Справа № 620/1510/24 Головуючий у 1 інстанції: Непочатих В.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
19 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у знятті з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві зняти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у знятті з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця. Зобов'язано Головне управління ДПС у м. Києві зняти ОСОБА_1 з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що заяви про виключення / зняття з обліку платників податків як фізичної особи підприємця в реєстраційній частині облікової справи ОСОБА_1 відсутні. Також, апелянт зазначає, що, згідно з інформаційними ресурсами Головного управління ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 зареєстрований Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 07.05.2001 за № 2630307156 та взятий на облік, як фізична особа - підприємець платник податків за основним місцем обліку в ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДПС у м. Києві з 10.05.2001. Крім того, апелянт вказує, що в даних Реєстру страхувальників міститься інформація щодо реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 платником єдиного соціального внеску з 14.05.2001 за № 11-09608 без зазначення дати зняття з обліку як платника єдиного соціального внеску в органах ПФУ.
03 лютого 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 07.05.2001 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, та з 29.05.2001 взятий на податковий облік відповідачем в якості платника податків, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та копія довідки ДПІ Дніпровського району м. Києва від 30.05.2002 № 1806/Ш/28-03875.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 - відсутні.
Разом з тим, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , підприємницька діяльність якого була зареєстрована 04.07.2010 та припинена 13.10.2011. Однак, ідентифікаційні дані (зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків) вказаної особи є відмінними від даних позивача, що підтверджується листом Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області від 28.09.2023 № 01-09/2306.
Згідно листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.09.2023 за вих. №103/7071/33/3, станом на 26.09.2023 інформація про фізичну особу- підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня.
Також вказано, що ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, 07.05.2021 та має діючий стан. Зазначено, що під електронною базою суб'єктів господарювання Дніпровського району слід розуміти інтегровану інформаційну систему суб'єктів підприємницької діяльності, що була створена рішенням Київської міської ради від 27.04.2001 № 285/1262 і діяла до створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якій зберігається інформація про зареєстрованих та ліквідованих суб'єктів господарювання за вказаний період.
24 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Сокол Н.М. звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві із заявою про виключення/зняття ОСОБА_1 з обліку платників податків як фізичної особи-підприємця, оскільки, підприємницька діяльність позивача є припиненою.
Головне управління ДПС у м. Києві листом від 04.10.2023 за вих. № 93490/6/26-15-12-04 03 повідомило про відсутність правових підстав для внесення змін до облікових даних ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року №698-ХII, який був чинний станом на час реєстрації позивача як приватного підприємця (далі - Закон №698-ХII), державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється (при наявності всіх документів) за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики.
Згідно цієї ж статті Закону №698-ХII у редакції, чинній на час звернення позивача до податкового органу, скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі, зокрема, неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.
За приписами статті 11 Закону №698-ХII, діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.
Процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон України №755-IV).
Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 цього Закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №755-IV, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Частиною 8 цієї статті 4 Закону №755-IV передбачено, фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов'язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
Даний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 1.380.2019.002699, від 16 березня 2021 року у справі № 280/2854/20.
01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2-4 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням» від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон України №3384-VI), викладено в наступній редакції:
«Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру.
Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».
Відповідно до пунктів 7-8 Розділу II Закону № 2390-VI, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, наведеними положеннями Закону №755-IV закріплено, що інформація про всі юридичні особі та фізичні особи-підприємці незалежно від дати їх реєстрації підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року.
При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання фізичними особами-підприємцями реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої, усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Законом № 1155-VII також були виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI.
З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 1.380.2019.002699 та від 16 березня 2021 року у справі № 280/2854/20 дійшов до висновку, що, оскільки, статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки, особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, а також виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 07.05.2001 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, та з 29.05.2001 взятий на податковий облік відповідачем в якості платника податків.
Апелянт вказує, що заяви про виключення / зняття з обліку платників податків як фізичної особи підприємця в реєстраційній частині облікової справи ОСОБА_1 відсутні.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, позивач не пройшов реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, а отже, втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Також, апелянт посилається на лист Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.07.2023 № 103/5278/33/3 та вказує, що, відповідно до реєстраційної справи та електронної бази суб'єктів господарювання Дніпровського району, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований, як фізична особа - підприємець 07.05.2001 та має діючий стан. Під електронною базою суб'єктів господарювання Дніпровського району слід розуміти, інтегровану інформаційну систему суб'єктів підприємницької діяльності, що булла створена Рішенням Київської міської ради № 285/1262 від 27.04.2001 і діяла до створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та в якій зберігається інформація про зареєстрованих та ліквідованих суб'єктів господарювання за вказаний період.
З даного приводу, колегія суддів зазначає, що рішення Київської міської ради від 27.04.2001 № 285/1262 не містить порядку, умов та строків проведення роботи з актуалізації та поповнення інформаційної бази інтегрованої інформаційної системи суб'єктів підприємницької діяльності м. Києва, завдяки чому, мав здійснюватися облік суб'єктів підприємницької діяльності та реалізовуватись принцип доступності та відкритості інформації для зацікавлених користувачів через телекомунікаційні канали.
Крім того, у згаданому листі від 19.10.2023 за вих. № 103/7719/33/3 Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила, що діяльність інтегрованої інформаційної системи носять інформативний характер.
Матеріали справи свідчать, що на адвокатський запит щодо надання копії особової/реєстраційної справи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 17.10.2023 за вих. №2600-0603-8/203692 повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як фізична особа-підприємець з 14.05.2001. Проте, його особову/реєстраційну справу фізичної особи-підприємця було знищено на підставі Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реєстрація підприємницької діяльності ОСОБА_1 та обґрунтовані/законні підстави перебування ним на обліку платників податків і зборів як фізичної особи-підприємця, не знайшла свого підтвердження.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку № 1162 Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 (далі - Порядок № 1162), Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом № 755.
Отже, що взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється у тому випадку, якщо відомості про них містяться в Єдиному державному реєстрі.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що за відсутності у позивача статусу фізичної особи-підприємця, відсутні підстави перебування його на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, як фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску.
З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у знятті з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця та необхідності зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві зняти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичної особи-підприємця.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.