19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 607/16967/23
провадження № 51 - 2634 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 04 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12023211040001399 по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_5 визнано винуватим у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 345 КК України, та призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки. У відповідності до ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2023 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; за ч. 1 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2023 року та призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_5 у період введеного воєнного стану на території України, 07 червня 2023 року близько 19:20 год, перебуваючи біля приміщення магазину «АТБ», що у м. Тернополі по вул. 15 Квітня, буд. 1Е/1, шляхом вільного доступу, таємно, повторно, викрав велосипед, який був припаркований біля входу до вищезазначеного магазину, марки «Kinetic Sniper 24», належний ОСОБА_6 . Надалі, місце вчинення кримінального правопорушення покинув та розпорядився викраденим на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 4957,48 грн.
Крім того, 27 листопада 2023 року, близько о 12:00 год, під час несення служби, дільничний офіцер поліції сектору превенції патрульної поліції ВП № 3 (м. Теребовля) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області, ОСОБА_7 за повідомленням від ОСОБА_8 , прибув на місце події за адресою: АДРЕСА_2 , близько 12:10 год, та, використовуючи ліфт, попрямував до квартири ОСОБА_8 . Піднявшись на 9 поверх, у момент того коли відчинилися двері ліфту перед ним знаходився ОСОБА_5 , який поводити себе зухвало та агресивно по відношенню до працівника поліції та у грубій формі почав нецензурно лаятися в сторону останнього. Під час цього, ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники правоохоронного органу, висловив в його сторону погрозу фізичною розправою, а саме «я підпалю тебе», під час чого розпилив у сторону поліцейського аерозольний засіб для взуття та підпалив його запальничкою, внаслідок чого виникнуло полум'я направлене у сторону ОСОБА_7 , що було сприйняте останнім таким, що загрожує його життю і здоров'ю.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 квітня 2025 року - без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій він порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення кримінального провадження на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що:
? апеляційний суд, у порушення приписів ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), послався на пояснення обвинуваченого, надані останнім під час апеляційного розгляду на запитання головуючого судді, однак повторний допит обвинуваченого під час апеляційного розгляду не проводився;
? висновки суду апеляційної інстанції про наявність умислу в діях ОСОБА_5 на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, не містять посилання на докази, які їх підтверджують. Судами не встановлено жодних доказів того, що саме засуджений вчиняв дії, які зумовили виклик поліції на місце події, а особа, яка здійснила цей виклик, у судовому засіданні допитана не була;
? суди безпідставно не врахували показання ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_9 ;
? апеляційний суд, у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, необґрунтовано відмовив у повторному допиті потерпілого та свідка ОСОБА_9 ;
? суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог ст. 62 Конституції України, а його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам апеляційної скарги сторони захисту, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.
Висновки судів щодо визнання винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, в касаційному порядку не оспорюються.
Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, послався на докази, які досліджені під час судового розгляду, сукупності яких у вироку надана належна оцінка.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_9 , зміст показань яких детально викладений у вироку.
Крім того, цей суд встановив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, підтверджується також іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними рапорту ДОП СДОП ВППП ВП № 3 (м. Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 від 27 листопада 2023 року; даними заяви ОСОБА_5 від 27 листопада 2023 року, відповідно до якої він добровільно видав працівникам поліції запальничку «Smile» табанку аерозольного засобу для взуття ТМ «Silver»; даними протоколу огляду предметів від 27 листопада 2023 року, згідно якого проведено огляд предмету: банки аерозольного засобу для взуття ТМ «Silver» та запальнички синього кольору із надписом «Smile»; даними протоколу затримання особи.
Переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції погодився із рішенням місцевого суду та обґрунтовано зазначив, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, порушень, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, та дійшов переконання, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у погрозі насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків, цей суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.
Так, допитаний у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, не визнав та у судовому засіданні надав показання, що не знав про те, що в ліфті перебуває працівник поліції та не мав наміру застосовувати газовий балончик саме стосовно нього. Зазначив, що хотів лише спробувати як працює балончик, однак саме в той момент, коли він натиснув на розпилювач, раптово відчинилися двері ліфта, у якому перебував чоловік у форменому одязі працівника поліції. Водночас стверджував, що про відкриття дверей ліфта та присутність поліцейського всередині він не знав, тому дії не мали умисного характеру.
Втім, суди встановили, що позиція обвинуваченого ОСОБА_5 спростовується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні та оцінених судом у їх взаємозв'язку, відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Зокрема, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що 27 листопада 2023 року перебував на виконанні службових обов'язків та виїхав на виклик за адресою: АДРЕСА_2 . Для того щоб піднятися до зазначеної квартири він вирішив скористатися ліфтом, розташованим у цьому будинку. Після відкриття дверей ліфта він побачив обвинуваченого, який знаходився на відстані приблизно одного кроку від кабіни ліфта та тримав у руках аерозольний балончик, який підпалював за допомогою запальнички. Обвинувачений демонстрував агресивну поведінку та говорив, що підпалить його (потерпілого). Він був одягнений у формений одяг працівника поліції, однак не встиг представитися, оскільки обстановка розвивалася стрімко, та сказав обвинуваченому припинити протиправні дії, проте останній не відреагував та підпалив балончик аерозолю. У момент вчинення діяння ОСОБА_7 паралельно спілкувався по телефону з ОСОБА_9 , який координував його де знаходиться квартира заявниці. Після застосування обвинуваченим аерозольного балончика він спустився ліфтом на перший поверх будинку, здійснив виклик на лінію «102» із повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення та очікував прибуття підкріплення. Після прибуття колег повторно піднявся до будинку для подальших дій.
