18 серпня 2025 року справа № 580/2592/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Ухвалою від 17.03.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою від 20.03.2025 суд зупинив провадження в справі № 580/2592/25 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 440/14216/23.
Ухвалою від 14.08.2025 суд поновив провадження у справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що набув право на виплату грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ст. 12 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але Головне управління не виплатило допомогу у визначеному розмірі. За захистом своїх прав звернувся до суду.
04.04.2024 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що спірна допомога виплачена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 754.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 08.05.2023.
У серпні 2024 року позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2 900 грн.
Позивач у грудні 2024 року звернувся до відповідача із заявою щодо виплати грошової допомоги у належному розмірі.
Відповідач листом від 09.01.2025 повідомив, що грошова допомога у 2024 році виплачується в розмірі 2 900,00 грн. Законодавчих підстав для виплати особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у 2024 році разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі 8 мінімальних розмірів пенсії за віком відсутня.
Вважаючи дій відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно зі статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, правовий статус ветеранів війни визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону № 3551-XII).
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій передбачений статтями 12, 13 Закону № 3551-XII (пункти 1-28), зокрема, однією із таких пільг є надання щорічної разової грошової виплати.
Така грошова виплата була запроваджена з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону № 3551-XII Законом від 25 грудня 1998 року № 367-XIV Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: статті 12 і 13 доповнено змістом про щорічну виплату до 5 травня учасникам бойових дій/особам з інвалідністю внаслідок війни разової грошової допомоги.
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, зокрема, статтю 29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах № 640/9677/20 та № 440/4157/21 були визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, викладено в новій редакції такого змісту:
Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Також зазначеним Законом статтю 12 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції: Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Ці норми неконституційними не визнавались та є чинними.
Суд вказує на те, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни/учасників бойових дій, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вказала наступне.
Так, у Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Підсумовуючи висновки, сформульовані Конституційним Судом України в наведених рішеннях, можна узагальнити, що держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
У статті 46 Конституції України соціальний захист пов'язано, зокрема, з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009).
До того ж, Конституційний Суд України звертав увагу, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України; згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом; складові конституційного права громадян на соціальний захист, зазначені у пунктах 1-4 цього абзацу, не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, тому вона може змінити, скасувати або поновити їх під час формування соціальної політики держави за умови дотримання конституційних норм та принципів (абзаци другий, четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018).
Зі змісту статті 46 Основного Закону України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 листопада 2018 року № 9-р/2018).
Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 та абзаці першому підпункту 4.2.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 06 квітня 2022 року № 1- рп(ІІ)/2022 вказав, що у питанні отримання одноразової грошової допомоги законодавець хоч і має широкий обсяг дискреційних повноважень, однак це не виключає оцінки законодавчого регулювання на предмет відповідності Конституції України.
Зміст припису частини першої статті 46 Основного Закону України не гарантує встановлення законодавцем одноразової грошової допомоги для зазначеної категорії осіб та, відповідно, її розміру, оскільки ці питання належать до обсягу дискреції Верховної Ради України під час реалізації бланкетного конституційного припису (та в інших випадках, передбачених законом).
Одноразова грошова допомога є юридичним засобом соціального захисту, що надається державою у зв'язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року № 12- р/2020).
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частину п'яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.
Таке законодавче регулювання здійснює в межах конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров'ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності.
Держава здійснює регулювання змісту та обсягу соціальних прав, встановлюючи обмеження щодо їх реалізації не лише в Конституції, а й у законах України. Законодавчі обмеження не можуть порушувати сутнісний зміст цих прав.
Винятково законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
На виконання конституційного обов'язку, приписів частини п'ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі № 3551-ХІІ визначила правовий статус ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачила пільги учасникам бойових дій (стаття 12) та особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13).
Як вже зазначалось вище, 20 березня 2023 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2983-IX (набрав чинності 15 квітня 2023 року), яким внесла зміни до статтей 12 та 13 Закону № 3551-XII, вказавши, що щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни/учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
У цій справі основним питанням є можливість Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.
Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі - Закон № 389-VIII).
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону № 389-VIII, пунктом 5 частини першої якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Отже, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, яка включає право громадян на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначає, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів
Передбачена статтями 12 і 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Отже, щорічна разова грошова виплата є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
При цьому, оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни/учасникам бойових дій встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
Державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 у правовідносинах, які виникли після запровадження в Україні воєнного стану, сформував висновок щодо розміру у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-ХІІ, згідно з яким під час визначення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (Бюджетний кодекс України та постанова Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540 Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань), які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом № 3551-ХІІ, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону України та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер.
Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року зазначив, що Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. На час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається, також діє стаття 13 Закону № 3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) у редакції Закону № 367-XIV. Отож на момент виникнення спірних правовідносин одночасно чинними є норми Порядку № 540 та правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, які по-різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, а тому з урахуванням ієрархії нормативно-правових актів застосуванню підлягають саме приписи вказаного Закону № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.
Водночас після ухвалення зазначеного судового рішення відбулася зміна законодавства шляхом внесення Верховною Радою України змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ та викладення норми статтей 12 і 13 цього Закону в редакції Закону № 2983-IX (набрав чинності 15 квітня 2023 року).
Отже, з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтями 12 і 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Як свідчать матеріали справи, спірною у ній є правомірність виплати разової грошової виплати до Дня незалежності України у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Слід зазначити, що співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено.
У вирішенні питання, чи було таке втручання законним, Велика Палата Верховного Суду у своїх міркуваннях в постанові постановленої у зразковій справі зазначила, що до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів; винятково законами України визначаються основи соціального захисту (статті 85, 92 Конституції України).
Верховна Рада України як демократично обраний Парламент відповідно до приписів Конституції України уповноважена здійснювати законодавчу функцію, зокрема й у питаннях визначення розміру соціальних виплат за рахунок коштів державного бюджету.
У межах повноважень Верховна Рада України 20 березня 2023 року прийняла Закон України № 2983-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань, який набрав чинності 15 квітня 2023 року, яким статті 12 і 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції.
Тому, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень.
Суд акцентує увагу, що Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023, 2024 роках її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
Так загальновідомим є факт, що починаючи з 24 лютого 2022 року Україна перебуває у стані повномасштабної війни внаслідок збройної агресії російської федерації.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої статтями 12 і 13 Закону № 3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.
У свою чергу, встановлюючи, чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що грошова виплата, передбачена частиною п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.
Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.
За змістом Положення про Пенсійний фонд України, бюджет Пенсійного фонду України затверджує уряд України.
Отже, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, зокрема, за рахунок коштів Державного бюджету України.
21 липня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.07.2023 р. №754 Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань.
Даною постановою затверджено Порядок виплати допомоги до 24 серпня 2023 р. та установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2023 року у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: І групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень;
2) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
4) членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге,- 650 гривень;
5) учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зазначила про те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії
Згідно з висновками Конституційного Суду України, наведеними в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, Верховна Рада України, доповнивши пунктом 4 розділ VII Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік, визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, з огляду на наявний фінансовий ресурс бюджету Пенсійного фонду України, що узгоджується з функціями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2).
Надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Отже, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України потрібно розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проєкту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, зокрема й щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України (абзаци 7, 8 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
За таких обставин, виплати спірної допомоги у розмірі визначеному КМУ є правомірною, як наслідок, відсутні підстави для виплати допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а отже позовна заява не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними в цілому, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