79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
14.08.2025 Справа № 914/1929/24
За позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова, в інтересах держави,
до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача-2: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишний гай», м. Львів,
до відповідача-3: Головного управління Держгеокадастру в Івано - Франківській області, м. Івано - Франківськ,
до відповідача-4: Державного кадастрового реєстратора Відділу №1 управління надання адміністративних послуг головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Николина Ігоря Степановича, м. Івано-Франківськ,
про: визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК з одночасним припиненням усіх прав
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від прокуратури: Леонтьєва Н.Т. - прокурор
від відповідача-1: Ковела М.В. - представник
від відповідача-2: Ярош В.В. - представник
від відповідача-3: Гондурак Л.І. - представник
від відповідача-4:не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова, в інтересах держави, до Львівської міської ради, до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишний гай», до Головного управління Держгеокадастру в Івано - Франківській області та до Державного кадастрового реєстратора Відділу №1 управління надання адміністративних послуг головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Николина Ігоря Степановича про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК з одночасним припиненням усіх прав.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №914/1929/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд про їх задоволення з підстав наведених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ухвала Львівської міської ради №5417 від 11.07.2019 «Про надання ОСББ «Затишний гай» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Академіка І. Крип'якевича, 15» та ухвала №3554 від 10.07.2023 «Про затвердження ОСББ «Затишний гай» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у постійне користування земельної ділянки на вул. Академіка І. Крип'якевича,15» прийняті, всупереч вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 19, 20, 21, 53, 54,123 Земельного Кодексу України, а тому, на думку прокурора, наявні підстави для визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права комунальної власності Львівської міської ради, визнання договору оренди недійсним, скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельною ділянкою з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки з наступних підстав.
В судовому засіданні відповідач-1 щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зокрема, зазначивши, таке:
- на момент прийняття ухвали ЛМР №5417 «Про надання ОСББ «Затишний гай» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Академіка Крип'якевича, 15» від 11.07.2019, ще не було визначено категорії даної земельної ділянки.
- на момент прийняття ухвали ЛМР №5417 «Про надання ОСББ «Затишний гай» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Академіка Крип'якевича, 15» від 11.07.2019 у Львівської міської ради були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
- приймаючи ухвали від 11.07.2019 №5417 та від 10.07.2023 №3554 Львівська міська рада діяла у відповідності до норми визначеної в ст.42 ЗК України, яка передбачає, що в разі розташування багатоквартирного будинку на земельній ділянці, організації, яка здійснює управління таким багатоквартирним будинком передається земельну ділянку під таким будинком за рахунок земель житлової та громадської забудови.
- ухвала була прийнята на підставі розробленого проекту землеустрою, який був погоджений в установленому порядку та містив інформацію щодо місця розташування та форми власності земельної ділянки.
- у Львівської міської ради, як уповноваженого органу, також не було правових підстав, щоб не укладати з Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Затишний гай» договір оренди землі з кадастровим номером №4610137200:06:003:0100 з строком оренди на 5 років.
- п. 2 Договору оренди землі від 01.11.2023 передбачається, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0785 га (в тому числі площею 0,0445 га у межах червоних ліній (проектована підземна автомагістраль) з обмеженням без права будь-якого будівництва) та з обмеженнями без права перекриття наскрізних проїздів.
- відповідач отримавши в оренду земельну ділянку не отримав права на здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту на земельній ділянці 4610137200:06:003:0100, що унеможливлює навіть припущення здійснення будь-яких будівельних робіт на земельній ділянці, що могло би порушувати законодавство у сфері охорони культурної спадщини.
В судовому засіданні відповідач-2 щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зокрема, зазначивши, що приймаючи оспорюванні рішення Львівська міська рада діяла відповідно до ст.42 ЗК України, яка не містить жодних винятків з правил та передбачає, що в разі знаходження багатоквартирного будинку на земельній ділянці, організація яка здійснює управління таким багатоквартирним будинком отримує земельну ділянку під таким будинком з категорії земель житлової та громадської забудови.
Встановлення цільового призначення та зміна цільового призначення є різними за суттю процедурами, а законом передбачено необхідність погоджувати саме зміну цільового призначення земельної ділянки, якщо така зміна передбачає вивід земельної ділянки зі складу земель історико-культурного призначення, а за обставинами цієї справи жодної зміни цільового призначення щодо земельної ділянки 4610137200:06:003:0100 не здійснювалося.