Свідок ОСОБА_9 в суді першої інстанції пояснив суду, що близько 12:00 год йому зателефонувала мешканка квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_8 та повідомила, що не може вийти з квартири, так як її сусід ОСОБА_5 підпер її вхідні двері у квартиру. Оскільки його не було на місці, він попросив виїхати свого колегу ОСОБА_7 . Під час перебування ОСОБА_7 за вказаною вище адресою, вони постійно спілкувалися по телефону і під час розмови ОСОБА_7 повідомив його, що ОСОБА_5 раптово застосував відносно нього газовий балончик, намагаючись його підпалити.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що показання потерпілого та свідка отримані у спосіб, передбачений КПК України, є незмінні, послідовні та узгоджені між собою щодо основних деталей, які стосуються обставин справи. Розбіжності у їх показаннях, які б свідчили про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, апеляційним судом не встановлено.
Щодо доводів захисника про те, що апеляційний суд, у порушення приписів ст. 95 КПК України, послався на пояснення обвинуваченого, надані останнім під час апеляційного розгляду на запитання головуючого судді, однак повторний допит обвинуваченого під час апеляційного розгляду не проводився, варто зауважити наступне.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, цей суд під час розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 заслухав думку учасників апеляційного розгляду, перевірив матеріали кримінального провадження, провів частково судове слідство та обговорив доводи апеляційної скарги.
Дійсно апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що в судовому засіданні на запитання головуючого щодо використання аерозольного балончика на сходовій клітці житлового будинку, обвинувачений повідомив, що мав намір перевірити як він горить, однак не міг логічно пояснити, чому він це перевіряв у житловому будинку і, зокрема, направивши в кабіну ліфта.
Варто зазначити, що вказана відповідь на запитання головуючого не є допитом обвинуваченого в судовому засіданні, а зміст цієї відповіді не суперечить показанням обвинуваченого, наданих ним під час допиту у суді першої інстанції.
Тож, доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність умислу в діях ОСОБА_5 на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, є припущеннями та не містять посилання на докази, які їх підтверджують. Судами не встановлено жодних доказів того, що саме засуджений вчиняв дії, які зумовили виклик поліції на місце події
Відповідно до ч.1 ст. 345 КК України кримінальна відповідальність настає за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Об'єктивна сторона злочину виражена у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, причому погроза висловлюється винним у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків.
Погроза може виявлятися у висловлюванні, а також у жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням вбивства, застосуванням до нього чи його близьких родичів насильства або знищенням чи пошкодженням його майна або майна близьких родичів.
Для кваліфікації дій за ч.1 ст.345 КК України наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов'язковою.(п.10 ППВСУ №8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26.06.2992р. із змінами від 3.12.1997р.)
Злочин, передбачений ч.1 ст.345 КК України вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома працівника правоохоронного органу.
Суб'єктивна сторона даного злочину - прямий умисел, поєднаний зі спеціальним мотивом, а саме у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Для застосування ч.1 ст.345 КК України не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо працівника правоохоронного органу або його близьких родичів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сукупність зібраних у провадженні доказів підтверджує наявність в діях ОСОБА_5 об'єктивної та суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1 ст. 345 КК України, оскільки працівник поліції прибув на виклик особи щодо якої обвинувачений вчиняв неправомірні дії; працівник поліції знаходився на місці події у форменому одязі; обвинувачений усвідомлював зазначені обставини, оскільки перед тим як підпалити аерозольний балончик, словесно висловлював погрози працівнику поліції, поводив себе по відношенню до нього агресивно і шляхом підпалу аерозольного балончика продемонстрував свій намір на завдання тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу.
З огляду на викладені докази, апеляційний суд дійшов слушного висновку, що характер поведінки обвинуваченого, який підпер двері сусідньої квартири, що унеможливлювало їх відкриття і знаходився на сходовій клітці дев'ятого поверху житлового будинку з аерозольним балончиком в руках, який він намагався підпалити в сторону кабіни ліфта, в якій знаходився працівник поліції у форменому одязі, свідчить про усвідомленість таких його дій.
До того ж, судом надана оцінка показанням потерпілого ОСОБА_7 , який не заперечував, що не встиг представитись обвинуваченому в силу того, що все розвивалося дуже швидко, однак враховуючи обставини події, на переконання суду апеляційної інстанції, не дають підстав для сумніву, що обвинувачений усвідомлював перебування перед ним працівника поліції і його погрози щодо потерпілого стосувалися виконання останнім своїх службових обов'язків.
Апеляційний суд обґрунтовано вважав непереконливими і оцінив як суб'єктивну версію події з метою уникнути кримінальної відповідальності твердження сторони захисту про те, що обвинувачений хотів лише спробувати, як працює балончик, однак саме в той момент, коли він натиснув на розпилювач, раптово відчинилися двері ліфта, у якому перебував чоловік у форменому одязі працівника поліції.
Тож доводи захисника в цій частині також є безпідставними.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що ? апеляційний суд не звернув уваги на розбіжності у показаннях потерпілого та свідка ОСОБА_9 та, у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, необґрунтовано відмовив у повторному їх допиті
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
Водночас апеляційний суд зазначив, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 проведено з дотриманням норм КПК України, місцевий суд дослідив у повному об'ємі та без порушень і дав оцінку як окремо кожному доказу, так і усім зібраним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності та взаємозв'язку щодо їх допустимості, достатності та достовірності, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 узгоджуються між собою щодо основних деталей, які стосуються обставин справи, розбіжності у їх показаннях, які б свідчили про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не встановлено, а тому підстав для повторного їх допиту у цього суду не було.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Решта доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_4 висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи сторони захисту про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судового рішення на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 04 червня 2025 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3