Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 серпня 2025 року справа № 520/6652/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) , Комісії з питань надання відстрочки від мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування протокольного рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :
- визнати протиправним і скасувати протокольне рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2025 № 61 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , відстрочки відповідно до п.13 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі її Комісії щодо надання відстрочок прийняти рішення про надання відстрочки від мобілізації відповідно до п.13 ч.1 ст.23 ЗУ Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 .
Ухвалою суду від 01.04.2025р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію протокольного рішення від 19.02.2025р. №61.
Ухвалу суду отримано відповідачем 09.04.2025р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак вимоги суду з надання доказів відповідачем не виконано без повідомлення причин.
Ухвалою суду від 12.05.2025р. повторно витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію протокольного рішення від 19.02.2025р. №61.
Ухвалу суду отримано відповідачем 21.05.2025р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак вимоги суду з надання доказів відповідачем не виконано без повідомлення причин.
Ухвалою суду від 17.06.2025р. судом залучено Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 у якості другого відповідача до участі в цій справі та розпочато розгляд справи спочатку, витребувано у відповідача копію протокольного рішення від 19.02.2025р. №61.
Ухвалу суду отримано відповідачем 27.06.2025р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак вимоги суду з надання доказів відповідачем не виконано без повідомлення причин.
Також відповідачі, повідомлені належним чином про відкриття провадження у справі, а також про можливість надати до суду відзив на позовну заяву у визначений судом строк, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався без зазначення причин неподання відзиву.
Суд зазначає, що надання відзиву є правом відповідача. Відповідно до частини 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду 18.06.2025р. витребувано у позивача ОСОБА_1 копії наступних доказів:
заяви про надання відстрочки від мобілізації від 10.02.2024р., яка була направлена до ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
доказів, які свідчать про направлення/вручення вказаної заяви ІНФОРМАЦІЯ_6 ";
доказів, які підтверджують надіслання/вручення разом з заявою від 10.02.2024р. наступних документів (копій): копія повідомлення від 17.03.2025 № 3815; копія паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1 ; копія військового квитка на ім'я ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження на ім'я ОСОБА_2 ; копія довідки до акту огляду МСЕК на ім'я ОСОБА_3 ; копія пенсійного посвідчення на ім'я ОСОБА_4 ; копія пенсійного посвідчення на ім'я ОСОБА_3 ; копія паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_4 ; копія паспорта громадянина України на ім'я ОСОБА_3 ; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_3 ; Витяг про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 ; Витяг про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 ; довідка форми 5 на ім'я ОСОБА_2 ; заява ОСОБА_3 за формою згідно з додатком 15 із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання.
На виконання ухвали суду позивачем 20.06.2025р. до суду надано копію заяви, адресованої голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.02.2025р. про оформлення та надання довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав п.,п. 9, 13, 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Копія наданої заяви не містить переліку документів, які до неї долучались, містить відмітку про її отримання відповідачем 1 - 10.02.2025р.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , який згідно копії Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_8 27.09.2018р., визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним до військової служби у воєнний час за гр. ІІ ст.54-б розкладу хвороб (наказ МО України від 2008р. № 402).
Також судом встановлено, що 10.02.2025р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Згідно відповіді, наданої листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 14.03.2025р. № 3815 позивача було повідомлено, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 було розглянуто заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу, протоколом від 19.02.2025р. за № 61 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки.
Підставами такої відмови зазначено неможливість встановити факт утримання позивачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідно до вимог ст. 202 Сімейного кодексу України.
Вже після цього, як слідує з копії опису вкладення до цінного листа та квитанції відділення зв'язку про відправлення листа, наданих позивачем, останнім 25.03.2025р. на адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 було направлено повідомлення невідомого змісту, копії паспорту, свідоцтва про народження, інших документів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частинами п'ятою, сьомою статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII(далі - Закон №3543-XII).
Згідно з ч.3 ст.22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
При цьому, ст.23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до абзацу 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21.10.1993р. не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
За змістом пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, у тому числі: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Як визначено абзацом восьмим пункту 11 цього Положення, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Як встановлено судом, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 ОСОБА_3 є батьком позивача, а ОСОБА_4 є матір'ю позивача.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Довідки до акта МСЕК Серія 12 ААГ № 315896, ОСОБА_3 встановлено другу групу інвалідності безстроково. Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 ОСОБА_4 є пенсіонеркою за віком.
Стосовно посилання відповідача при розгляді питання про надання відстрочки позивачу на відсутність можливості встановити факт утримання позивачем свого батька, який є інвалідом ІІ групи, суд зауважує, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.
Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Разом з тим, слід вказати, що обов'язок “здійснювати утримання батьків» та “здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.
Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тобто, "здійснювати утримання за батьками" це надання матеріальної допомоги, в той час як "постійний догляд" це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
Суд зазначає, що позивачем до суду не надано доказів спільного проживання х батьками, а зазначена ним в позовній заяві адреса є відмінною від адреси, що міститься в копіях паспортів батьків як адреса їх реєстрації.
Однак, на підтвердження наявності підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачем надано до суду копію пенсійного посвідчення
ОСОБА_4 та докази встановлення інвалідності ОСОБА_3 , які зазначені судом вище.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560.
Додатком 5 до Порядку №560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII для осіб, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю є:
для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання.
Тобто, Порядком чітко визначено перелік документів, які необхідно подати, серед яких, зокрема, один із таких документів, що підтверджує інвалідність є пенсійне посвідчення.
Таким чином, позивачем до заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мали бути надані докази того, що його мати є пенсіонером, а батько інвалідом другої групи. Доказів, які напряму вказують на направлення позивачем вказаних документів до ІНФОРМАЦІЯ_7 разом з заявою про надання відстрочки від мобілізації від 10.02.2025р. не надано.
Разом з тим, суд бере до уваги процесуальну поведінку відповідачів у справі, які не надали до суду відзиви на адміністративний позов, а також без поважних причин не подали до суду витребувані докази.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Також суд бере до уваги, що у бланку заяви про надання відстрочки, поданої позивачем 10.02.2025р. містилася примітка в дужках: (засвідчені копії документів, що підтверджують право на відстрочку) , а також і те, що вказану заяву було зареєстровано у ІНФОРМАЦІЯ_8 , після ухвалення спірного рішення позивач надсилав до ІНФОРМАЦІЯ_7 документи, подібні до тих, що надано до суду, які свідчать про наявність інвалідності батька позивача та статусу пенсіонера у матері позивача.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Позивач у спірних правовідносинах посилався на наявність у нього права на отримання відстрочки від мобілізації внаслідок наявності у батька ІІ групи інвалідності, матері - пенсіонерки, відсутності інших осіб, які б могли здійснювати догляд за ними. Ці підстави він викладав у наданій відповідачу заяві, однак відповідач, вирішуючи питання надання відстрочки, не надав належної оцінки наявності цих обставин, обмежившись формальним посиланням на норми ст. 202 СК України.
Враховуючи ненадання відповідачами копії оскаржуваного рішення на вимогу суду та, відповідно, неможливість дослідити його зміст, слід вважати, що зазначена обставина вплинула на добросовісність, розсудливість та пропорційність ухваленого відповідачем 2 рішення.
Стосовно зобов'язання комісії ІНФОРМАЦІЯ_9 надати позивачу відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як військовозобов'язаному, який здійснює догляд за батьком з інвалідністю, суд зазначає наступне.
Відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким:
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни “може», “має право», “за власної ініціативи», “дбає», “забезпечує», “веде діяльність», “встановлює», “визначає», “на свій розсуд». Однак наявність такого терміну в законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження: подібний термін є приводом для докладною аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним:
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів: принципів реалізації відповідної владної управлінської функції: принципів здійснення дискреційних повноважень: змісту публічного інтересу: положень власної компетенції: вказівок, викладених у інтерпретаційних актах: фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики: судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність: публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується: зміст конституційних прав та свобод особи: якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Європейський суд також зазначає, що суд при прийнятті судового рішення повинен керуватися не тільки буквою закону, але й духом закону та здоровим глуздом.
Тобто не повинно бути формального ставлення при виконанні процедур.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги відсутність доказів, які достеменно вказують на конкретний переліку документів зі спірного питання, що був наданий позивачем в лютому 2025 року разом з заявою про надання відстрочки, позовні вимоги в частині зобов'язання надати відстрочку від призову за мобілізацією, задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі “Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, беручи до уваги, що позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_7 направлялись копії документів, що необхідні для розгляду питання після ухвалення спірного рішення, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, суд доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання комісії ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснити повторний розгляд заяви позивача від 10.02.2025р. про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з урахуванням висновків суду, зроблених у цій справі.
Суд ураховує, що відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
При цьому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до першого відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_9 з тих міркувань, що судом не встановленого з його боку ухвалення оскаржуваного рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Надання листів (повідомлень) про ухвалене відповідною комісією рішення не є тотожнім до ухвалення самого рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково, вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним і скасувати протокольне рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2025 № 61 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , відстрочки відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію»;
- зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 з питань надання відстрочок повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025р. про надання відстрочки від мобілізації відповідно до п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" та ухвалити за нею відповідне рішення з урахуванням висновків суду, що викладені в цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень) 60 коп. Решту судових витрат залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров