18 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 520/22321/24
адміністративне провадження № К/990/31760/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс Інтернаціоналіст» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування рішень,
Приватне акціонерне товариство «Молодіжний житловий комплекс Інтернаціоналіст» звернулось до суду з позовом, у якому просило суд скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 20 грудня 2023 року № 63669/6/20-40-04-04-17, що було складено комісією на підставі довідки від 14 грудня 2023 року №3991/20-40-04-04-18, про анулювання реєстрації Приватного акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс Інтернаціоналіст» у реєстрі платників єдиного податку та рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 22 липня 2024 року №18/20-40-04-14-16 про виключення Приватного акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс Інтернаціоналіст» з реєстру платників єдиного податку з 1 січня 2024 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, позовні вимоги задоволено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області у якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
За наслідками перевірки поданої касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що у касаційній скарзі не викладені належним чином передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі як на підставу до відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник вказує, зокрема, пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що вбачає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та застосованого судом апеляційної інстанції. Натомість, необхідність відступлення від висновків у постанові Верховного Суду заявник касаційної скарги мотивує лише відмінністю фактичних обставин в даній справі, а нормативно-правового обґрунтування відступлення від правового висновку застосованого до спірних правовідносин не наводить. При цьому, заявник касаційної скарги довільно ототожнює поняття необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю їх застосування судом до спірних правовідносин.
При цьому, згідно з абзацом третім пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (заява №10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (заява №27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.В решті, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», заявник раніше вже реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі. Ухвалою Верховного Суду від 1 липня 2025 року вже надавалися детальні, вичерпні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав, касаційна скарга була повернута скаржнику як така, що не містила підстав касаційного оскарження. Натомість, ці роз'яснення так і не були враховані скаржником при повторному зверненні.
Вдруге подана касаційна скарга так і не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, додаткових переконливих обґрунтувань не містить. В решті її зміст дублює зміст тієї, яку вже було повернуто Судом а доводи та обґрунтування ідентичні попередньо повернутій.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Попередньою ухвалою Суд акцентував увагу касатора на невиконанні приписів процесуального закону та вимог Суду, що, однак не мало дієвих наслідків. Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які надавалися йому Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині визначення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Натомість, касаційна скарга містить посилання на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, який застосовний лише у випадку оскарження справ незначної складності. Справа розглянута в порядку загального провадження, малозначною не визнавалася.
Враховуючи вказане, недоцільним є повторне роз'яснення скаржникові, чому такі доводи є недостатніми для відкриття касаційного провадження.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд наголошує, що особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Молодіжний житловий комплекс Інтернаціоналіст» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали суду надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська