Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 серпня 2025 року № 520/15466/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Заічко О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського національного університету внутрішніх справ (просп. Льва Ландау, буд. 27, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61080, код ЄДРПОУ 08571096) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність Харківського національного університету внутрішніх справ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 14 червня 2023 року по 29 травня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 91538 (дев'яносто одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) грн. 43 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Харківський національний університет внутрішніх справ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 14 червня 2023 року по 29 травня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 91538 (дев'яносто одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) грн. 43 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14 червня 2023 року (з дня звільнення зі служби) по 29 травня 2025 р. (час повного розрахунку).
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач, Харківський національний університет внутрішніх справ, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що невиплата компенсації за неотриману відпустку за 2022 рік і індексації грошового забезпечення з 01.06.2016 по 31.05.2017 Університетом сталося не з вини ХНУВС, оскільки при нарахуванні і виплаті грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 . Університет діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлений спеціальним законодавством, відтак вказане цілком виключає наявність підстав для настання відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Враховуючи викладене, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, вважаємо, що у спірних правовідносинах відсутні ознаки порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та законних інтересів позивача, його дії відповідають критеріям правомірності, визначеним у частини другої статті 2 КАС України, тому за наведених обставин і правових норм вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Позивач відповідно до наказу Харківського національного університету внутрішніх справ від 13.06.2023 року № 295о/с «По особовому складу» звільнений з Національної поліції України згідно із п. 2 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, через хворобу.
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року ухваленого в справі № 520/29057/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано Відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (45 днів) за 2022 рік. Зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення з 01 червня 2016 р. по 31 травня 2017 р.
На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 18312,52 грн., які виплатив 29.05.2025 р.
Тобто, позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 29.05.2025 р.
Разом з виплатою грошового забезпечення відповідач не здійснив виплату позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.06.2023 року (дата звільнення зі служби) по 29.05.2025 р. (по час повного розрахунку).
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача, що полягає в не нарахуванні та не виплаті йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
У силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд звертає увагу, що всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців (поліцейських), не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року прийнятої у справі №240/11214/19 зробила висновок щодо можливості застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців (поліцейських).
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року прийнятої у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, усі виплати при звільненні відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності застосовується у разі нездійснення фактичного розрахунку на день звільнення.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Окремо слід зазначити, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Приймаючи до уваги, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, тоді як механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року прийнятої по справі №240/11439/19 дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що в день звільнення позивачу (під час розрахунку) не було виплачене індексацію грошового забезпечення та інші види грошового забезпечення, тому в подальшому позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та стягнення належних йому сум грошового забезпечення.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року ухваленого у справі №520/29057/24, позивач отримав виплату лише 29.05.025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 117 КЗпП.
З огляду на матеріали справи, відповідачем, Харківським національним університетом внутрішніх справ, видано наказ від 13.06.2023 року 295о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено зі служби з 14.06.2023 року, тобто вказана дата є останнім днем служби, а фактичний остаточний розрахунок при звільненні проведено 29.05.2025 року.
Тобто, позивача звільнено зі служби є 14.06.2023, тоді як фактичний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі проведено з позивачем лише 29.05.2025, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Так, позивача було звільнено зі служби 14.06.2023 року, що підтверджено матеріалами справи і не оскаржується сторонами. Відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень - травень 2023 року, а згідно довідки від 21.05.2025 №24/954 про розмір грошового забезпечення за квітень - травень 2023, що міститься у матеріалах справи, виплачене грошове забезпечення становить 18307,80 грн. за квітень 2023 та 12205,20 грн. за травень 2023 року.
Отже, грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 30513,00 грн. (18307,80 грн. + 12205,20 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата Позивача складає 15256,50 грн. (18307,80 грн. + 12205,20 грн.)/2).
Загальна кількість днів у квітні і травні 2023 року становила - 61 днів.
Таким чином, середньоденна заробітна плата склала 500,21 грн. (18307,80 грн. за квітень 2023 р. + 12205,20 грн. за травень 2023 р.)/61.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, суд бере до уваги межі заявлених позовних вимог (стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення) та зазначає, що в силу імперативного припису 117 КЗпП України (чинного після 19.07.2022), розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців (з 14.06.2023 по 14.12.2023).
За зазначений період затримка розрахунку при звільненні тривала з 14.06.2023 по 14.12.2023, тобто 183 календарних дня.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (183 календарних днів) становить 91538,43 грн. (183 дні Х 500,21 грн).
Суд, розглядаючи дану справу, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне задовольнити в частині позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Харківського національного університету внутрішніх справ щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та стягнення з Харківського національного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 91538,43 грн.
Щодо вимоги виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб , що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород, інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Поряд з цим у відповідності до приписів пункту 168.5 статі 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
У відповідності до приписів пункту 2 зазначеного Порядку визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби або особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Отже, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу, здійснюється особам рядового і начальницького складу або особам звільненим зі служби, відносно сум право на які особа набула під час проходження служби.
Оскільки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені не є грошовим забезпеченням, а право на таку виплату виникло у особи вже після звільнення зі служби, а тому і компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з вказаним сум не повинно проводитись.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 та 25.06.2020 справи №№812/1048/17 та 825/761/17 відповідно.
За таких обставин суд відмовляє у задоволені зазначеної вимоги.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківського національного університету внутрішніх справ (просп. Льва Ландау, буд. 27, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61080, код ЄДРПОУ 08571096) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету внутрішніх справ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.06.2023 року по 29.05.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 91538 (дев'яносто одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) грн. 43 коп.
Зобов'язати Харківський національний університет внутрішніх справ (просп. Льва Ландау, буд. 27, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61080, код ЄДРПОУ 08571096) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.06.2023 року по 29.05.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 91538 (дев'яносто одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) грн. 43 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Заічко О.В.