12 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6623/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Міщенко І.С.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.,
та представників:
позивача - Павлова Р.В.
відповідача - 1 - не з'явився,
відповідача - 2 - Фрідмана О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Укрінвест"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025
та рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024
у справі № 910/6623/24
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа-С",
Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Укрінвест"
про стягнення 20 816 821,83 грн,
У травні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (далі - Департамент; позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням заява про зменшення позовних вимог) про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Основа-С" (далі - ТОВ "Будівельна компанія "Основа-С"; відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Укрінвест" (далі - ТОВ "МБС-Укрінвест"; відповідач-2) 20 816 821,83 грн безпідставно збереженого пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачі, які є замовниками будівництва, не виконали свого обов'язку зі сплати пайового внеску та не сплатили паи?ову участь до прийняття об'єкта в експлуатацію, чим порушили вимог законодавства та з огляду на що наявні обставини для стягнення з них коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.09.2024 (суддя - Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 (головуючий суддя - С.І. Буравльов, судді - В.В. Шапран, В.В. Андрієнко), позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів безпідставно збережений пайовий внесок у сумі 20 816 821,83 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва на рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету. Здійснено розподіл судового збору.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2011 Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201 за проєктом: "Будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".
03.10.2016 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано повідомлення про зміну даних № ІУ123210507654 в дозволі на виконання будівельних робіт № КВ 11411030201. Замовниками будівництва вказано ТОВ "Будівельна компанія "Основа-С", ТОВ "МБС-Укрінвест".
14.11.2018 ТОВ "Будівельна компанія "Основа-С", ТОВ "МБС-Укрінвест" направили на адресу Департаменту лист з проханням надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі за відповідним об'єктом будівництва та у разі необхідності сплати пайових внесків просили надати проєкт відповідного договору з розрахунком.
Департамент листом від 27.11.2018 № 050/08-8103 повідомив відповідачів про те, що ними не надано документів відповідно до вимог п. 5.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів паи?овоі? участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (далі - Порядок № 411/1415), та що після отримання запитуваних документів, розгляне питання щодо пайової участі.
17.07.2020 ТОВ "МБС-Укрінвест" направило на адресу Департаменту лист № 15/07, в якому просило здійснити розрахунок обсягу пайової участі на підставі експертного звіту від 10.12.2018 та укласти договір пайової участі.
Позивач листом від 28.07.2020 № 050/08-4779 повідомив відповідачів, що останні не надали документів, передбачених п. 5.1 Порядку № 411/1415.
28.05.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат про готовність до експлуатації закінченого будівництва об'єкта за проєктом: "Будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-А у Голосіївському районі м. Києва (І черга - будівництво житлового будинку № 1)".
22.09.2023 Департамент направив на адреси ТОВ "Будівельна компанія "Основа-С", ТОВ "МБС-Укрінвест" лист № 050/18-3657 з вимогою підписати розрахунки і повернути йому для реєстрації з відповідним зверненням в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 13.10.2023.
Предметом цього спору є солідарне стягнення з відповідачів 20 816 821,83 грн як безпідставно збереженого пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що: відповідне будівництво було розпочато у 2011 році, а об'єкт будівництва введений в експлуатацію у 2021 році, а отже, що на спірні правовідносини поширюється абз. 2 п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 132-IX (далі - Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні"; Закон 132-IX), яким визначено обов'язок щодо перерахування замовниками об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію; у відповідачів, як замовників будівництва, існує обов'язок з перерахування органу місцевого самоврядування 20 816 821,83 грн на підставі ст. 1212 ЦК України у цьому випадку; наведений позивачем розрахунок пайової участі є обґрунтованим. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про звернення позивача з цим позовом у межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач-2.
Не погоджуючись із ухваленими у справі рішеннями, ТОВ "МБС-Укрінвест" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме вказує на прийняття судами рішень без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування: ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постановах від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23; ч. 7 ст. 11 ГПК України, ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18, від 21.11.2023 у справі № 640/329/20, від 08.02.2024 у справі № 260/2988/21.
Зазначаючи п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Скаржник у касаційній скарзі посилається також на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме на те, що: судове рішення ухвалено з порушенням правил юрисдикції та, що суд необґрунтовано відхилив заявлені відповідачем клопотання (про витребування розрахунку розміру пайової участі, датованого вереснем 2023 року; про призначення експертизи для визначення розміру пайового внеску (достеменно не встановлено, які площі в збудованому об'єкті мали б враховуватись при здійсненні обрахунку розміру пайової участі, оскільки визначення таких площ та приміщень потребує спеціальних знань).
У касаційній скарзі ТОВ "МБС-Укрінвест" вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили з якого моменту замовник будівництва зберіг у себе кошти та, що суд апеляційної інстанції прийняв розрахунок позивача, при цьому не навів жодних аргументів відхилення контрозрахунку, зробленого відповідачем.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "МБС-Укрінвест" з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.07.2025.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить закрити касаційне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки наведені у касаційній скарзі постанови не є релевантними справі, яка переглядається.
