19 серпня 2025 року
м. Київ
справа №400/7751/24
провадження № К/990/50944/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності неправомірною, зняття арешту з майна, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Димерлія О. О., суддів: Осіпова Ю. В., Шляхтицького О. І.
І. Обставини справи
1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Заводський відділ ДВС), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Заводського відділу ДВС щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року;
1.2. зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13 лютого 2017 року).
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2011 році на виконанні у Заводському відділі ДВС перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Кредитпромбанк" боргу за кредитом в сумі 2 256 246,59 грн та на користь ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованість за кредитом у сумі 1426069,29 грн.
Позивач вказує, що 21 квітня 2011 року державним виконавцем Заводського відділу ДВС Суліковською М. С. винесено постанову про накладення арешту на все нерухоме майно Державного підприємства "Миколаївський ремонтно-механічний завод", правонаступником якого є Державне підприємство "Миколаївський бронетанковий завод".
В подальшому матеріали виконавчого провадження знищено у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання.
Однак, як стало відомо позивачу, державним виконавцем накладено арешт на все майно позивача й на теперішній час такий арешт не знято, що й слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, з огляду на те, що така бездіяльність відповідача порушує право підприємства як власника розпоряджатися своїм майном.
3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено.
3.1. Визнано протиправною бездіяльність Заводського відділу ДВС щодо незняття арешту, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження ВП № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13 лютого 2017 року).
3.2. Зобов'язано Заводський відділ ДВС зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13 лютого 2017 року).
4. П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2024 року скасував рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року та ухвалив нове, закрив провадження у справі № 400/7751/24.
5. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір виник у зв'язку з незняттям арешту з майна позивача, що позбавляє права розпоряджатися нерухомим майном.
Застосувавши правову позицію викладену, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 140/26445/23, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли з приводу зняття арешту з нерухомого майна, а відтак не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. Позивач, уважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалено з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
Аргументи скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18) та Верховного Суду, викладену у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 914/1365/20, відповідно до якої саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Стверджує, що Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 914/1365/20 зазначив, оцінка дій/бездіяльності державного виконавця, яка мала місце в межах зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконання рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Автор скарги зазначає, що з матеріалів справи чітко вбачається перебування на виконанні у Заводському відділі ДВС зведеного виконавчого провадження стосовно позивача у виконавчих провадженнях за виконавчими листами № 2-311/11, виданого 13 лютого 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва та № 2-937, виданого 12 травня 2011 року Заводським районним судом м. Миколаєва.
На переконання автора касаційної скарги правова позиція Верховного Суду, яку застосував суд апеляційної інстанції, стосується категорії справ, в яких оскаржується накладений арешт на майно боржника, яка не є стороною виконавчого провадження, а відтак не підлягає застосуванню.
У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення.
7. Верховний Суд ухвалою від 18 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною третьою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження, підставою касаційного оскарження є порушення цим судом норм процесуального права.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
8. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
9. Позивачем за приписами пункту 8 частини першої статті 4 КАС України є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
10. Суб'єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
11. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
12. Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
13. Отже, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, а участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
14. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі зводиться до оскарження позивачем дій та рішень Заводського відділу ДВС у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1, до складу якого входили такі виконавчі документи:
виконавчий лист № 2-311/11, виданий 13 лютого 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 03/1/248/09-Z від 10 серпня 2007 року у загальній сумі 2 256 246 грн. 59 коп., що складається з простроченої заборгованості за кредитним договором в розмірі 989 554 грн. 70 коп., поточної заборгованості по кредиту у розмірі 312 489 грн. 36 коп., простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 560 494 грн. 69 коп., поточної заборгованості по відсоткам в розмірі 15 024 грн. 10 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 209 562 грн. 80 коп., пені за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 122 247 грн. 32 коп., штрафу за ненадання договору страхування предмета іпотеки в розмірі 46 873 грн. 60 коп., а також стягнення 1730 грн. судових витрат (ВП №36765477);
виконавчий лист № 2-937, виданий 12 травня 2011 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ Банк «Фінанси та кредит» в особі філії "Південне регіональне управління ВАТ Банк «Фінанси та кредит» суми заборгованості за договором у розмірі 1 426 069 грн. 29 коп., держмито в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення в сумі 250 грн. (ВП № 26510795).
15. Наведене свідчить, що стороною виконавчого провадження є ОСОБА_1 , який звернувся до адміністративного суду з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Заводського відділу ДВС щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року;
зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13 лютого 2017 року).
16. Як уже зазначалось, суд апеляційної інстанції закрив провадження у цій справі з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 140/26445/23, зазначивши, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, що виникли з приводу зняття арешту з нерухомого майна, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, та мають розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
17. Своєю чергою автор касаційної скарги стверджує, що вказана правова позиція Верховного Суду стосується категорії справ, в яких оскаржується накладений арешт на майно боржника, яка не є стороною виконавчого провадження, а відтак не підлягає застосуванню. Разом з цим позивач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що спір у цій справі стосується зведеного виконавчого провадження, а відтак є адміністративним.
18. Матеріали справи свідчать, що у зведеному виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, відкритому на підставі виконавчих листів про стягнення заборгованості, виданих Центральним районним судом м. Миколаєва та Заводським районним судом м. Миколаєва, боржником зазначено ОСОБА_1 .
В ході здійснення зведеного виконавчого провадження, державним виконавцем прийнято постанову ВП № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року, якою накладено арешт на все майно боржника, окрім 1/2 частки нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вказаний нежитловий об'єкт реалізовано, згідно до протоколу №201221 проведення електронних торгів від 28.09.2016 року.
Відомості про накладення арешту внесено до Державного реєстру речових прав (номер запису про обтяження № 18982638).
27 червня 2018 року державним виконавцем винесено постанови ВП № 36765477 та ВП №26510795 про повернення виконавчих документів стягувачам на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».(а.с.19-22).
17 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського відділу ДВС із заявою, у якій просив повідомити інформацію щодо підстав накладення арешту на все його майно та просив про зняття такого арешту.
24 липня 2024 року листом Заводського відділу ДВС повідомлено ОСОБА_1 про те, що звільнення майна боржника з-під арешту у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачалось. (а.с.13)
19. Зі змісту позову висновується, що позовні вимоги обґрунтовані бездіяльністю Заводського відділу ДВС щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження № НОМЕР_1 від 25 жовтня 2016 року.
20. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень суду, Верховний Суд виходить із такого.
21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою урегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
За зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.
При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
22. Так, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 (провадження № 11-1334апп18) зроблено висновок, що: «закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Оскільки законодавством, чинним як на час виникнення спірних відносин так і на час касаційного перегляду справи, не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання про належність справи за позовом Підприємства до юрисдикції адміністративного суду, суд апеляційної інстанції мав застосувати частину першу статті 181 чинного на той час КАС України та розглядати справу за правилами адміністративного судочинства.
Висновок про поширення юрисдикції адміністративного суду на спори щодо судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц». У пунктах 27-31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 911/100/18 (провадження № 12-60гс19) зазначено, що «згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Також порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», якою врегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 908/2349/14 (провадження № 12-49гс19) вказано, що: «для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ «ТД «Украгропром» на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ «ТД «Украгропром» на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 05 грудня 2016 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3.
Предмет скарги позивача стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа (наказу Господарського суду Запорізької області від 16 січня 2015 року у цій справі) у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4, при цьому дії державного виконавця щодо зобов'язання ТОВ «ТД «Украгропром» зі здійснення додаткового авансування витрат виконавчого провадження (сплати вартості робіт з оцінки арештованого нерухомого майна боржника) в межах зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 чи дії цього державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4 зі зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 не оскаржуються. Тобто скарга ТОВ «ТД «Украгропром» не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3. Отже, скарга ТОВ «ТД «Украгропром» щодо винесення державним виконавцем постанови від 20 вересня 2018 року про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_4 з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 16 січня 2015 року у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ГПК України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами господарського судочинства».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 908/2520/16 (провадження № 12-30гс19) зазначено, що «для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ «ТД «Украгропром» на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ «ТД «Украгропром» на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_5 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 05 грудня 2016 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3.
24. Таким чином, для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
При цьому в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, відповідні скарги відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
25. У доводах касаційної скарги автор вказує, зокрема, на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 914/1365/20, в якій вказано, що оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Варто зазначити, що вказаного висновку у справі № 914/1365/20 Верховний Суд дійшов з огляду на структуру зведеного виконавчого провадження № 65616295, встановивши, що у ньому об'єднано виконавчі документи щодо боржника, видані Господарським судом Львівської області (чотири виконавчих документи) у справах № 914/4132/15, № 914/1027/20, № 914/1043/20, № 914/1365/20, а також Залізничним районним судом міста Львова у справі № 462/5276/19, що свідчить про необхідність надання оцінки діям/бездіяльності державного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження, в якому об'єднано виконання рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій.
