про передачу справи на розгляд іншого суду
19 серпня 2025 року Справа № 915/1195/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт», вул.Лісова, буд.2, смт.Миропіль, Житомирський район, Житомирська область, 13033
представник позивача: Гудименко О.М.
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будальянс Груп», вул.Слобідська сьома, буд.70/8, м.Миколаїв, Миколаївська область, 54055
про: стягнення 447 459,60 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніт» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (вх.№11751/25 від 14.08.2025) в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будальянс Груп» суму основного боргу у розмірі 180 000,00 грн., суму 3% річних за користування чужими грошовими коштами - 961,64 грн., інфляційні втрати - 1077,12 грн., пеню у розмірі 9 936,99 грн. та неустойку в розмірі подвійної орендної плати за користування предметом оренди - 255 483,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди відкритого майданчика від 01.05.2025, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за вказаним правочином та нараховані штрафні санкції. Крім того, позивач зазначає, що за порушення умов договору щодо повернення об'єкта оренди відповідач повинен сплатити позивачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати за користування об'єктом оренди.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 справу №915/1195/25 призначено головуючому судді Семенчук Н.О.
Вивчивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Частиною 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред'явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із ч.1 ст.29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ, застосування якої до спірних правовідносин залежить від характеру спірних правовідносин.
Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності.
Отже, виходячи із комплексного аналізу положень ст.ст. 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.
У відповідності до ч.3 ст.30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року по справі №911/2390/18 надала висновок щодо застосування приписів частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, зазначила, що за визначенням, що дає академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, від 27 вересня 2022 року по справі № 922/423/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 24 липня 2024 року по справі № 910/6628/23.
Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Цивільний кодекс України при класифікації речей як об'єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.
У відповідності до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо, а тому відповідні позови пред'являються до суду за місцезнаходженням такого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, постановах Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №462/7217/18, від 17.10.2019 у справі №461/6956/17 та від 25.05.2020 у справі №643/4648/18.
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, штрафних санкцій та неустойки за користування предметом оренди, що утворилась на підставі договору оренди відкритого майданчика від 01.05.2025, який знаходиться за адресою: Житомирська область, смт.Миропіль, вул.Лісова, 2 .
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені правові висновки Верховного Суду та зважаючи на те, що спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині сплати орендної плати за користування об'єктом нерухомого майна, який розташований за адресою: Житомирська область, смт.Миропіль, вул.Лісова, 2, то суд дійшов висновку, що дана позовна заява підлягає розгляду з дотриманням правил виключної підсудності Господарським судом Житомирської області
Положеннями ч.6 ст.31 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спори між судами щодо підсудності не допускаються.
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч.7 ст.31 ГПК України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, а згідно з частиною 3 цієї статті - передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Так, справу №915/1195/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будальянс Груп» про стягнення 447 459,60 грн. слід передати за виключною підсудністю на розгляд до Господарського суду Житомирської області .
Керуючись ст.ст. 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Справу №915/1195/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будальянс Груп» про стягнення 447 459,60 грн. разом з доданими до неї матеріалами передати за виключною підсудністю на розгляд Господарського суду Житомирської області.
Ухвала суду, набирає законної сили у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України,.
Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу.
Ухвала господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256-259 ГПК України.
Суддя Н.О.Семенчук