19 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 640/24786/20
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №80111500014065 від 16 вересня 2020 року про скасування посвідки на тимчасове проживання НОМЕР_1 , виданої громадянину Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що у липні 2020 року йому було видано посвідку на тимчасове проживання на території України, яка у вересні того ж року була скасована відповідачем у зв'язку з прийняттям рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну. Проте позивач стверджує, що він не отримував такого рішення, а скасовуючи посвідку на тимчасове проживання на території України відповідач в оскаржуваному рішенні не конкретизував жодних підстав скасування такої посвідки. Вказані обставини позбавили позивача можливості надати будь-які пояснення, зокрема, щодо відсутності підстав для скасування виданої йому посвідки, йому не було відомо про обставини прийняття рішення про його примусове повернення або видворення, що у свою чергу, на думку позивача, свідчить про недотримання відповідачем процедури прийняття у подальшому оскаржуваного рішення, яким скасовано посвідку ОСОБА_1 , тобто, на переконання останнього, таке не відповідає критеріям рішення суб'єкта владних повноважень, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року відкрито провадження в даній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що у відповідності до положень підпункту 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322, рішення про скасування виданої позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України було прийнято у зв'язку з ухваленням відносно нього рішення про заборону в'їзду в Україну №863 від 12 травня 2020 року. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач звернув увагу на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі №755/16584/20 було визнано протиправним та скасовано рішення №863 від 12 травня 2020 року про заборону в'їзду ОСОБА_1 на територію України. Наведені обставини, на думку позивача, додатково свідчать про протиправність та безпідставність прийнятного відповідачем рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання на території України. Просив суд задовольнити позов.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду м. Києва на підставі Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (зі змінами, внесеними згідно із Законом №3863-IX від 16.07.2024) та розробленого на виконання цього Закону Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 16.09.2024 №399, яким визначено порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, дану адміністративну справу було передано на розгляд та вирішення Чернівецькому окружному адміністративному суду.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року прийнято дану справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; роз'яснено, що її розгляд починається спочатку; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Після прийняття Чернівецьким окружним адміністративним судом даної справи до свого провадження від учасників справи не надходило жодних документів.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Алжирської Народної Демократичної Республіки.
23 листопада 2018 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні строком дії до 31 серпня 2019 року.
02 липня 2019 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим повторно Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 04 грудня 2019 року.
25 липня 2019 року позивачу було видано нову посвідку про тимчасове проживання на території України (у зв'язку із закінченням строку дії попередньої посвідки), строк дії якої тривав до 24 липня 2020 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що 14 липня 2020 року позивачу оформлено нову посвідку на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_3 строком дії до 14 липня 2021 року. Зазначену посвідку позивач отримав 24 липня 2020 року.
14 вересня 2020 року на адресу Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області надійшов лист №8010.8.2/42861-20 від Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, яким повідомлено про прийняття відносно ОСОБА_1 рішення про заборону в'їзду в Україну №863 від 12 травня 2020 року, у зв'язку з чим висловлено прохання скасувати посвідку на тимчасове проживання в Україні на підставі пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322.
16 вересня 2020 року Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято рішення №80111500014065, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , видану ОСОБА_1 .
Підставою прийняття вказаного рішення зазначено підпункт 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322.
Про прийняття вказаного рішення відповідач повідомив Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії листом від 18 вересня 2020 року №8010.6.2/4413-20, а позивача та його дружину ОСОБА_3 - листом від 22 вересня 2020 року №8010.6.2-38505/80.2-20.
Додатково про скасування виданої позивачу посвідки відповідач повідомив також і Головний центр обробки спеціальної інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України листом від 21 вересня 202 року №8010.6.2-38276/80.3-20.
За указаних обставин та не погоджуючись з рішенням відповідача №80111500014065 від 16 вересня 2020 року про скасування посвідки на тимчасове проживання, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положеннями частини першої статті 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Разом з цим положеннями частини першої статті 13 Закону №3773-VI визначений перелік підстав для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну.
