Іменем України
19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 990/191/24
адміністративне провадження № П/990/191/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Гімона М. М., Ханової Р. Ф., Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/191/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційного Суду України, про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії,
І. Зміст позовних вимог.
29 травня 2024 року до Верховного Суду як до суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційного Суду України, у якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача з розгляду заяви про видання Указу Президента України про відновлення дев'ятирічного строку перебування та поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву про видання Указу Президента України про відновлення дев'ятирічного строку перебування та поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України та видати Указ Президента України про відновлення дев'ятирічного строку перебування та поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України строком на 1 рік 3 місяці 27 днів.
ІІ. Обставини справи.
Указом Президента України від 14 травня 2013 року № 256/2013 ОСОБА_1 було призначено суддею Конституційного Суду України.
17 вересня 2019 року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України ОСОБА_1 обрано Головою Конституційного Суду України.
Указом Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 (далі - Указ № 607/2020) відповідно до частини третьої статті 154 Кримінального процесуального кодексу України відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці.
Указом Президента України від 26 лютого 2021 року № 79/2021 (далі - Указ № 79/2021) відповідно до частини третьої статті 154 Кримінального процесуального кодексу України відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України з 28 лютого 2021 року строком на один місяць.
Указом Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" (далі - Указ № 124/2021) скасовано, серед іншого, Указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 "Про призначення О.Тупицького суддею Конституційного Суду України".
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року, визнав протиправним та скасував Указ № 124/2021.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 грудня 2022 року у справі № 9901/43/21, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року, визнав протиправним та скасував Указ № 607/2020.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 05 травня 2025 року у справі № 9901/57/21 визнав протиправним та скасував Указ № 79/2021 (судове рішення ще не набрало законної сили та переглядається в апеляційному порядку).
18 квітня 2024 року позивач направив на адресу відповідача заяву, у якій повідомив, що внаслідок дії зазначених вище індивідуальних актів він фактично з 19 січня 2021 року був позбавлений можливості здійснювати конституційні повноваження судді Конституційного Суду України. При цьому до моменту фактичного відсторонення від посади строк його повноважень становив 7 років 8 місяців 4 дні із 9 років, передбачених частиною шостою статті 148 Конституції України. Враховуючи, що повноваження позивача було достроково та протиправно припинено, він просив поновити його на посаді судді Конституційного Суду України та відновити строк перебування на цій посаді на термін, що залишився, а саме на 1 рік 3 місяці 27 днів.
Відповідач у листі від 23 травня 2024 року № 22/025785-26 надав позивачеві відповідь, в якій повідомив, що Конституція України та Закон України «Про Конституційний Суд України» не передбачають процедури відновлення строку перебування на посаді судді Конституційного Суду України. Відтак, видання Указу Президента України щодо відновлення строку перебування, поновлення на посаді судді Конституційного Суду України до повноважень Президента України не належить.
Уважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідача.
Позов обґрунтований тим, що після скасування підстав свого відсторонення від посади судді Конституційного Суду України у судовому порядку, Президент України мав видати указ про поновлення повноважень позивача як судді Конституційного Суду України, про що позивач подав заяву на адресу відповідача.
Позивач зазначає, що протиправне звільнення суддів до закінчення строку, на який вони були призначені, несумісне з принципом судової незалежності, основою якого є те, що строк повноважень гарантується до моменту припинення фіксованого строку повноважень.
Позивач акцентує увагу, що ані Конституцією України, ані профільним законом не передбачено переривання, зупинення чи дострокове припинення строків призначення суддів на посади, окрім випадків, що безпосередньо передбачені Основним Законом України чи Законом України «Про Конституційний Суд України».
У зв'язку з цим позивач уважає, враховуючи, що його строк повноважень судді Конституційного Суду України був припинений протиправно, а відповідні індивідуальні акти були визнані протиправними та скасовані, єдиним способом поновлення порушених прав позивача є поновлення його на посаді судді Конституційного Суду України в межах строків, в яких позивач не виконував вказані повноваження, тобто на залишок дев'ятирічного строку, передбаченого частиною шостою статті 148 Конституції України.