Не погоджуючись з позицією відповідача, прокуратурою скеровано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що реєстратор чітко міг визначити, що земельна ділянка належить до земель історико - культурного призначення, оскільки у самій пояснювальній записці вказано, що на використання земельної ділянки виявлено обмеження, а саме: історичний ареал населеного місця 0,0785 га. Також, до проекту землеустрою долучено лист управління архітектури та урбаністики від 31.11.2022 де вказано, що за історико - архітектурним регламентом встановлена межа історичного ареалу ІА-4 та пам'ятка архітектури місцевого значення.
У судовому засіданні 14.08.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представницю прокуратури та представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, Львівською міською радою розглянувши звернення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишний гай» від 17.08.2018, керуючись ст. 144 Конституції України, пп. 34 п. 1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 12, 42, 92, 120, 123 Земельного кодексу України, прийнято ухвалу від 11.07.2019 №5417 «Про надання ОСББ “Затишний гай“ дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Академіка І. Крип'якевича, 15» орієнтовною площею 0,0785 га (у тому числі площею 0,0445 га у межах червоних ліній підземної проектованої магістралі) для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим переведенням їх до земель житлової та громадської забудови.
В подальшому, Львівською міською радою прийнято ухвалу від 10.07.2023 №3554 «Про затвердження ОСББ "Затишний гай" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у постійне користування земельної ділянки на вул. Академіка І. Крип'якевича, 15». Даною ухвалою міська рада ухвалила затвердити об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Затишний гай» (код ЄДРПОУ 40849863) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,0785 га (у тому числі площею 0,0445 га у межах червоних ліній (проектована підземна автомагістраль) з обмеженням без права будь якого будівництва) та з обмеженнями без права перекриття наскрізних проїздів на вул. Академіка І. Крип'якевича, 15 (кадастровий номер 4610137200:06:003:0100) оренду терміном на 5 років для обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.
Відповідно до п. 2.1 вищевказаної ухвали зобов'язано ОСББ «Затишний гай» у шестимісячний термін з дати оприлюднення цієї ухвали укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та зареєструвати його відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
01.11.2023 між Львівською міською радою та ОСББ «Затишний гай» укладено договір оренди землі (далі - Договір), де зазначено, що орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код КВЦПЗ 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку) з кадастровим номером 4610137200:06:003:0100, яка розташована у м. Львові на вул. Академіка І. Крип'якевича, 15 (п.1 Договору).
Згідно з п. 3 Договору зазначено, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна кам'яна житлова будівля.
Договір укладено строком на 5 років (п.8 Договору).
У п.16 зазначено категорія земельної ділянки згідно ст.19 Земельного кодексу України - землі житлової та громадської забудови.
Пунктом 17 Договору встановлено заборону самовільної забудови земельної ділянки.
В подальшому, 12.02.2024 між Львівською міською радою та ОСББ «Затишний гай» укладено договір про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованого у Львівській міській раді від 01.11.2024 №Л-3044.
Прокуратурою встановлено, що на земельній ділянці розташований багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться на балансі ОСББ «Затишний гай» відповідно до наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури від 15.01.2018 №11 та акту приймання - передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України», з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання статгі 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» затверджено Список історичних населених місць України, в якому є м. Львів.
Рішенням Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» визначено межі історичного ареалу міста, де в додатку до цього рішення графічно зображено межі історичного ареалу м. Львова та межі території Історичної забудови, внесеної до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цим рішенням земельна ділянка, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Акад. І. Крип'якевича, 15 відноситься до меж історичного ареалу міста Львова.
Відповідно до інформації Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 14.05.2024 будівля за адресою: м. Львів, вул. Акад. І.Крип'якевича, 15 (охоронний № 4746-Лв) є пам'яткою архітектури місцевого значення, згідно з Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 № 14, номер та дата рішення про взяття під охорону Розпорядження представника президента України № 374 від 15.04.1994.
Крім цього, управління повідомило, що власники пам'ятки не звертались в управління для укладення охоронних договорів на пам'ятку культурної спадщини, а тому власники не взяли на себе зобов'язань щодо використання пам'ятки.
Так, Департаментом архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради листом від 03.07.2024 повідомлено, що земельна ділянка за адресою: м.Львів, вул. Акад. І. Крип'якевича, 15, кадастровий номер 4610137200:06:003:0100 відповідно до плану зонування території Личаківського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 01.12.2016 № 1283, за історико-архітектурним регламентом розташована в межах підзони ІА - 4 «Територія історичного ареалу» та на цій земельній ділянці знаходиться пам'ятка архітектури місцевого значення.
Згідно науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Львова» (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів)», затвердженої Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України «Про затвердження науково-проектної документації» від 22.01.2024 № 35, а також відповідно до Наказу Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 27.10.2023 № 36-ое «Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток місцевого значення відповідно до науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Львова» вказана земельна ділянка розташована в межах зони Л-4 - зони охоронюваного ландшафту (для пам'яток національного та місцевого значення), межах пам'ятки ПЗФ, в межах історичного ареалу, а також в межах буферної зони пам'яток ЮНЕСКО за матеріалами номінаційного досьє 1998 року.
Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 21.06.2024 встановлено, що земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Акад. І. Крип'якевича, 15, кадастровий номер 4610137200:06:003:0100, 20.06.2022 зареєстрована у Державному земельному кадастрі за цільовим призначенням 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, державним кадастровим реєстратором відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Івано - Франківській області Николиним Ігорем Степановичем на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленого ПП «Геокапітал» відповідно до ухвали Львівської міської ради №5417 від 11.07.2019.
17.11.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на вищевказану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2832282346101, номер відомостей про речове право: 52577104).
Окрім цього, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17Л 1.2023 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:06:003:0100 площею 0,0785 га за ОСББ «Затишний гай». Номер запису про інше речове право: 52577201.
Документи, подані для державної реєстрації: договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 01.11.2023, видавник: сторони, ухвала №3554 від 10.07.2023 видавник Львівська міська рада. Інші відомості про спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
Прокурор стверджує, що ухвала Львівської міської ради №5417 від 11.07.2019 «Про надання ОСББ «Затишний гай» дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Академіка І. Крип'якевича, 15» та ухвала №3554 від 10.07.2023 «Про затвердження ОСББ «Затишний гай» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у постійне користування земельної ділянки на вул. Академіка І. Крип'якевича,15» прийняті, всупереч вимогам ч. 1 ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 19, 20, 21, 53, 54,123 Земельного Кодексу України, а тому наявні підстави для визнання незаконними га скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права комунальної власності Львівської міської ради, визнання договору оренди недійсним, скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельною ділянкою з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки з наступних підстав, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Щодо звернення прокурора.
Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).
Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», ч. 3 ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз 4 цієї частини ст. 23 цього закону.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).
Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).
Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Положеннями ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.
Враховуючи наведене, суд зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору, Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.
Вищенаведене свідчить про законність пред'явлення прокурором самостійно позову у даній справі, оскільки відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») випадків, коли прокурор може звертатися до суду, як позивач.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Під час вирішення спору суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа № 910/3009/18 від 08.02.2022 справа №209/3085/20, від 21.09.2022 справа № 908/976/190).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.
Тому вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту.
Прокурор у даній справі не оспорює ані факту наявності у територіальної громади м.Львова наданого законом права власності на земельну ділянку, ані факту наявності у співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 чи створеного ними ОСББ встановленого законом права на набуття права постійного користування земельною ділянкою.
Прокурор оспорює правомірність формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав із категорією земель - землі житлової та громадської забудови, в той час як така належить до земель історико - культурного призначення з відповідним правовим статусом та обмеженим режимом використання, а також законність прийнятих органом місцевого самоврядування рішень щодо розпорядження такою всупереч імперативним вимогам закону.
Згідно з правовими висновками, наведених Верховним Судом у постанові від 12.03.2025 справа № 914/192/23, суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Тому право власності належить чи не належить суб'єкту права незалежно від того, чи правильно визначена категорія цільового призначення, чи ні. Цільове ж призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, тобто правила, відповідно до яких здійснюються права на земельну ділянку.
Неправильне визначення цільового призначення саме по собі може свідчити про неправильне визначення правового режиму земельної ділянки, а не про відсутність права власності на неї. Отже, вираз «право власності на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням» позбавлений змісту через еклектичне поєднання різнорідних правових явищ, що призводить до їх змішування: з одного боку, належність особі права власності не залежить від її цільового призначення, а з іншого боку, цільове призначення земельної ділянки визначає її правовий режим незалежно від того, хто саме є власником такої ділянки.
У постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору (пункт 125).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліотртивних мереж.
Оскільки категорія цільового призначення земельної ділянки визначає її правовий режим, то держава має публічний інтерес у правомірному визначенні цільового призначення земельної ділянки і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, причому незалежно від того, які саме та чиї саме права на земельну ділянку зареєстровані.
Тому належному способу захисту інтересу держави у правомірному і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відповідає позовна вимога про визнання певної категорії цільового призначення земельної ділянки; судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення державним кадастровим реєстратором до Державного земельного кадастру відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки, визначену таким судовим рішенням.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року справа №916/1415/19, від 02.02.2021 справа № 925/642/19, від 06.04.2021 справа № 910/10011/19, від 22.06.2021 справа № 200/606/18, від 02.11.2021 справа №925/1351/19, від 25.01.2022 справа № 143/591/20, від 23.11.2021 справа № 359/3373/16-ц).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.08.2025.
Суддя Березяк Н.Є.