредитом.
Таким чином, ОСОБА_1 і АТ «Альфа-Банк» 31.05.2021 року фактично уклали угоду про надання кредиту №491050736.
Викладеним вище спростовуються доводи скаржника, щодо порушення процедури укладення договору між сторонами.
Посилання в апеляційній скарзі про ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі , є безпідставним з огляду на наступне.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто ,виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).
Отже, наданий банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитом та виписка з її банківського рахунку з кредитною карткою, є належним доказом користування відповідачкою кредитними коштами.
Як вбачається із вказаної виписки, ОСОБА_1 використовувала надані їй кредитні кошти, здійснювала часткове погашення заборгованості за кредитним договором, зверталась до банку із заявою про реструктуризацію боргу, тобто , вчиняла активні дії, що стверджують про визнання нею правочину з , що підтверджується розрахунком та випискою з особового рахунку.
Зазначене свідчить про визнання ОСОБА_1 факту укладення нею з АТ «Альфа-Банк» кредитного договору від 31 травня 2021 року та отримання нею кредитних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, остання жодним достовірним доказом не спростувала твердження позивача про те, що вона користувалась наданими їй за вищевказаним договором кредитними коштами.
Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості ОСОБА_1 , визначений позивачем, вона також не надала.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів встановила, що на порушення умов договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість станом на 22.03.2024 року у розмірі 60920,43 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку.
Доказів які б свідчили про виконання взятих на себе зобов'язань відповідач суду не надала .
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» та стягнення з ОСОБА_1 вказаного розміру заборгованості
Доводи апеляційної скарги не створюють підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, чи порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно задовольнив позов, колегія суддів вважає надуманими ,оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Оскільки суд повно і всебічно оцінив докази і вірно встановив обставини в справі, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми права, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильно встановлені судом обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду і не свідчать про наявність встановлених законом підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення - про відмову у позові. Відтак колегія суддів дійшла висновку ,що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. п. "в" п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. П. Рибчинський