19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 560/3797/24
адміністративне провадження № К/990/36641/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді- Уханенка С. А.,
суддів - Єресько Л.О., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року (головуючий суддя - Матущак В.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді: Залімський І. Г., Сушко О.О.),
І. Рух справи
1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони нарахувати та виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) - січень 2008 року.
2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року відкрито провадження у справі.
3. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року позов залишено без руху, у зв'язку з пропуском строків звернення до суду, а позивачці надано строк для усунення його недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку, з доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску.
3.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що позовну заяву подано поза межами тримісячного строку звернення до суду, установленим частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який був додатково продовжений законодавцем до 30 червня 2023 року. З огляду на те, що позивачку звільнено з військової служби 12 грудня 2022 року, суд зауважив, що вона мала право звернутися до суду з цим позовом упродовж трьох місяців з 01 липня 2023 року, тобто до 01 жовтня 2023 року, проте позов подано у березні 2024 року. За таких обставин, суд першої інстанції констатував, що позов подано з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
4. На виконання ухвали суду, 30 травня 2024 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій вона указала, що то суд першої інстанції помилково вважає, що позов про стягнення невиплаченого грошового забезпечення подано з порушенням тримісячного строку, установленого нормами КЗпП України, оскільки позовні вимоги стосуються періоду до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) і спірні суми відповідачем наразі їй так і не виплачено.
5. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року, позовну заяву залишено без розгляду.
6. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. 16 вересня 2024 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.
8. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, оскільки судами не взято до уваги її аргументи про те, що приписи частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачали, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Зміни, унесені Законом № 2352-ІХ до статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року і не поширюються на спірні правовідносини.
8.1. Позивачка наголошує, що предмет спору у цій справі охоплює період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а тому вона не обмежена будь якими строками звернення до суду, оскільки ці правовідносини між сторонами виникли до 19 липня 2022 року.
9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
10. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень пункту 7 частини першої статті 240 КАС України щодо повернення позовної заяви без розгляду, через порушення строків звернення до суду та статті 233 КЗпП України.
11. У відзиві на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду за відсутності поважних причин.
12. Ураховуючи те, що станом на серпень 2025 року матеріали справи у паперовому вигляді до Верховного Суду не надійшли, Судом витребувано та отримано указані матеріали справі №560/3797/24 в електронній формі.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
13. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
14. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
15. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
16. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
17. Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
18. За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
19. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
19.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
19.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»
20. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
21. За висновком судів попередніх інстанцій позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України №2352-ІХ), який суди обчислювали з урахуванням строку дії карантину на території України.
22. Колегія суддів вважає таки висновки помилковими, з огляду на правову природу цього спору, з огляду на таке.
23. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
24. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
25. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини рішення).
26. У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
27. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX. Зокрема у справі № 580/9690/23 Суд сформував такий висновок.
27.1. Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
28. Так, у справі № 380/6701/24 Верховний Суд констатував, що дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
29. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23 та надалі підтримано cудовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
30. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення невиплаченого грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік.
31. У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
32. Ураховуючи те, що на час виникнення спірних правовідносин діяли норми частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, Суд приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що її право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
33. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для залишення її позовної без розгляду.
34. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск строку та наявність підстав для застосування частин третьої, четвертої статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
35. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
36. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
37. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139, 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року скасувати, а справу № 560/3797/24 направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючого судді: С.А. Уханенко
Судді: Л.О. Єресько
О.В. Кашпур