вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.08.2025м. ДніпроСправа № 904/1816/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» (код ЄДРПОУ 38878062)
до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787)
про стягнення боргу та штрафних санкцій за договором в сумі 79 409, 22 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СП Укрпромпоставка" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 79409, 22 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- основний борг у розмірі 55 823,90 грн.,
- пеня у розмірі 12 259,36 грн.,
- штраф у розмірі 7 034,11 грн.,
- інфляційні втрати в розмірі 4 291,85 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено суддю Скриннікову Н.С., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025.
Ухвалою від 30.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
01.05.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.
07.05.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 № 189 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи № 904/1816/25 у зв'язку із звільненням з посади судді Скриннікової Н.С .
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 25.06.2025 справу № 904/1816/25 передано для розгляду судді Назаренко Н.Г.
Ухвалою від 26.06.2025 прийнято справу №904/1816/25 до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
20.08.2025 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані наявним боргом за договором закупівлі товару №405/13/287ВО від 06.06.2024.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач вказує, що позивач нарахував пеню та штраф на підставі частини другої ст. 231 ГК України, якою визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи
договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Відповідач наголошує, що у справі йде мова саме за грошове зобов'язання, що виключає можливість застосування частини другої статті 231 ГК України до спірних відносин. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу задоволенню не підлягають.
Що стосується основного боргу у розмірі 55823,90 грн., відповідач його розміром не погоджується, оскільки сплачено частково, просить відмовити в позовних вимогах в повному обсязі.
ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Позивач вказує, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач частково оплатив позивачу товар на загальну суму 44663,38 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив: «що стосується основного боргу у розмірі 55823,90 грн. не погоджується Відповідач, оскільки сплачено частково», однак до відзиву на позовну заяву не додано належних, допустимих і достатніх доказів повної оплати товару чи оплати товару у більшому розмірі, ніж зазначено позивачем у позовній заяві.
Позивач факт часткової оплати відповідачем товару у розмірі 44663,38 грн. не заперечує, а факт повної оплати товару відповідачем не доведено, враховуючи загальну вартість поставленого позивачем відповідачу товару у розмірі 100487,28 грн. та на часткову оплату за товар у розмірі 44663,38 грн., то сума основного боргу відповідача перед позивачем за товар становить 55823,90 грн.
Позивач також зазначив, що, враховуючи приписи ст. 231 ГК України, ст. 625 ЦК України, а також узгоджені сторонами у п. 7.4. договору умови щодо відповідальності відповідача, то, окрім суми основного боргу з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті також:
- пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (ч. 2 ст. 231 ГК України);
- штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості за прострочення понад тридцять днів (ч. 2 ст. 231 ГК України);
- інфляційні витрати (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у справі є обставини укладання договору про закупівлю, наявність або відсутність заборгованості з оплати поставленого товару, правомірність нарахування штрафних санкцій по договору.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "СП Укрпромпоставка" (постачальник) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець), було укладено договір про закупівлю товару від 06.06.2024 №405/13/287ВО (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в пункті 1.2. Договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.
Постачальник зобов'язується поставити Прилади для вимірювання витрати, рівня та тиску рідин і газів, код ДК 021:2015-3842 (Манометри) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.2. Договору).
Згідно з пунктом 3.1. Договору визначено, що сума (ціна) Договору відповідно до Специфікації №1 становить 133 000,00 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 26 600,00 грн. Загальна сума становить 159 600,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.
Пунктом 4.1. Договору унормовано, що товар, який поставляється відповідно до цього Договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України.
Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (пункт 4.2. Договору).
Відповідно до пункту 5.1. Договору поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках підписаних працівниками покупця. Термін поставки кожної партії товару протягом 5-ти календарних днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів на адресу вказану в цьому договору (отримання постачальником оригіналу заявки є необов'язковим).
Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (пункт 5.4. Договору).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність визначену цим Договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених зобов'язань (пункт 7.1. Договору).
Згідно з пунктом 7.4. Договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статті 231 ГК України. Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 11.1. Договору).
Також сторонами було підписано специфікацію №1 до Договору (а.с. 12-13), якою сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти ї оплатити товар за переліком на загальну суму 159 600,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.
Позивач вказує, що на виконання умов Договору ним було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 100 487,28 грн., з урахуванням ПДВ, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 1252 від 30.09.2024 на суму 5 637,05 грн., № 1253 від 30.09.2024 на суму 16 944,23, № 1254 від 30.09.2024 на суму 11 371,92 грн., №1255 від 30.09.2024 на суму 10 710,18 грн., № 1256 від 30.09.2025 на суму 55 823,90 грн. (а.с.14-16).
Як вбачається, вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін, а також містять печатки позивача та відповідача.
Відповідач частково сплатив вартість товару в сумі 44 663,38 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 10.03.2025 на суму 10 710,18 грн., 16 944,23 грн., 11 371,92 грн., 5 637,05 (а.с.17-18), у зв'язку з чим, залишок заборгованості відповідача за поставлений за Договором товар складає 55 823,90 грн.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з листами - претензіями про сплату заборгованості (а.с. 19-23).
Відповідач відповідей на претензії не надав, заборгованість не сплатив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається, між сторонами було укладено Договір про закупівлю товару від від 06.06.2024 №405/13/287ВО.
Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з умов Договору, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.
З урахуванням викладеного заборгованість відповідачем перед позивачем за поставлений за Договором товар складає 55 823,90 грн.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо розміру основного боргу, оскільки доказів сплати заборгованості в розмірі 55 823,90 грн. або в іншій частині, окрім наданих позивачем платіжних інструкцій, відповідач не надав.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Станом на момент розгляду справи доказів сплати позивачеві заборгованості в розмірі 55 823,90 грн. відповідачем не надано, матеріали справи доказів оплати не містять.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення заборгованості за товар, поставлений за Договором на суму 55 823,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо нарахування пені та штрафу в розмірі 7%.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з пунктом 7.4. Договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
З урахуванням пункту 7.4 Договору та положень абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) у загальному розмірі 12259,36 грн. та штраф (ставка 7%) у загальному розмірі 7034,11 грн.
Відповідач з такою позицією позивача не погодився та вказав, що підстави для стягнення пені та штрафу з відповідача на підставі пункту 7.4 Договору відсутні, що підтверджується постановою Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
Оцінивши позиції сторін суд дійшов таких висновків.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) (абзац другий);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (абзац третій).
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
В цій справі, яка розглядається, виникло грошове зобов'язання, тобто правова природа спірних правовідносин грошова, вказані порушення пов'язані з договором на закупівлю товару (який не є державним контрактом), сплачувати кошти має суб'єкт господарювання. Тому суд дійшов висновку, що нарахування та заявлення до стягнення з відповідача штрафу та пені на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України є неправомірним, оскільки дія норми частини 2 статті 231 Господарського кодексу України не може поширюватися на спірні правовідносини, що виникли з грошового зобов'язання та не може бути застосована у цьому випадку для визначення розміру пені та штрафу і як підстава для стягнення.
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та враховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу з відповідача.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14 і цей висновок послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23 серпня 2022 року у справі № 910/9375/21, від 28 березня 2024 року у справі № 905/405/22, від 04 травня 2023 року справі № 910/21298/21 та багатьох інших.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 12 259,36 грн. та штрафу в розмірі 7 034,11 грн. є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо інфляційних нарахувань
Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4 291,85 грн. нараховані за період з 30.11.2024 по 15.04.2025.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд помилок не виявив, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 4 291,85 грн.
Суд критично оцінює заперечення відповідача щодо того, що позивач безпідставно вимагає стягнення суми інфляційних нарахувань, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість встановлювати інший розмір процентів інфляції, а умовами Договору сторони передбачили інший розмір процентів річних (0 (нуль) процентів), а не індексів інфляції.
З урахуванням викладеного, суд не приймає аргументи відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 55 823,90 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4291,85 грн.
В частині стягнення пені в розмірі 12 259,36 грн., та штрафу в розмірі 7 034,11 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення боргу та штрафних санкцій за договором в сумі 79 409, 22 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Укрпромпоставка» (61177, м. Харків, пров. Пластичний, б. 9, ідентифікаційний код 38878062) основний борг в розмірі 55 823,90 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 291,85 грн., судовий збір у розмірі 1833,85 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 20.08.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко