19 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/448/25 пров. № А/857/12115/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Максимчук О.О.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
14 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправними дії та зобов'язати призначити та виплачувати їй пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» починаючи з 11.11.2024.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника як дружині померлого годувальника, який перебував на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Вказану заяву розглянуто відповідачем та надано відповідь, якою відмовлено в призначенні пенсії по втраті годувальника, оскільки до заяви не долучено свідоцтва про шлюб із померлим годувальником. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки фактично перебувала у цивільному шлюбі з померлим годувальником та на підтвердження спільного проживання відповідачу було надано рішення Сарненського районного суду Рівненської області про встановлення факту спільного проживання з померлим.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника ОСОБА_2 відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» починаючи з 11.11.2024.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для призначення пенсії в разі втрати годувальника батькам, дружині (чоловіку), зазначеним у пунктах «б», «в», «д» статті 30 Закону № 2262-XII, додатково подаються такі документи: 1) копія свідоцтва про шлюб, 2) довідка МСЕК про визнання особи інвалідом, 3) копія трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб'єкта підприємницької діяльності (для осіб, зазначених у пункті «д» статті 30 Закону № 2262-XII. Вказані документи повинні підтверджувати особисті відомості заявника, родинні відносини з померлим військовослужбовцем та причину його смерті. Серед них, наприклад, подається копія свідоцтва про одруження, рішення суду про встановлення родинних стосунків, рішення суду про перебування на утриманні тощо. Суд першої інстанції зазначив, що такий вид документа, як рішення суду про встановлення родинних стосунків стосується саме виду рішення про встановлення факту, який має юридичне значення. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 23.09.2024 № 572/3358/24 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як жінки і чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 2004 року по дату смерті ОСОБА_2 та встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , починаючи з 2004 року по дату смерті ОСОБА_2 . Вказане рішення суду було долучено позивачем до заяви від 11.11.2014 про призначення пенсії в разі втрати годувальника, однак не враховане відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу такого виду пенсії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що статтею 21 Сімейного Кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Оскільки позивачем не було подано належної заяви та відповідний пакет документів, передбачений Порядком 3-1 (а саме свідоцтво про шлюб) з ОСОБА_2 , то підстав для призначення пенсії в разі втрати годувальника на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в даний час немає. Звертає увагу колегії суду на те, що позивач отримує пенсію по інвалідності, що призначена на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні будь-які законні підстави для призначення пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 .
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що позивач фактично була цивільною дружиною померлого та знаходилась на його утриманні (не працювала), тому має право на продовження утримання від держави.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 11.11.2024 звернулась з заявою до відповідача про призначення їй пенсії по втраті годувальника як дружині померлого ОСОБА_2 , який перебував на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугу років за нормами Закону № 2262-ХІІ.
До вказаної заяви позивач долучила паспорт, ідентифікаційний код, довідку МСЕК, свідоцтво про смерть, рішення Сарненського районного суду Рівненської області № 572/3358/24, довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 , картку реквізитів позивача, додаток 1 до Порядку.
Відповідач розглянув заяву позивача від 11.11.2024 про призначення пенсії в разі втрати годувальника та листом від 16.12.2024 № 14239-13417/Ч-03/8-1700/24 повідомив, що відсутні підстави для призначення позивачу такої пенсії за нормами Закону № 2262-ХІІ. Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідач, як на підставу для такої відмови посилається на відсутність в документах на призначення такого виду пенсії копії свідоцтва про шлюб із загиблим ОСОБА_2 . Відповідач зазначив, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, а долучене до заяви рішення суду у справі № 572/3358/24 не містить будь-яких зобов'язань щодо призначення Головним управлінням ПФУ в Рівненській області пенсії в разі втрати годувальника.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон № 1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону № 1058-IV встановлено види пенсійних виплат і соціальних послуг, зокрема в частині першій зазначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно з частиною 2 статті 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Частиною 3 статті 36 Закону № 1058-IV визначено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 3 частини 1статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Згідно з частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Водночас умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Положеннями статті 30 Закону № 2262-ХІІ визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
У статті 30 Закону № 2262-XII вказано, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;
б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;
в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю;
г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;
д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Про строки призначення пенсій, визначених Законом № 2262-ХІІ, йдеться у статті 50 цього Закону.
Так, відповідно до частини 2 статті 50 Закону № 2262-ХІІ пенсії відповідно до цього Закону призначаються членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, - з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Відтак згаданою нормою встановлено, що батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ, така пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
На виконання вимог Закону № 2262-ХІІ прийнято Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Цей Порядок регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян».
Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника подаються членами сім'ї померлого годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. У такому самому порядку подаються заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника членами сім'ї померлого годувальника, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника. Якщо померлому годувальнику вже було призначено пенсію, заява про призначення пенсії у разі втрати годувальника подається до органу, що призначає пенсії.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення.
У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз'яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою.
Перелік документів для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються вказаний у пункті 10 Порядку № 3-1. Серед загальних: заява, копія свідоцтва про смерть годувальника, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю, висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби), довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні, документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев'ятим пункту 7 цього Порядку.
Додатково передбачені й інші документи в залежності від категорії осіб, про яких йде мова в статті 30 Закону № 2262-XII.
Зокрема, для призначення пенсії в разі втрати годувальника батькам, дружині (чоловіку), зазначеним у пунктах «б», «в», «д» статті 30 Закону, додатково подаються такі документи: 1) копія свідоцтва про шлюб, 2) довідка МСЕК про визнання особи інвалідом, 3) копія трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб'єкта підприємницької діяльності (для осіб, зазначених у пункті «д» статті 30 Закону.
Отже, документи, які мають бути подані для отримання відповідного виду пенсії, повинні підтверджувати особисті відомості заявника, родинні відносини з померлим військовослужбовцем та причину його смерті. Серед них, наприклад, подається копія свідоцтва про одруження, рішення суду про встановлення родинних стосунків, рішення суду про перебування на утриманні тощо.
У цьому контексті суд першої інстанції врахував, що такий вид документа, як рішення суду про встановлення родинних стосунків стосується саме виду рішення про встановлення факту, який має юридичне значення.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 23.09.2024 № 572/3358/24, яке набрало законної сили, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як жінки і чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 2004 року по дату смерті ОСОБА_2 та встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 , починаючи з 2004 року по дату смерті ОСОБА_2 .
Вказане рішення суду було долучено позивачем до заяви від 11.11.2014 про призначення пенсії в разі втрати годувальника, однак не враховане відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу такого виду пенсії.
Колегія суддів зауважує, що законодавством не передбачено конкретного документа, який засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї та який подається до пенсійного органу, зокрема, це можуть бути інші документи, яким серед іншого може бути рішення суду про встановлення юридичного факту.
Приписами частини 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно статті 18 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Частиною 2 статті 3 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною 4 статті 3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Верховний Суд у постанові від 14.03.2019 у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Крім того, в статті 30 Закону України № 2262-XII йдеться про право на пенсію в разі втрати годувальника саме для членів сім'ї. Сімейний кодекс України не містить нормативного їх визначення, але, як вже було зазначено вище у частині 4 статті 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість відмови пенсійного органу з підстав відсутності свідоцтва про шлюб, оскільки факт спільного проживання та перебування позивача на утриманні померлого годувальника встановлено рішенням суду у справі № 572/3358/24, яке відповідач повинен був врахувати під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії в разі втрати годувальника.
Таким чином, ефективним способом відновлення порушених протиправними діями відповідача прав позивача є зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 , починаючи з 11.11.2024, тобто з дати звернення до відповідача із відповідною заявою.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 460/448/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич