19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 520/23694/24
провадження № К/990/2069/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року, постановленої у складі головуючого судді Григоров Д. В., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Спаскіна О. А., суддів: Любчич Л. В., Присяжнюк О. В.
І. Обставини справи
1. У серпні 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суму у розмірі 878986,87 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
2. Підставою звернення із позовною заявою слугувало невиконання ОСОБА_1 умов підписаного контракту у зв'язку з його достроковим розірванням та відрахуванням із числа курсантів через небажання продовжувати навчання в університеті, що обумовлює обов'язок відшкодування витрат на утримання особи у закладі вищої освіти.
3. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 05 вересня 2024 року відкрив провадження у цій справі.
Ухвалою цього ж суду від 06 листопада 2024 року позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без руху на підставі частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.
4. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 20 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, позовну заяву залишив без розгляду з підстав частини третьої статті 123 КАС України.
5. Ухвалюючи таке рішення, суди виходили з того, що адміністративний позов подано поза межами строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України
6. На переконання судів попередніх інстанцій, в даному випадку строки звернення до суду із цим адміністративним позовом встановлені частиною п'ятою статті 122 КАС України, яка передбачає місячний строк звернення до суду, оскільки, посилаючись на висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, цей спір віднесений до спору пов'язаного з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.
7. Зважаючи на вимоги позовної заяви, строк звернення до суду у позивача виник з моменту виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу університету і зняття з нього усіх видів забезпечення, у зв'язку з чим відповідача зобов'язано відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням в університеті
Враховуючи, що із загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року № 1236 відповідача ознайомлено 06 червня 2024 року та у цьому ж розрахунку також зазначалося про зобов'язання добровільно відшкодувати витрати на утримання курсанта в університеті не пізніше 15 днів з дати видання наказу про його відрахування, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що про порушення своїх прав на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , позивач дізнався після ознайомлення останнього з розрахунком та спливом строку на добровільне відшкодування витрат на його утримання. Натомість позовна заява подана 22 серпня 2024 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду у цій категорії справ.
8. За наведених обставин суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з того, що подана позивачем заява не містить доводів поважності причин пропуску строку, у зв'язку з чим позовну заяву відповідно до частини третьої статті 123 КАС України залишив без розгляду.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
9. Позивач, уважаючи зазначені судові рішення ухваленими з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження.
Аргументи скарги зводяться до того, що строк звернення не був пропущений у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 сплатив частину боргу 12 липня 2024 року, тим самим відтермінував строк звернення до суду.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 після часткової сплати боргу 12 липня 2024 року повинен був на протязі місяця (до 12.08.2024 року) надіслати на рахунок університету наступну частину боргу (коштів), однак цього не відбулось.
На думку автора касаційної скарги, саме 12 серпня 2024 року розпочався перебіг строку звернення до суду.
Стверджує, що вказане твердження університет вже викладав суду першої та другої інстанції, однак таким доводам не надана оцінка суду.
10. Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
11. Представник відповідача подала відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 не здійснював 12 липня 2024 року платежу у розмірі 100 грн згідно з випискою про витрати за липень з карткових рахунків відповідача відкритих в АТ КБ "ПриватБанк", яку надано суду першої інстанції та якою підтверджується відсутність платежів у 100 грн, а довідка від 13 серпня 2024 року № 176/176/100/574/1180пс на підтвердження начебто сплати відповідачем 100 грн складена самим же позивачем в односторонньому порядку та, на думку представника відповідача, є неналежним і недопустимим доказом, оскільки не є і не може бути платіжним документом (як-то квитанція банку, платіжна інструкція, виписка по банківському рахунку тощо) який би підтверджував проведення платіжної операції з боку відповідача ОСОБА_1 як платника.
Стверджує, що судами попередніх інстанцій досліджувались вказані обставини та надавалась відповідна оцінка суду.
ІІІ. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
12. Згідно з частиною четвертою статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
13. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
14. Частиною п'ятою цієї ж статті встановлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
15. Так, згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
16. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
17. Частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» обумовлено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 та підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 та визначає відповідний механізм відшкодування таких витрат.
18. Згідно з пунктами 3, 6 Порядку № 964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних, з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема, курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.
19. Пунктом 7 Порядку № 964 визначено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 наголошувала на тому, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби.
21. Відповідно до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, яка встановлює, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
22. Разом із тим, Верховний Суд неодноразово, акцентував увагу на тому, що право на звернення до суду у позивача (вищого навчального закладу) у цій категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати.
Такий підхід до правозастосування указаних норм при вирішенні подібних за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 140/721/19, від 28 травня 2021 року у справі № 320/7233/19, від 23 березня 2023 року у справі № 420/24331/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 400/4280/20, від 11 травня 2023 року у справі № 400/4281/20.
23. Тобто саме із відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов'язує можливість звернення навчального закладу з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
24. Вирішуючи питання обчислення строків звернення до суду із позовною заявою про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, Верховний Суд у справах № 560/1389/20 (постанова від 21 січня 2021 року) та № 420/9694/20 (постанова від 21 грудня 2021 року) виснував, що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат.
25. Варто наголосити на тому, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
26. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
27. При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Слід зазначити, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
29. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
30. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
31. Предметом спору у цій справі є відшкодування ІНФОРМАЦІЯ_1 витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому військовому закладі.
32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів університету у зв'язку із розірванням контракту через небажання продовжувати навчання та звільнено з військової служби у запас за підпунктом «ж» (систематичне невиконання умов контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону № 1934-XII. За умовами укладеного між університетом і відповідачем контракту останній зобов'язався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, зокрема, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.
Натомість станом на день звернення позивача до суду з цим позовом відповідачем не здійснено у добровільному порядку відшкодування коштів.
33. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов подано з пропуском строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, та не зазначено поважних причин для його поновлення.
34. У доводах касаційної скарги автор зазначає, що не пропустив строк звернення до суду, адже ОСОБА_1 сплатив частину боргу 12 липня 2024 року, тим самим відтермінував цей строк.
35. Своєю чергою представник відповідача у відзиві на касаційну скаргу наголошує, що ОСОБА_1 не здійснював 12 липня 2024 року платежу у розмірі 100 грн, надавши до суду першої інстанції виписку про витрати за липень з карткових рахунків відповідача відкритих в АТ КБ "ПриватБанк", якою підтверджується відсутність платежів у 100 грн, а довідка від 13 серпня 2024 року № 176/176/100/574/1180пс на підтвердження начебто сплати відповідачем 100 грн складена самим же позивачем в односторонньому порядку та, на думку представника відповідача, є неналежним і недопустимим доказом, оскільки не є і не може бути платіжним документом (як-то квитанція банку, платіжна інструкція, виписка по банківському рахунку тощо) який би підтверджував проведення платіжної операції з боку відповідача ОСОБА_1 як платника.
36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що із загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 № 1236 відповідача ознайомлено 06 червня 2024 року. У цьому ж розрахунку також зазначалося про зобов'язання добровільно відшкодувати витрати на утримання курсанта в університеті не пізніше 15 днів з дати видання наказу про його відрахування.
37. Наведене свідчить, що про порушення своїх прав на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 позивач дізнався після ознайомлення останнього з розрахунком та спливом, визначеного позивачем у вказаному розрахунку, строку на добровільне відшкодування витрат на його утримання.
Натомість з цим позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся лише 22 серпня 2024 року, що свідчить про недотримання позивачем строку звернення до суду, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
38. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду у спірній ситуації залежала виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Проте позивач необґрунтовано не дотримався такого порядку та позбавив себе можливості реалізовувати право на звернення до суду в межах встановлених процесуальних строків.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2024 року у справі № 420/20386/23, від 15 серпня 2024 року у справі № 160/20365/23, від 18 жовтня 2024 року у справі № 160/19633/23, від 25 липня 2025 року у справі № 420/31374/23.
39. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Проте, позивачем не надано доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність об'єктивно непереборних, незалежних від волевиявлення особи та пов'язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій, а саме звернення до суду з позовом.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно з частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
40. Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин приписів частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
41. Аргументи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права.
42. При касаційному розгляді враховано правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.001198, і постановах Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 824/284/19-а, від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19, від 17 квітня 2020 року у справі № 360/962/19, від 17 квітня 2020 року у справі № 520/6589/19, від 18 червня 2020 року у справі № 140/2024/19, від 22 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.001042, від 21 січня 2021 року у справі № 560/1389/20 та від 21 січня 2021 року у справі № 520/1559/2020.
43. Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
44. При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилась, чи реалізуватиме своє право на звернення до суду.
45. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно наданій юридичній оцінці встановлених фактичних обставин справи, із дотриманням норм процесуального права.
46. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Судові витрати
47. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, новий розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 346, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі № 520/23694/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська