79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.08.2025 Справа № 914/1466/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Приватного підприємства «ВІТАФАРМА»
до відповідача: Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія»
про: стягнення 100 000,00 грн.,
без виклику сторін,
12.05.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «ВІТАФАРМА» до відповідача: Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія» про стягнення 100 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу та відповідачу в їхні електронні кабінети, про отримання котрої матеріали справи містять відповідні довідки, підписані відповідальним працівником.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Таким чином, судом було вчинено всіх можливих за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
27.05.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позов (вх.№13035/25).
06.06.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем подано письмові заперечення (вх.№15141/25).
09.06.2025р. через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (вх.№2519/25). У вказаній заяві позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 494,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 468,20 грн., які нараховані на суми подвійної плати за найм нежитлового приміщення за час прострочення неповернення такого.
За таких обставин, в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, 2 468,20 грн. інфляційних втрат та 494,80 грн. 3% річних.
Враховуючи перебування судді Король М.Р. у відпустці в період з 14.07.2025р. по 08.08.2025р., рішення у даній справі ухвалено судом 19.08.2025р.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №В-00138/2022 від 01.03.2022р. щодо повернення позивачу орендованого нерухомого майна за наслідками припинення вказаного договору оренди, про факт розірвання якого встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача неустойку на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період з листопада 2024 року по березень 2025 року у розмірі 100 000,00 грн.
Крім того, позовні вимоги збільшено, відповідно до змісту яких, окрім неустойки, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 494,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 468,20 грн., які нараховані на суми подвійної плати за найм нежитлового приміщення за час прострочення неповернення такого.
Заперечуючи позовні вимоги, відповідач вказав, що позивач не заперечував проти користування приміщенням за договором, а станом на час подання позову у цій справі, між сторонами укладено новий договір оренди. Відповідач вказує на те, що ним здійснювалась оплата щомісячних комунальних платежів, що є складовою орендної плати, тому не погоджується з сумою заборгованості по неустойці.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
01 березня 2022 року між Приватним підприємством «ВІТАФАРМА» (Орендодавець) та Приватним підприємством «Львівська фармацевтична компанія», (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № В-0138/2022 (надалі - Договір оренди).
Відповідно до умов пункту 1.1. цього Договору, Орендодавець передає Орендарю, а Орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлового приміщення, загальною площею 52,1 кв.м, що розташоване у будинку за адресою: м. Львів, вул. Хмельницького Б., буд.18, для розміщення аптечного закладу та ведення іншої господарської діяльності Орендаря.
Згідно додатку № 2 цього Договору, щомісячна орендна плата становить 10 000,00 грн., з урахуванням ПДВ.
Згідно додатку № 2 Договору визначено, що Орендар оплачує Орендодавцю орендну плату щомісяця, до 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця за наступний місяць.
У відповідності до пункту 4.2. Договору, термін дії оренди приміщення за цим договором встановлюється сторонами з 01 березня 2022 року по 31 січня 2025 року включно.
01 березня 2022 року Орендодавцем було передано Орендарю у користування вказане нежитлове приміщення за актом приймання - передачі нерухомого майна.
Згідно п.6.2 Договору, Орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату та інші витрати відповідно до цього Договору.
З метою вирішення питання щодо розірвання Договору оренди та повернення суми заборгованості з орендної плати за Договором, позивач 14 лютого 2024 року звернувся до відповідача з претензією за №01/02-24-09 від 14.02.2024р., а також з повідомленням про відмову та розірвання договору оренди №01/02-24-10 від 14.02.2024 року, до якої додано додаткова угода № 1 з актом приймання-передачі нерухомого майна, які були направлені відповідачу цінним листом з описом за трекномером № 6900121316997 від 15.02.2024р.
Як зазначив позивач, 23.07.2024р. до Господарського суду Львівської області ним було подано позовну заяву про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №В-0138/2022 від 01.03.2022р.
23.12.2024р. рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1845/24 позовні вимоги було задоволено, стягнуто з Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія» 31 000, 00 грн заборгованості з орендної плати та 160 000, 00 грн неустойки за період з березня 2024р. по жовтень 2024р. При цьому, датою розірвання договору встановлено 22.02.2024р.
Вказане рішення суду набрало законної сили 14.01.2025р.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу орендованого нерухомого майна. Неустойку у розмірі подвійної орендної плати за період з листопада 2024р. по березень 2025р. в розмірі 100 000,00 грн. позивачу не сплатив. Доказів сплати зазначених коштів відповідач суду не надав.
Доказів на підтвердження неможливості відповідачем повернути орендоване нерухоме майно в матеріалах справи немає.
Відповідно до вимог ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8531/20 наголосив, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати, нарахованої в зв'язку з неповерненням орендованого нерухомого майна обґрунтованою, доведеною, відповідачем не спростованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач на підставі ст.625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 468,20 грн. інфляційних втрат та 494,80 грн. 3% річних, нарахованих на неустойку у розмірі подвійної орендної плати, яку позивач вважає заборгованістю.
Розглянувши вказану вимогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 статі 625 Цивільного кодексу України передбачено що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді даної справи зі спору про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарський суд звертає увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається, як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Таким чином, неустойка у вигляді подвійної орендної плати не є грошовим зобов'язанням в розумінні статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, а є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається, як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а відтак на неї не можуть нараховуватись індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
З огляду на зазначене, у задоволенні позову в частині стягненні з відповідача на користь позивача 2 468,20 грн. інфляційних втрат та 494,80 грн. 3% річних слід відмовити.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України слідує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, з огляду на доведений факт, що відповідач користувався вказаним приміщенням у період з листопада 2024р. по березень 2025р. та не виконував належним чином свій обов'язок щодо повернення нежитлового приміщення позивачу у зв'язку з розірванням договору оренди, нарахування суми неустойки є підставним та обгрунтованим, а покликання відповідача спростовано встановленим.
Крім того, суд акцентує увагу відповідача, що предметом позову у цій справі є стягнення суми неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України, нормами якої передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення. Відповідно, в даному випадку, розмір заборгованості з орендної плати не входить в предмет доказування у даній справі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1018 від 09.05.2025р. на суму 2 422,40 грн.
Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір у справі виник з вини відповідача, судовий збір слід покласти на нього повністю, а саме у сумі 2 422,40 грн.
Керуючись 13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного підприємства «Львівська фармацевтична компанія» (адреса: 79017, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена, будинок, 54, приміщення, 2; ідентифікаційний код 40353823) на користь Приватного підприємства «ВІТАФАРМА» (адреса: 69035, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок, 30, приміщення, 3; ідентифікаційний код 37526877) суми заборгованості у вигляді неустойки у розмірі 100 000,00 грн. та 2 422,40 грн. судового збору.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.