Так, зазначеною нормою передбачено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Частинами другою, третьої статті 13 Закону №3773-VI встановлено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України. Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 затверджений Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до пункту 1 якого посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Порядку №322 обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку дії посвідки.
Відповідно до абзацу 1 пункту 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється посвідка, а також перевірку інформації, зазначеної нею в заяві-анкеті, та поданих документів (пункт 35 Порядку №322).
Відповідно до пункту 37 Порядку №322 рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дати прийняття документів.
Відповідно до положень пункту 53 Порядку №322 видача іноземцеві або особі без громадянства посвідки здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб'єктом, який прийняв документи для її оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обміну.
Підстави для скасування посвідки визначені пунктом 63 Порядку №322.
Так, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;
3) коли іноземця або особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;
4) коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
5) коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну;
6) отримання особою паспорта громадянина України (тимчасового посвідчення громадянина України), посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано додатковий захист;
6-1) якщо з'ясується, що в іноземця або особи без громадянства припинилися підстави для перебування на території України, або якщо після оформлення посвідки з'ясується, що юридичний факт підтверджений/засвідчений відповідним документом, зазначеним у частинах четвертій - сімнадцятій статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який подавався іноземцем або особою без громадянства для оформлення посвідки, визнано недійсним, скасованим, нікчемним або таким, що не відбувся;
6-2) отримання від іноземця або особи без громадянства заяви про скасування виданої посвідки;
7) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, зазначеними вище положеннями Порядку №322 передбачено, зокрема, обов'язок територіального органу/підрозділу Державної міграційної служби скасувати раніше видану іноземцю або особі без громадянства посвідку на тимчасове проживання на території України у разі прийняття уповноваженим державним органом рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в'їзду в Україну.
Як вбачається зі встановлених у цій справі обставин, підставою прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про скасування посвідки ОСОБА_1 на тимчасове проживання на території України слугувало прийняття відносно нього рішення про заборону в'їзду в Україну №863 від 12 травня 2020 року.
Вказане, враховуючи положення підпункту 5 пункту 63 Порядку №322, є безумовною підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання на території України.
За таких обставин суд вважає обґрунтованим та законним оскаржуване позивачем рішення.
При цьому суд зауважує, що позивачем не надано доказів того, що саме станом на момент винесення оскаржуваного рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання (16 вересня 2020 року) рішення про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Алжирської Народної Республіки ОСОБА_1 №863 від 12 травня 2020 року було визнано протиправним та скасоване у встановленому законом порядку.
До цього варто зазначити, що рішення про заборону в'їзду в Україну Мессаудене Зітоуні №863 від 12 травня 2020 року не є предметом розгляду саме в цій справі згідно заявлених позовних вимог, а тому таке не підлягає оцінці на предмет його правомірності при вирішенні даного спору.
Отже, з огляду на те, що після видачі позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_3 від 14 липня 2020 року було виявлено факт прийняття відносно ОСОБА_1 рішення про заборону в'їзду в Україну №863 від 12 травня 2020 року, яке було чинним та не скасоване у встановленому законом порядку на момент винесення оскаржуваного рішення, то суд приходить до висновку про правомірність прийнятого відносно ОСОБА_1 рішення від 16 вересня 2020 року №80111500014065 про скасування посвідки на тимчасове проживання на території України.
Разом з цим суд вважає, що скасування у листопаді 2020 року у судовому порядку (рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2020 року у справі №755/16584/20) рішення про заборону в'їзду в Україну №863 від 12 травня 2020 року, яке слугувало підставою для прийняття у вересні 2020 року рішення про скасування виданої позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України, не свідчить про неправомірність дій відповідача саме станом на момент винесення оскаржуваного рішення.
На переконання суду, оскаржуване рішення було прийняте відповідачем у відповідності до вимог підпункту 5 пункту 63 Порядку №322, тобто відповідач у спірних відносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено законність оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 серпня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 42552598).
Суддя О.П. Лелюк