Справа № 560/15911/24
Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
19 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00/18285/0406 від 09.07.2024;
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00/18286/0406 від 09.07.2024.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.02.2025 позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області №00/18285/0406 від 09.07.2024;
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області №00/18286/0406 від 09.07.2024.
Стягнуто на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" судові витрати на сплату судового збору в розмірі 4844, 80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що за результатами камеральної перевірки ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" щодо несвоєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, складено Акт перевірки від 31.05.2024 №14244/22-01-04-06/00039002, згідно якого встановлено, що ПАТ "Промінвестбанк" несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, визначеного ПК України.
За результатами розгляду матеріалів перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області прийняло податкові повідомлення-рішення від 09.07.2024 №00/18285/0406, №00/18286/0406 про застосування штрафів за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у сумі 3040,57 грн.
Не погоджуючись із прийнятитими податковими повідомленнями - рішеннями позивач подав до Державної податкової служби України скаргу, за результатом розгляду якої, листами від 01.10.2024 №29432/6/99-00-06-03-02-06, №29434/6/09-00-06-03-02-06 Державна податкова служба України повідомила, що ППР залишає без змін, а скаргу - без задоволення.
В подальшому, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення в судовому порядку.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
За визначенням наведеним у пункті 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідно до пунктів 49.1 та 49.2 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Статтею 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.
Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У пункті 38. 1 статті 38 ПК України закріплено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. (пункт 54.1 статті 54 ПК України)
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами п.п. 266.7.5. п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами- авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації (пп. "б" п.п.266.10.1. п. 266.10 ст. 266 ПК України).
Пунктом 124.1 статті 124 ПК України закріплено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 №2121-III (далі - Закон №2121-III) встановлено, що банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (частини 5, 6 статті 77 Закону №2121-III).
Судом першої інстанції встановлено, що Правлінням Національного банку України прийнято рішення від 25.02.2022 № 90-рш/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"". Повний та офіційний текст рішення публічно доступний на сайті НБУ (https://bank.gov.ua/ua/legislation/Decision_25022022_90_rsh_bt).
Керуючись вимогами статті 15 Закону України "Про Національний банк України", пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №19 "Про особливості припинення діяльності банків в умовах воєнного стану", Правлінням Національного банку України прийнято рішення №90-рш/БТ від 25.02.2022 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".
Відповідно до зазначеного рішення Правління Національного банку України з 25.02.2022 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочав ліквідацію Банку строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора Банку, визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, призначено ОСОБА_1 строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.
Так, для банківських установ, які визнано неплатоспроможними чинним в Україні законодавством встановлено особливий порядок погашення податкового боргу.
Зокрема, пунктом 1.3 статті 1 ПК України встановлено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему нарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).
Згідно статті 1 Закону №4452-VI, цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Пунктом 16 статті 2 Закону №4452-VI визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
За змістом частини 1 статті 36 Закону №4452-VI, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку (пункт 3 частини 5 статті 36 Закону №4452-VI).
Частиною 5 статті 45 Закону №4452-VI врегульовано, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.
За правилами пункту 3 частини 2 статті 46 Закону №4452-VI , з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3 статті 46 цього Закону).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ліквідаційна процедура банку за рішенням Національного банку України розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов'язань останнього вважається таким, що настав. Зобов'язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Передбачений Податковим кодексом України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред'явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини 2, частина 4 статті 49 Закону №4452-VI
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №804/3813/16 (провадження №11-1409апп18) та у постанові Верховного Суду від 23.02.2024 у справі №818/1202/17.
Таким чином, строки погашення податкового боргу, встановлені ПК України, не поширюється на відносини пов'язані з ліквідацією банку, погашення податкового боргу банку здійснюється у порядку та строки передбачені саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За змістом частини 3 статті 46 Закону №4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Таким чином під час вирішення спірних правовідносин визначальним є саме період під час якого не виникає жодних додаткових зобов'язань, а відтак не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції.
Ліквідацію банку позивача розпочата з 25.02.2022, а граничний термін сплати податкових зобов'язань ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за податковою декларацією з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки №9022964347 від 09.02.2022 - 30.07.2022, 01.11.2022, №9022964251 від 09.02.2022 - 01.11.2022, 30.04.2022, 30.07.2022. Тобто, податковий борг виник у позивача вже після початку процедури ліквідації банку. А отже, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мало бути враховано контролюючим органом під час вирішення питання про застосування до позивача штрафних санкцій та пені на підставі оскаржуваних рішень.
Визначальним в даній справі є саме період під час якого не виникає жодних додаткових зобов'язань, а відтак не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції, і відповідно до норм Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (абзац 1 частина 3 статті 46) таким періодом є строк проведення ліквідації банківської установи.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.12.2018 у справі №826/11017/16.
Зазначені вище обставини вказують на відсутність у контролюючого органу правових підстав для нарахування суб'єкту господарювання - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" штрафних санкцій у період здійснення ліквідаційної процедури.
В обґрунтування правомірності прийняття рішень, що є предметом оскарження відповідач посилається виключно на норми Податкового кодексу України, що є необґрунтованим в межах даних правовідносин з урахування особливого статусу позивача. Однак, при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем не враховано вимоги Закону №4452-VI , який є пріоритетним в даних правовідносинах.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 09.07.2024 №00/18285/0406, №00/18286/0406, а відтак останні підлягають скасуванню.
Між тим, дійшовши правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, суд помилково стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати (судовий збір) у розмірі 4844,80 грн., тоді як виходячи із норм ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" та ціни позову (3040,57 грн.) судовий збір, який мав бути сплачений позивачем до суду за подання позовної заяви складає 3028 грн., на що було звернуто увагу відповідачем в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року змінити в частині суми стягнення судового збору.
Викласти абзац четвертий резолютивної частини постанови в наступній редакції:
"Стягнути на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області судові витрати на сплату судового збору в розмірі 3028 грн ".
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.