Справа № 953/7697/24
н/п 1-кп/953/494/25
"18" серпня 2025 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Київського районного суду м.Харкова, клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженні №12024220000000796 від 24.06.2024, стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.382 КК України, -
В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.382 КК України.
18.08.2025 в судовому засіданні прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
В обґрунтування клопотання сторона обвинувачення посилалася на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, а також на те, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.382 КК України. На думку прокурора, слід враховувати тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 та обставини, які можуть свідчити на користь збільшення ризиків переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого є неможливим, оскільки вони не забезпечать виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не можуть запобігти вищевказаним ризикам.
Сторона захисту проти задоволення клопотання сторони обвинувачення заперечувала, посилаючись на недоведення продовження існування ризиків, передбачених п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України. У звязку з чим, прохала суд застосувати запобіжних захід, який не пов"язаний із триманням під вартою.
Заслухавши позицію сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши клопотання та додані до нього документи, суд приходить до наступних висновків.
28.06.2024 слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова застосовано відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» в межах строку досудового розслідування на 60 (шістдесят) днів - до 26 серпня 2024 року включно, без визначення розміру застави, з моменту взяття під варту на підставі цієї ухвали.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 03.07.2025 продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.382 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 31 серпня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Дія запобіжного заходу, застосованого до ОСОБА_5 закінчується 31.08.2025, що стало підставою звернення сторони обвинувачення до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Під час розгляду клопотання про продовження строків застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність достатніх підстав вважати, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою (п.1 ч.3 ст.199 КПК України).
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Суд вважає встановленим продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме можливість запобігання спробам обвинуваченого: переховування від органів досудового розслідування або суду; незаконно впливати на свідків, потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Враховуючи те, що положення кримінального процесуального законодавства не розкриває зміст ризику втечі, передбачений ч.1 ст.177 КПК України, суд, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, при оцінці вказаного ризику враховує практику ЄСПЛ, яка розкриває зміст такого ризику.
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від суду. Зазначена обставина може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження застосування запобіжного заходу, враховує тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 у сукупності з іншими обставинами.
При встановленні наявності ризику впливу на потерпілих, свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Вищезазначене дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони обвинуваченого або інших зацікавлених осіб на потерпілих та свідків, з огляду на стадію судового розгляду даного кримінального провадження.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про недоведеність стороною обвинувачення продовження існування вказаних ризиків не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
Крім того, суд враховує, що:
- ОСОБА_5 обвинувачується: у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, проти життя та здоров'я особи, яке відповідно до ст. 12 КК України є не тяжким, санкція якого передбачає покарання у виді обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1 КК України, проти безпеки руху та експлуатації транспорту, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від семи до десяти років; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, проти правосуддя, яке відповідно до ст. 12 КК України є не тяжким, санкція якого передбачає покарання у виді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років;
- дані щодо його особи, який: офіційно не працює, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх, малолітніх дітей, осіб похилого віку, раніше не судимий.
Суд зазначає, що зазначені дані про особу, не зменшують існування вищезазначених ризиків, оскільки вони існували як на час вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, так і на час обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють при обрані обвинуваченим моделі поведінки, а відтак не здатні на даному етапі кримінального провадження перешкоджати вчинити йому дії, передбачені п.п. 1,3 ч.1 ст.177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Оцінюючи сукупність обставин: обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому в тому числі те, що вони вчиненні у стані алкогольного сп"яніння, даних про особу обвинуваченого, характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , їх наслідків - смерть людини, суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав як інтересів суспільства, так і потерпілого.
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу та інтересу потерпілого, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним процесуальних рішень у справі.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
При цьому суд зазначає, що при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, в тому числі застава, домашній арешт, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Отже, враховуючи існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин передбачених ст. 178, ч.3 ст.183 КПК України, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, за таких обставин клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 199, 331 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.4 ст.286-1, ч.1 ст.382 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 16 жовтня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Встановити строк дії ухвали до 16.10.2025 включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_5 - в той же строк, але з моменту отримання копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Суддя - ОСОБА_1