Справа № 580/11465/24 Головуючий у 1 інстанції: Руденко А.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
19 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають у визначенні алгоритму заповнення інформації в довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якому щодо осіб, яких було відраховано з навчального закладу та які повторно вступили до навчального закладу і не мають документа про освіту про здобуття такого ж або вищого рівня освіти, в тому числі щодо ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України організувати шляхом зміни відповідного алгоритму формування довідки про здобувача освіти в Єдиній державній електронній базі з питань освіти таким чином, щоб щодо осіб, яких було відраховано з навчального закладу та які повторно вступили до навчального закладу і не мають документа про освіту про здобуття такого ж або вищого рівня освіти, в тому числі і щодо ОСОБА_1 , в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що формулювання «раніше здобутий рівень освіти» вимагає порівнювати саме з тими рівнями освіти, які здобуті, але не з тими, які здобувались, але здобуті не були. Таким чином, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, враховуючи рівень освіти, який позивач здобував, але не здобув (тобто не є здобутим), дійшов помилкових висновків про порушення послідовності здобуття освіти позивачем. Крім того, апелянт стверджує, що інформація про порушення чи непорушення послідовності здобуття рівня освіти в ЄДЕБО не міститься, відтак, жоден суб'єкт, в тому числі, суб'єкт освітньої діяльності, таку інформацію в реєстр не вносить - відповідний висновок лише формується програмою в процесі формування довідки. На переконання апелянта, відповідач є особою, яка порушила права, оскільки, є суб'єктом владних повноважень, який організував функціонування реєстру таким чином, щоб саме такий висновок формувався у довідці.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався:
- у Державному навчальному закладі Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою» за освітнім рівнем кваліфікований робітник, навчання завершено 03.07.2017 (картка здобувача 6077874), видано диплом кваліфікованого робітника серії НОМЕР_1 від 30.06.2017;
- у Фаховому коледжі «Освіта» закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», освітній рівень молодший спеціаліст; навчання не закінчено, у зв'язку з відрахуванням 30.10.2018.
- 30.08.2024 ОСОБА_1 вступив до Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою», освітній рівень фаховий молодший бакалавр, форма навчання - денна; дати початку та закінчення навчання: 02.09.2024 - 30.06.2026. У рядку «Чи не порушує послідовність навчання» зазначено: «Ні, порушує».
Згідно архівної довідки Закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА» від 31 жовтня 2024 року №03.01.01./19-6072, ОСОБА_1 , 1998 року народження, був зарахований у 2017 році до коледжу "Освіта" вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на 3 курс заочної форми освітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст" за спеціальністю 5.05010201 "Обслуговування комп'ютерних систем і мереж" (наказ про зарахування від 11.09.2017 р. № 2068-С). В 2018 році був відрахований з 4 курсу денної форми освітньо-кваліфікованого рівня "молодший спеціаліст" за спеціальністю 5.05010201 "Обслуговування комп'ютерних систем і мереж", за порушення умов контракту (наказ про відрахування від 29.10.2018 р. № 2421-С). Навчався за контрактом. Диплом не отримував. Стипендію не отримував.
Відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №256766 від 03.09.20224, виданої Комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою», у рядку «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, зазначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», вказано «Ні, порушує».
04 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства освіти і науки України зі зверненням щодо можливого порушення послідовності здобуття освіти.
Міністерство освіти і науки України листом від 10.10.2024 №3/7236-24 повідомило ОСОБА_1 , що, відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про освіту» рівнями освіти є, зокрема, у послідовності: перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти, третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти. Після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти, особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти.
З огляду на викладене, Міністерство освіти і науки України вказало, що повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку.
Не погоджуючись із діями відповідача, які полягають у визначені алгоритму заповнення інформації в довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (далі - Закон № 2145-VIII).
Частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2145-VIII, фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 2145-VIII, вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII, після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Згідно статті 3 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР, професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
Первинна професійна підготовка - це здобуття професійної (професійно-технічної) освіти особами, які раніше не мали робітничої професії, або спеціальності іншого освітньо-кваліфікаційного рівня, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації, необхідний для продуктивної професійної діяльності.
Статтею 15 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» передбачено, що випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).
Статтею 16 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» визначено, що випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, якому присвоєно освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник", видається диплом, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі також - Закон № 1556-VII).
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 5 Закону № 1556-VII, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 6 Закону № 1556-VII, атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів зазначає, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.
Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що, своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно архівної довідки Закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА» від 31 жовтня 2024 року №03.01.01./19-6072, ОСОБА_1 , 1998 року народження, був зарахований у 2017 році до коледжу "Освіта" вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на 3 курс заочної форми освітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст" за спеціальністю 5.05010201 "Обслуговування комп'ютерних систем і мереж" (наказ про зарахування від 11.09.2017 р. № 2068-С). В 2018 році був відрахований з 4 курсу денної форми освітньо-кваліфікованого рівня "молодший спеціаліст" за спеціальністю 5.05010201 "Обслуговування комп'ютерних систем і мереж", за порушення умов контракту (наказ про відрахування від 29.10.2018 р. № 2421-С). Навчався за контрактом. Диплом не отримував. Стипендію не отримував (а.с. 20).