У відзиві на адміністративний позов Президент України заперечує проти позовних вимог і просить відмовити в їх задоволенні.
Свою позицію відповідач мотивує тим, що звернення позивача розглянуто у відповідності з чинним законодавством, а відповідь на звернення надана у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк. У вказаній відповіді позивачеві було роз'яснено, що порушене позивачем питання щодо поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України не належить до повноважень Президента України, а відповідні нормативно-правові акти не передбачають процедури відновлення строку перебування на посаді.
Крім того, відповідач зазначає, що у судових рішеннях, предметом яких були індивідуальні акти щодо відсторонення позивача від посади та щодо скасування Указу про призначення на посаду судді, не зобов'язано Президента України вчиняти дії, про які зазначає позивач у своєму зверненні, а тому відсутні підстави для їх вчинення та, відповідно, для задоволення позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач додатково акцентував увагу на тому, що було порушено процедуру розгляду його звернення, оскільки відповідь на нього мала бути підписана саме Президентом України, а не посадовими особами Офісу Президента України.
Як стверджує позивач, законодавством не передбачено делегування повноважень щодо надання відповіді на звернення іншим особам чи органам, відтак формальна відповідь Офісу Президента України на його звернення є неналежним способом розгляду останнього як така, що надана не адресатом звернення та не вмотивована щодо суті звернення.
ІV. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Мартинюк Н. М., а також склад колегії суддів: Жука А. В., Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., Радишевську О. Р.
Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2024 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів у судовому засіданні.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 липня 2025 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Дашутіна І. В., а також склад колегії суддів: Гімона М. М., Ханову Р. Ф., Шишова О. О., Яковенка М. М.
Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2025 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів без повідомлення сторін.
V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.
Зі змісту доводів та вимог позовної заяви ОСОБА_1 випливає, що публічно-правовий спір між ним та Президентом України виник у зв'язку з тим, що, з погляду позивача, глава держави протиправно не розглянув особисто заяву позивача та не надав належної оцінки обставинам та фактам, викладеним у його заяві, та не ухвалив, на його думку, єдине безальтернативне рішення - про відновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України у межах залишку дев'ятирічного строку.
З огляду на це, щоб вирішити цей спір, треба надати відповідь на питання: - чи зобов'язаний Президент України внаслідок розгляду звернення особи надавати відповідь за власним підписом; - чи зобов'язаний Президент України після скасування у судовому порядку прийнятих ним індивідуальних актів щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та щодо скасування указу про призначення на посаду судді Конституційного Суду України обов'язково прийняти указ про поновлення особи на посаді.
Відповідно до статті 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Як зазначено в преамбулі вказаного закону, він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (частини перша - четверта зазначеної статті).
Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР).
Розмежування в законі звернень за змістом та цілями, на досягнення яких вони спрямовані (пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги), має не тільки і не стільки формальне значення, а й обумовлено різним підходом законодавця щодо правового регулювання порядку їх розгляду і прийняття щодо них рішення уповноваженим (зобов'язаним) органом (посадовою особою).
Частиною першою статті 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (частини третя - четверта цієї статті).
Частиною першою статті 18 Закону № 393/96-ВР також передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті (частина друга статті 19 Закону № 393/96-ВР).
Як уже було зазначено, у своїй заяві позивач просив Президента України поновити його на посаді судді Конституційного Суду України та відновити строк перебування на цій посаді на термін, що залишився перед незаконним відстороненням від посади, а саме на 1 рік 3 місяці 27 днів.
Відповідно до частин першої, другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України визначені у статті 106 Конституції України, пункт 22 частини першої якої визначає, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року у справі № 1-17/2003 зазначено, що інститут Президента України ґрунтується на сукупності норм, що містяться у розділі V Конституції України, згідно з якими Президент України визначений, зокрема, главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.
На підставі пунктів 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 (далі - Положення), Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.
Основними завданнями Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
Підпунктом 22 пункту 4 Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об'єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв'язання порушених у них проблем.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах Президент України діє через свій допоміжний орган - Офіс Президента України. Водночас ані Конституція України, ані Закон № 393/96-ВР не встановлюють обов'язок Президента України особисто розглядати індивідуальні звернення громадянина України та повідомляти його про результати розгляду такого звернення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24.
У розвиток цього висновку колегія суддів зазначає, що якщо відповідне звернення не вимагає від Президента України реалізації визначеного Конституцією України повноваження шляхом видання акта, достатнім є організований Офісом Президента України розгляд такого звернення та надання заявникові письмової відповіді за підписом уповноваженої посадової особи цього допоміжного органу
У цій справі Президент України хоча й опосередковано, через свій Офіс, розглянув звернення позивача та повідомив його про результати розгляду листом від 23 травня 2024 року № 22/025785-26.
Згідно з текстом наданої відповіді, за результатом розгляду звернення не було встановлено обов'язку щодо ухвалення суб'єктом владних повноважень відповідного рішення (акта), у зв'язку з чим колегія суддів визнає достатнім надання відповіді про результати її розгляду Офісом Президента України на звернення ОСОБА_1 , що спростовує довід позивача, що Президент України допустив по відношенню до його звернення протиправну бездіяльність в частині неналежного розгляду.
Щодо наявності у Президента України обов'язку видати указ про поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України колегія суддів зазначає таке.
З приписів частини другої статті 19 Конституції України випливає, що Президент України, як і будь-який суб'єкт владних повноважень, діє лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже зазначалося вище, повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України, а законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов'язків на Президента України, крім тих, що передбачені нормами Конституції України.
Так, пункт 22 частини першої статті 106 Конституції України визначає, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України.
Згідно зі статтею 148 Основного Закону України суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно.
Зі свого боку, призначення і строк перебування на посаді судді Конституційного Суду визначає стаття 16 Закону України "Про Конституційний Суд України", де чітко зазначено, що суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно.
Отже, стаття 148 Конституції України та стаття 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» чітко встановлюють фіксований дев'ятирічний строк повноважень судді Конституційного Суду України без права повторного призначення. Жодна норма Основного Закону України чи згаданого Закону України "Про Конституційний Суд України" не передбачає переривання, зупинення, відновлення або продовження цього строку.
Норми щодо строку та підстав припинення повноважень судді Конституційного Суду України мають вичерпний характер. Це означає, що закінчення дев'ятирічного строку є юридичним фактом, що настає автоматично, і не потребує додаткового акта для констатації, а також не допускає можливість «донарахування» невикористаного періоду після спливу такого строку.
Верховний Суд враховує, що у спірних правовідносинах мало місце протиправне відсторонення позивача від посади судді Конституційного Суду України, проте скасування у судовому порядку відповідних індивідуальних актів могло б відновити статус позивача лише на період до фактичного спливу дев'ятирічного строку, що визначений положеннями Конституції України.
Подібну логіку демонструють й інші публічні та виборні мандати з фіксованим строком повноважень, наприклад, повноваження народних депутатів України: визнання незаконності дострокового припинення повноважень не може зумовлювати виникнення права «перенести» невикористану частину строку на період після конституційно визначеного завершення строку повноважень. Ця аналогія наочно підкреслює різницю між відновленням стану, що існував (у межах строку повноважень), і створенням нового мандата, чого норми Конституції України не допускають.
Отже, якщо на момент поновлення прав вже cплив дев'ятирічний строк повноважень судді Конституційного Суду України, то реальне поновлення на посаді є неможливим, а допустимими лишаються інші способи захисту (наприклад, вирішення майнових наслідків у встановленому законом порядку, зарахування стажу тощо), але не запропонований позивачем спосіб у вигляді продовження повноважень.
Суд акцентує увагу, що адміністративний суд захищає порушене право способом, що відповідає закону, і не може зобов'язувати суб'єкта владних повноважень вчиняти дії та/або видавати акти, які не передбачені повноваженнями суб'єкта владних повноважень. Оскільки Конституція України не наділяє Президента України повноваженнями щодо поновлення судді Конституційного Суду України, в тому числі і шляхом відновлення строків повноважень, вимога позивача щодо зобов'язання Президента України видати відповідний указ не ґрунтується на законі.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційного Суду України про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді М. М. Гімон
Р. Ф. Ханова
О. О. Шишов
М. М. Яковенко