19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 380/22356/23
адміністративне провадження № К/990/6608/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Репака Віталія Валерійовича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2024 (суддя-доповідач Матковська З.М., судді: Довга О.І., Кузьмич С.М.),
I. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Сихівський ВДВС) про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця (заступника начальника відділу) Сихівського ВДВС Дзвоник Марти Василівни (далі - Дзвоник М.В.) щодо незакінчення виконавчого провадження №67570220 та зобов'язання державного виконавця (заступника начальника відділу) Сихівського ВДВС Дзвоник М.В. винести постанову про закінчення виконавчого провадження №67570220 щодо примусового виконання постанови №464/5173/17 (65615246), виданої Сихівським ВДВС, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору в розмірі 175507,01 грн.
2. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що в органі державної виконавчої служби та у приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди, що свідчить про подвійне стягнення. Оскільки приватним виконавцем винесено постанову про стягнення основної винагороди по тому ж виконавчому документу, по якому державним виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору та відносно якої відкрито виконавче провадження №67570220, а тому таке виконавче провадження підлягає закінченню.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 позов задоволено.
3.1. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця (заступника начальника відділу) Сихівського ВДВС Дзвоник М.В. щодо незакінчення виконавчого провадження №67570220.
3.2. Зобов'язано державного виконавця (заступника начальника відділу) Сихівського ВДВС Дзвоник М.В. винести постанову про закінчення виконавчого провадження №67570220 щодо примусового виконання постанови №464/5173/17 (65615246), виданої Сихівським ВДВС про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору в розмірі 175507,01 грн.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду в державного та приватного виконавця перебували на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум в рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного і того самого виконавчого документа, що свідчить про подвійне стягнення.
4.1. Суд першої інстанції, покликавшись на правові висновки Верховного Суду в постанові від 21.07.2022 у справі №320/5215/19, зазначив, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини. Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2024 апеляційну скаргу Сихівського ВДВС задоволено.
5.1. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що в цій справі не відбувалася передача виконавчого документа від державного виконавця приватному виконавцю, а мало місце повернення виконавчого листа державним виконавцем за заявою стягувача та повторне пред'явлення до виконання виконавчого листа стягувачем, однак уже до приватного виконавця.
6.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що як постанова №65615246 від 01.06.2021, так і постанова №67570220 від 18.11.2021 є чинними виконавчими документами, а тому підлягають виконанню у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
6.2. Як зауважив суд апеляційної інстанції, норма частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» спрямована на те, щоб не допустити одночасне стягнення із боржника виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного і того ж виконавчого документу в аналогічній частині. До того ж і обов'язок сплати основної винагороди приватного виконавця за вчинення виконавчих дій у боржника виникає лише тоді, якщо вжиті приватним виконавцем заходи призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, а не лише виходячи із факту визначення суми винагороди у постанові приватного виконавця.
6.3. У контексті зазначеного суд апеляційної інстанції наголосив, що в рамках виконання спірного виконавчого провадження державний виконавець, відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», скеровував запити у ДФСУ про надання інформації щодо відкритих рахунків боржника у кредитно-фінансових установах, стану рахунків і залишку на них та відомостей МВС щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, виносились постанови про накладення арешту на грошові кошти, розшук майна боржник. Натомість відомості про вжиті приватним виконавцем заходи, які призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, у матеріалах справи відсутні.
6.4. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що обставини у справі №320/6215/19, на яку покликався суд першої інстанції у своєму рішенні, та їх нормативна оцінка судом касаційної інстанції істотно різняться від обставин у цій адміністративній справі, що виключає підстави для урахування висновку Верховного Суду при ухваленні судового рішення.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
7. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2024 та залишити без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2023.
8. Ухвалою від 04.03.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8.1. За доводами представника позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, які викладені в постановах від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, від 13.04.2023 у справі №160/695/22, щодо застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», внаслідок чого дійшов помилкових висновків про відсутність підстав закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
8.2. Водночас у касаційній скарзі зазначено, що позивач не ставить під сумнів правомірність винесення постанови органом державної виконавчої служби постанови про стягнення з нього виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження зі стягнення з боржника виконавчого збору, а натомість вказує, що подальше виконання такої постанови є неможливим з огляду на обставини, які виключають таке примусове виконання.
9. У відзиві на касаційну скаргу Сихівський ВДВС заперечив проти касаційної скарги та вказав, що частина третя статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, не можуть застосовуватися.
9.1. Відповідач наголосив, що виконавчий документ повернуто в процесі та за результатами примусового виконання рішення, у зв'язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.
10. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
11. На примусовому виконанні у Сихівському ВДВС перебувало виконавче провадження №65615246 щодо примусового виконання виконавчого листа №464/5173/17, виданого 10.12.2019 Сихівським районним судом м. Львова, відповідно до якого в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством «ПроКредитБанк» за Кредитною угодою №Л-0760/12.02 від 06.12.2002 звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки №Л-0760/12.02-ІД, посвідченого 04.03.2011 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В. за реєстровим №631, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 3305297, № запису 57381 у книзі №79) на АДРЕСА_2 , належну на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , шляхом її реалізації на прилюдних торгах з початковою ціною продажу згаданого предмета іпотеки для подальшої його реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
12. У рамках виконавчого провадження №65615246 старшим державним виконавцем Голіян Д.Г. 01.06.2021 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 175507,01 грн.
13. На підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 15.11.2021 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
14. Головним держаним виконавцем Сихівського ВДВС Дзвоник М.В. 18.11.2021 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №67570220 щодо примусового виконання постанови №464/5173/17 (65615246), виданої Сихівським ВДВС, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави виконавчого збору в розмірі 175507,01 грн.
15. У зв'язку з повторним пред'явленням стягувачем до виконання виконавчого листа №464/5173/17, виданого 10.12.2019 Сихівським районним судом м. Львова, 04.01.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №68041246.
16. У ході вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем Пиць А.А. 04.01.2022 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 178110,43 грн.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
17. Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, у редакції станом на 04.01.2022 (дата прийняття постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди)) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
18. Приписи частини першої статті 5 Закону №1404-VIII передбачають, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
19. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
20. Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
21. Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
21.1. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
22. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII).
23. Згідно з частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
23.1. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
24. Частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
25. Водночас якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з частинами першою-третьою статті 31 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
26. Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону №1403-VIII основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
27. Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII).
28. Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
29. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 Закону №1404-VIII).
VI. Позиція Верховного Суду
30. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Касаційне провадження в цій справі відкрито в межах доводів позивача про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, від 13.04.2023 у справі №160/695/22, щодо застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIIІ.
32. Отже, постанова від 16.01.2024 в цій справі підлягає касаційному перегляду виключно у вказаній частині.
33. Відповідаючи на питання, поставлені перед судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд звертає увагу на таке.
34. У справі, що розглядається, спірним є питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа у випадку, коли в органі державної виконавчої служби та приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди.
35. Вирішуючи зазначену проблему правового застосування в подібних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 зазначив, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
35.1. Водночас виконавче законодавство містить норму (частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII), у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку з участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
35.2. Указана норма містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець, а також спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
35.3. На основі цього, Верховний Суд вважав, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.
35.4. Застосовуючи положення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин Верховний Суд зробив висновок, що в разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
35.5. Також Верховний Суд наголосив, що належним та ефективним способом захисту, який здатний відновити й захистити права боржника в такому випадку, є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
35.6. Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору в подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
35.7. Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону №1404-VIII часові маркери для її застосування: , , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
36. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22, неврахування яких також було підставою для відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається.
37. В оскарженій постанові від 16.01.2024 суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для врахування висновку Верховного Суду у справі №320/6215/19, оскільки обставини в зазначеній справі та їх нормативна оцінка судом касаційної інстанції істотно різняться від обставин у цій справі (№380/22356/23), зокрема в частині нетотожності предметів позовів у цих справах, а саме: у справі №320/6215/19 позивач позов пред'явив до приватного виконавця про визнання неправомірною і скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди, а у справі №380/22356/23 позивач просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження та зобов'язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору.
38. Верховний Суд не погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
39. Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
40. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).
40.1. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
40.2. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
41. Предметом спору у справі №320/6215/19 є правомірність стягнення основної винагороди приватного виконавця при тому, що державний виконавець вже виніс постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні за тим самим виконавчим документом.
42. Водночас предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність стягнення виконавчого збору після того, як за тим самим виконавчим документом відкрито виконавче провадження приватним виконавцем з одночасним стягненням основної винагороди приватного виконавця.
43. Отже, предмети спору у справах №320/6215/19 та №380/22356/23 є подібними, оскільки обидва стосуються питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
44. Також подібним є і суб'єктний склад спірних правовідносин у цих справах, а саме: позивач - боржник, відповідач - виконавець, який здійснює примусове виконання рішення суду.
45. Під час розгляду справи №320/6215/19 судами було встановлено, що державний виконавець 16.01.2016 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №381/979/15, який 14.05.2018 було повернуто стягувачу за його заявою. Того ж дня (14.05.2018) державний виконавець прийняв постанову про стягнення виконавчого збору та відкрив виконавче провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Надалі стягувач пред'явив виконавчий лист №381/979/15 до виконання приватному виконавцю, який 15.10.2019 (дата виникнення спірних правовідносин у цій справі) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження, пунктом 3 якої вирішив стягнути основну винагороду приватного виконавця.