Отже, ОСОБА_1 не завершував навчання за освітнім рівнем молодшого спеціаліста, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплом відповідного рівня, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу, оскільки він був відрахований із навчання.
Таким чином, вказані факти не можуть свідчити про здобуття позивачем відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти.
На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО (щодо ОСОБА_1 ), згідно із якими, до цієї бази включено лише такі документи про освіту позивача: свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти; атестат про повну загальну середню освіту; диплом кваліфікованого робітника (а.с. 21).
Відповідно до виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи, 30 серпня 2024 року ОСОБА_1 вступив до Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою», освітній рівень фаховий молодший бакалавр, форма навчання - денна; дати початку та закінчення навчання: 02.09.2024 - 30.06.2026.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вступ ОСОБА_1 до Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою» на денну форму навчання за спеціальністю 172 «Електронні комунікації та радіотехніка» за освітньою програмою «Організація та експлуатація поштового зв'язку» для здобуття освітнього рівня фаховий молодший бакалавр за наявності раніше здобутого ступеня кваліфікованого робітника, який є нижчим за рівнем, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вступ позивачем 30.08.2024 до Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою» за освітнім рівнем фаховий молодший бакалавр, форма навчання - денна, є порушенням послідовності одержання освіти вищого рівня, визначена ч. 2 ст. 10 Закону № 2145-VIII, оскільки, він вже здобував освіту за рівнем, який був вищий наявного у нього рівня освіти, отримував необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на відповідному рівні вищої освіти
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що, довідка про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 03.09.2024 №256766 сформована та видана правомірно.
Колегія суддів вважає вищевказані висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки, як було зазначено вище, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, якого у позивача, згідно з матеріалами цієї справи, немає.
Колегія суддів звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII, а саме: «здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти». Словосполучення «здобутий рівень освіти» безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти.
Отже, законодавець однозначно використовує термін «здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було.
Враховуючи вищезазначене, дії Міністерства освіти і науки України щодо формування (відображення) інформації в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, а саме, запису «Ні, порушує» про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», з початку навчання у Комунальному закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою» з 30.08.2024 є протиправними.
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів зазначає наступне.
У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що листом Міністерства освіти і науки України № 1/9758-24 від 03.06.2024 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувала освіти», який було адресовано, у тому числі, Державному підприємству «Інфоресурс», визначено алгоритм для заповнення інформації про здобувала освіти за денною або дуальною формою стосовно того, порушує чи не порушує на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Згаданий лист містить наступну інформацію: «- здобувач освіти у 2021 році вступив для здобуття ОС бакалавра та був відрахований у 2023 році. У 2024 році повторно вступив (був зарахований) для здобуття ОС бакалавра. У Довідці буде зазначено «Ні, порушує».
Отже, на переконання позивача, вищевказаним листом Міністерство освіти і науки України визначило алгоритм для ДП «Інфоресурс», згідно якого, щодо осіб, яких було відраховано з навчання та які повторно вступили на навчання без фактично здобутого рівня освіти та відповідного документа про освіту, формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти.
Водночас, у відзиві на позовну заяву Міністерства освіти і науки України вказало, що лист від 03.06.2024 № 1/9758-24 містить інформацію, якою роз'яснено алгоритм (методику) визначення послідовності здобуття освіти та формування довідки про здобувача освіти на основі даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО).
При цьому, відповідач наголосив, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати нові правові норми, а мають лише інформаційний, рекомендаційний, роз'яснювальний характер та є службовою кореспонденцією.
В свою чергу, суд першої інстанції дійшов висновку, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО, а також надання довідки, яка формується за даними ЄДЕБО і має підтверджувати статус здобувача вищої освіти, належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, в даному спірному випадку - Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою», а тому, позовні вимоги до Міністерства освіти і науки України щодо зобов'язання внести відповідні зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення позивачем черговості здобуття освіти - задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII, засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
проводить навчання для роботи з Електронною базою;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 (далі також - Положення № 620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону № 2145-VIII з метою визначення порядку функціонування ЄДЕБО в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є МОН України, технічним адміністратором - ДП «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення № 620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Таким чином, власником ЄДЕБО є держава в особі Міністерства освіти і науки України, яке, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО та є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО.
Беручи до уваги викладене, Міністерство освіти і науки України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII щодо позивача.
Водночас, Державне підприємство «Інфоресурс» лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки України, функції технічного адміністратора ЄДЕБО, передбачені в Положенні, не відносяться до владних повноважень.
Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги повноваження Міністерства освіти і науки України, визначені Положенням № 620 та інформаційних характер листа відповідача від 03.06.2024 № 1/9758-24, колегія суддів вважає, що належним та ефективним захистом прав позивача буде зобов'язання Міністерства освіти і науки України вчинити дії щодо внесення змін до даних, які містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Положеннями частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1-2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Частиною 1 статті 26 Закону №5076-VI закріплено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За визначенням п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
У відповідності до приписів п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI, інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 Закону № 5076-VI передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно приписів ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Матеріали справи свідчать, що, на підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником позивача надано:
- Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 04 листопада 2024 року, укладений між адвокатом Михальчуком Миколою Івановичем (Виконавець) та ОСОБА_1 (Клієнт);
- Додаток № 1 від 05.11.2024 до Договору б/н№ про надання правової допомоги від 04.11.2024;
- рахунок-фактуру №05/11/24 від 05 листопада 2024 року на суму 15 000,00 грн.
- опис послуг, наданих адвокатом Михальчуком М.І. від 08 листопада 2024 року;
Відповідно до пункту 1.1 Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 04.11.2024, Виконавець надає Клієнту правову допомогу з ведення кримінальних проваджень (справ), цивільних, адміністративних та господарських справ у всіх судах України, правоохоронних та контролюючих органах України (Національна поліція України, СБУ, ДФС, НАБ України, ДСФМ. ДМС. ДБР. ДПС України. Бюро економічної Безпеки, прокуратура тощо), а також безпосередньо бере участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях щодо Клієнта, представляє інтереси Клієнта в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності з питань, що стосуються інтересів Клієнта.
Згідно пункту 2.1 Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 04.11.2024, сума гонорару за Договором визначається на підставі Додатку до Договору, який є його невід'ємною частиною.
Додатком № 1 від 05.11.2024 до Договору б/н№ про надання правової допомоги від 04.11.2024 сторони домовилися, що Клієнті доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання щодо представництва інтересів Клієнта в спорі з Міністерством освіти і науки України. Сторони погодили, що гонорар Адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
У відповідності до опис послуг, наданих адвокатом Михальчуком М.І. від 08 листопада 2024 року, позивачу в суді першої інстанції були надані послуги з складання позовної заяви, в тому числі:
-аналіз наявних у позивача документів (кількість витраченого часу 2 год);
- аналіз законодавства з відповідних питань (кількість витраченого часу 1 год);
- аналіз судової практики з відповідних питань (кількість витраченого часу 1,5 год);
- написання безпосередньо тексту позовної заяви (кількість витраченого часу 2 год);
- складання пакету документів до суду (кількість витраченого часу 30 хв).
На підтвердження здійснення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником позивача надано:
- Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги від 04 листопада 2024 року;
- Додаток № 2 від 07.05.2025 до Договору б/н№ про надання правової допомоги від 04.11.2024;
- рахунок-фактуру №07/05/25 від 07 травня 2025 року на суму 15 000,00 грн.
- опис послуг, наданих адвокатом Михальчуком М.І. від 09 травня 2025 року;
- платіжну інструкцію від 09.05.2025 №0076-1РМ5-ТВ3К-8КХ7.
Згідно Додатку № 2 від 07.05.2025 до Договору б/н№ про надання правової допомоги від 04.11.2024, Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання щодо представництва інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги в спорі з Міністерством освіти і науки України. Сторони погодили, що гонорар Адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Відповідно до опису послуг, наданих адвокатом Михальчуком М.І. від 09 травня 2025 року, позивачу були надані наступні послуги:
- аналіз рішення Черкаського окружного адміністративного суду (№580/11465/24) (кількість витраченого часу 1 год);
- аналіз законодавства з відповідних питань (кількість витраченого часу 1,5 год);
- аналіз судової практики з відповідних питань (кількість витраченого часу 2 год);
- написання безпосередньо тексту апеляційної скарги (кількість витраченого часу 2 год);
- складання пакету документів до суду (кількість витраченого часу 1 год).
В силу вимог ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 420/13285/20, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18 вказав наступне: «…Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо».
Аналогічні правила застосовуються у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що «…розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».
Також, Верховний Суд у постановах від 02 червня 2022 року у справі №160/6899/20, від 26 січня 2023 року у справі №1740/1900/18, від 17 серпня 2022 року у справі №580/3324/19 вказав, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
З огляду на викладене, обраховуючи доцільність понесених позивачем витрат належить аналізувати через призму не тільки долучених доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і з урахуванням складності справи та складності наданих послуг.
Колегія суддів, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції враховує, що: дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; позовна заява є необ'ємною за розміром.
Щодо співмірності заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів враховує наступне: під час апеляційного розгляду правова позиція позивача у справі не змінювалася; адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права та законодавство; доводи апеляційної скарги відповідають доводам позовної заяви; такі послуги, як аналіз законодавства з відповідних питань та аналіз судової практики з відповідних питань вже надавались позивачу в суді першої інстанції.
Таким чином, враховуючи викладене у сукупності, зважаючи на предмет позову, фактичний об'єм виконаної роботи, колегія суддів вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у суді першої інстанції в розмірі 7 000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо формування (відображення) інформації в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, а саме, запису «Ні, порушує» про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», з початку навчання у Комунальному закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою» з 30.08.2024.
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України вчинити дії щодо внесення змін до даних, які містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, будинок, 10, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, Україна, місто Київ, проспект Берестейський, будинок, 10, код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.