У зв'язку із відпусткою судді Случа О.В., за розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.08.2025 № 32.2-01/1819, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6623/24. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 вказану вище касаційну скаргу у справі № 910/6623/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційні скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами ст. 40 вказаного Закону. Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми від 20.09.2019 № 132-IX, якими ст. 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, виключено.
Згідно з п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 дійшла таких висновків: "за змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020. Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності. Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності. Крім того, п. 2 роз. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають."
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, також зауважила таке: "з 01.01.2020 скасовано дію ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним; у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України; у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування".
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення ст. 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абз. 2 п. 2 роз. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Верховний Суд неодноразово висновував таке:
"передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році. У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги п. п. 3, 4 абз. 2 п. 2 роз. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію. Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва. Наведене свідчить про те, що норми абз. 1, 2 п. 2 роз. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими" (див. постанови Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21);
- прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Так, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що в матеріалах справи наявні сертифікати готовності об'єктів, які підтверджують їх готовність до експлуатації, втім ключовим і визначальним у цьому спорі, з врахуванням підстави позовних вимог та можливості застосування ст. 1212 ЦК України, є саме строк, коли забудовник порушив визначенні законом зобов'язання (див. постанову Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23);
- висновки щодо застосування абз. 2 п. 2 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі. Разом з тим, незважаючи на те, що суд першої інстанції загалом дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача коштів пайової участі, місцевий господарський суд не врахував, що відповідність (обґрунтованість) розрахованого прокурором розміру (величини) пайової участі має істотне значення для розгляду та вирішення цього спору. Колегія суддів звертає увагу на те, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Господарський суд з огляду на вимоги ст. ст. 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог (див. постанову Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі);
- відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості (див. постанову Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22);
- водночас, застосування позивачем при здійсненні розрахунку розміру пайової участі на підставі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку на його сплату, прямо суперечить ст. 5 ЦК України. Адже, станом на момент виникнення між сторонами спірних відносин за приписами пп. 4 п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ було чітко визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Відтак, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються (див. п. п. 8.49 - 8.51 постанови Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23).
Вирішуючи спір у справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідне будівництво було розпочато у 2011 році та об'єкт введено в експлуатацію у 2021 році, а отже, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню абз. 2 п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ, яким визначено обов'язок щодо перерахування замовниками об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, який (обов'язок) не було виконано. Зазначили, що розрахунок, здійснений позивачем (20 816 821,83 грн (41 331,10 кв.м - загальна площа житлового будинку, яка підлягає оплаті х 25 183,00 грн - норматив одиниці створеної потужності для будівництва житлових будинків та житлових комплексів (грн/м2) х 2%), є обґрунтованим.
Здійснивши аналіз оскаржуваних рішень, Верховний Суд вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, при вирішенні цього спору, не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 та того, що з розрахунку обсягу пайової участі, який наявний в матеріалах справи (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута відповідним судом) вбачається, що він здійснений станом на 2024 рік. Не здійснили оцінки і того, що обраховуючи вказаний розмір пайової участі, позивач виходив із нормативу, встановленого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23.04.2024 № 351 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованого станом на 26.04.2024 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 08.08.2024). Посилаючись на правове обґрунтування наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів коштів пайової участі та беручи до уваги розрахунок позивача як обґрунтований, суди попередніх інстанцій в повному обсязі не перевірили його відповідність приписам п. 2 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ, не надали такому розрахунку належної оцінки з урахуванням всіх наявних у справі доказів, не врахували контрозрахунку відповідача-2, наведеного у відзиві на позовну заяву, в якому останній заперечував підставність нарахування таких коштів, зокрема згідно з наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23.04.2024 № 351 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України".
Крім того, Верховний Суд звертає увагу і на те, що у рішеннях суди вказують на видачу сертифікату № ІУ123210909163 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 28.05.2021, при цьому, зазначають, що розрахунок позивача здійснений з урахуванням сертифікату від 28.05.2021 № ІУ 121210526724 (а.с. 256, 259, т. 1; а.с. 121, 124, т. 3).
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 80, 86, 236, 237 ГПК України, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення цього спору, з огляду на предмет і підстави позову, предмет доказування, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені ст. 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін, здійснити перевірку розрахунку позивача і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 7 ст. 11 ГПК України, ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, викладених у постановах від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18, від 21.11.2023 у справі № 640/329/20, від 08.02.2024 у справі № 260/2988/21, то необхідно зазначити, що наведені скаржником справи не є релевантними справі, яка переглядається з огляду на їх фактичні обставини справи. Верховний Суд звертає увагу і на те, що у цьому випадку скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування п. 2 роз. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, а тому колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування вказаної норми права у цьому випадку.
Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням положень ст. 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МБС-Укрінвест" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 910/6623/24 скасувати.
Справу № 910/6623/24 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Міщенко І.С.