46. У ході розгляду справи №380/22356/23 суди встановили, що державний виконавець 01.06.2021 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №464/5173/17, а також прийняв постанову про стягнення виконавчого збору. У подальшому державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за заявою останнього. Державний виконавець 18.11.2021 відкрив виконавче провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору. У зв'язку з повторним пред'явленням стягувачем до виконання виконавчого листа №464/5173/17 приватним виконавцем 04.01.2022 (дата виникнення спірних правовідносин у цій справі) відкрито виконавче провадження, у ході якого також прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця.
47. Ураховуючи зазначені фактичні обставини у згаданих справах Верховний Суд констатує про однакове правове регулювання спірних правовідносин з огляду на ідентичність редакцій застосованих у цих справах норм Закону №1404-VIII, а також тотожність їх умов застосування.
48. Водночас Суд враховує, що у справі №320/6215/19 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту (визнання неправомірною і скасування постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди) та зазначив, що належним та ефективним способом захисту є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору. У свою чергу, зазначений спосіб захисту було обрано позивачем у справі №380/22356/23, а тому нетотожність предметів позовів у цих справах не свідчить про неподібність спірних правовідносин.
49. Вищенаведене дає Суду підстави для висновку про те, що суб'єктний склад, предмет спору, матеріально-правове регулювання, умови застосування правових норм, якими регламентовані спірні правовідносини, в обох випадках є подібними, а тому за даних конкретних обставин наявні підстави стверджувати про подібність правовідносин, які виникли у справі, що розглядається, та у справі №320/6215/19, а тому висновки, зроблені Верховним Судом у справі №320/6215/19, можуть бути застосовані в цьому спорі.
50. На противагу суду апеляційної інстанції суд першої інстанції при розгляді справи застосував правову позицію Верховного Суду у справі №320/6215/19 та дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII, а закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору є належним та ефективним способом захисту, здатним відновити й захистити права позивача.
51. Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі про те, що в оскарженій постанові суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, від 13.04.2023 у справі №160/695/22, що призвело до необґрунтованих та передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , знайшли своє підтвердження.
52. Твердження суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі не відбувалася передача виконавчого документа від державного виконавця приватному виконавцю, а мало місце повернення виконавчого листа державним виконавцем за заявою стягувача та повторне пред'явлення до виконання виконавчого листа стягувачем, однак уже до приватного виконавця, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
53. Процедура передачі виконавчого документа від державного до приватного виконавця урегульована частиною п'ятою статті 5 Закону №1404-VIII та передбачає, що за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
54. Водночас положення пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII передбачає процедуру повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, що не виключає подальше самостійне пред'явлення стягувачем такого виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.
55. Однак боржник позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п'ятою статті 5 чи за пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв'язку з чим неможливість стягнення виконавчого збору лише в разі передачі виконавчого листа за процедурою, що передбачена частиною п'ятою статті 5 Закону №1404-VIII, є порушенням майнових прав боржника.
56. Стосовно твердження суду апеляційної інстанції про те, що державним виконавцем у межах виконавчого провадження №65615246 вживалися виконавчі дії щодо стягнення боргу, натомість відомості про вжиті приватним виконавцем заходи, які призвели до повного або часткового виконання виконавчого документу, у матеріалах справи відсутні, Верховний Суд оцінює критично, оскільки зазначене жодним чином не впливає на застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII, а також не відміняє питання подвійного стягнення.
57. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не враховує висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права в подібних правовідносинах.
58. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
59. Отже, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, яке відповідає закону.
60. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
VI. Розподіл судових витрат
61. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1. просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10000,00 грн та судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2147,20 грн.
62. Судом установлено, що в цій справі позивач сплатив судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 2147,20 грн, що підтверджується квитанція від 14.02.2024 №DEB4-54EU-KEFE.
63. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на загальну суму 10000 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги №34 від 04.09.2023 (а.с. 31-32) та рахунком №1 від 21.09.2023 (а.с. 33).
64. Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, у силу пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, належать витрати на професійну правничу допомогу.
65. Згідно з частинами першою-другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
66. Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
67. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
68. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
69. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
70. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
71. Водночас відповідачем не подано заперечень щодо відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката та не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату цих послуг.
72. Зважаючи на усталену та послідовну позицію Верховного Суду щодо застосування статей 134, 139 КАС України у контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів не може оцінювати відповідність їхнього розміру критеріям, що передбачені у частині п'ятій статті 134 КАС України.
73. Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачем виконані вимоги частин третьої, четвертої статті 134 КАС України щодо підтвердження відповідними доказами розміру судових витрат, понесених під час розгляду справи.
74. У зв'язку з цим Верховний Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.
75. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Репака Віталія Валерійовича - задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2024 скасувати.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 залишити в силі.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (79049, Львівська обл., м. Львів, пр. Червоної Калини, 109, ідентифікаційний код юридичної особи 35009295) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.М. Соколов