26. У справі ж, що розглядається, у зведеному виконавчому провадженні об'єднано виконання судових рішень, ухвалених Центральним районним судом м. Миколаєва та Заводським районним судом м. Миколаєва, тобто різними судами загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює розгляд цієї справи в адміністративному суді, адже у зведеному виконавчому провадженні об'єднано виконавчі документи щодо боржника, видані місцевими загальними судами у порядку цивільного судочинства.
Така позиція відповідає, зокрема, постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 914/1365/20, на яку посилається автор касаційної скарги.
27. Щодо доводів автора касаційної скарги стосовно помилкового застосування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, яка стосується категорії справ, в яких оскаржується накладений арешт на майно боржника, що не є стороною виконавчого провадження, варто вказати на таке.
28. У постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, яка полягає у тому, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/16025/18 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.
30. У справі № 813/1341/15 підставою для звернення до суду слугувало те, що накладення арешту на майно, яке належить третій особі та перебуває в іпотеці у позивача (товариства), обмежує забезпечене іпотекою право товариства на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року висловила правову позицію, яка зводиться до того, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 Закону № 606-ХІV (стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
Спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.
Суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер.
З цих підстав Велика Палата Верховного Суду вказала, що позбавлена можливості висловитися щодо неузгодженості правових позицій касаційних судів цивільної та адміністративної юрисдикцій Верховного Суду в питанні застосування норм матеріального права щодо зняття арешту, накладеного на предмет іпотеки.
31. У справі № 340/25/19 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2020 року, в якій сформувала правову позицію, яка зводиться до того, що спір за позовом спадкоємця боржника у виконавчому провадженні до органу державної виконавчої служби з приводу зняття арешту, накладеного на майно спадкодавця, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
32. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивачем є ОСОБА_1 , який є стороною у зведеному виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчих листів про стягнення заборгованості, виданих Центральним районним судом м. Миколаєва та Заводським районним судом м. Миколаєва.
33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18 висловила правову позицію, яка полягає у тому, що особа, яка не є стороною виконавчого провадження і не наділена процесуальним правом оскарження вимоги приватного виконавця в порядку, визначеному Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), може реалізувати відповідне право в порядку адміністративного судочинства.
34. Варто зазначити, що приписами статей 339, 340 ГПК України передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
35. За правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
36. Відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою урегульовано особливості виконання кількох рішень у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника, виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
37. За зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені.
38. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
39. Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
40. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 927/395/13 та у справі № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 та від 10 квітня 2019 року у справі № 908/2520/16.
41. Водночас, для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
42. При цьому варто зауважити, що у разі наявності єдиного суб'єкта примусового виконання (державного виконавця) закон визначає єдиний порядок проведення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні, зокрема, арешт накладається з урахуванням всіх виконавчих документів. Тобто стягнення відбувається одночасно за всіма виконавчими документами.
43. У пунктах 99 - 104 постанови від 09 червня 2022 року у справі № 11-443сап20 Велика Палата Верховного Суду висловила таку позицію:
"99. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
100. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
101. Такі ж приписи містяться й у Цивільному процесуальному кодексі України.
102. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18), № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 (провадження № 11-1334апп18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 908/2520/16 (провадження № 12-30гс19) наголошувала на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
103. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 823/359/18, справи за позовами осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
104. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Тобто, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення відбувається в процедурі позовного провадження."
44. У постанові від 16 листопада 2022 року Верховний Суд зазначив, що ключовим у справі № 160/21596/21 є те, що позивач, оскаржуючи рішення державного виконавця, не є стороною зведеного виконавчого провадження, а оскарження дій, рішень та бездіяльність державного та/або приватного виконавця таким суб'єктом звернення у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, віднесено до адміністративної юрисдикції.
У справі ж, що розглядається, позивач є стороною зведеного виконавчого провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених місцевими загальними судами цивільної юрисдикції.
45. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для закриття провадження у справі, роз'яснивши позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку за нормами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України.
46. Зважаючи на викладене, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
47. За таких обставин, Суд констатує, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим, а відтак відсутні підстави для його скасування.
48. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
VІ. Судові витрати
49. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі № 400/7751/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
Ж. М. Мельник-Томенко