Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 серпня 2025 року № 520/10670/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Заічко О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи «Диканівська виправна колонія №12» (вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61030, код ЄДРПОУ 08564529) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 16 квітня 2021 року по 11 квітня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 56079 (п'ятдесят шість тисяч сімдесят дев'ять) грн. 52 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями);
- зобов'язати Державну установу «Диканівська виправна колонія (№12)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 16 квітня 2021 року по 11 квітня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 56079 (п'ятдесят шість тисяч сімдесят дев'ять) грн. 52 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.04.2021 року (з дня звільнення зі служби) по 11.04.2025 р. (час повного розрахунку).
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач, Державна установа «Диканівська виправна колонія (№12)», подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, зазначивши що право на перерахунок грошового забезпечення було встановлено 28 березня 2025 р. відповідно до Постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі №520/7840/24, позовні вимоги було задоволено частково. В свою чергу Державною установою рішення суду було виконано в повному обсязі. Просив відмовити у їх задоволені.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Позивач проходив публічну службу в Державній кримінально-виконавчий службі України, а саме у Державній установі «Диканівська виправна колонія (№12)» та у відповідності до наказу ДУ «Диканівська виправна колонія №12» від 16 квітня 2021 року № 86/ОС-21 звільнений за п.7 ч.1 ст.77, відповідно до ст. 65 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням, з 16 квітня 2021 року.
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року ухваленого у справі № 520/7840/24 за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Диканівська виправна колонія (№12)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 16.04.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 21752,48 грн., які виплатив 11.04.2025 р.
Тобто, позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 11.04.2025 р.
Разом з виплатою грошового забезпечення відповідач не здійснив виплату позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.04.2021 року (дата звільнення зі служби) по 11.04.2025 р. (по час повного розрахунку).
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача, що полягає в ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
У силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 23 закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (зі змінами та доповненнями) визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 3, 5 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсації виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 р. № 925/5, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія.
Приписами п.п. 11, 20 зазначеного Порядку визначено, що у разі виникнення в особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з дня набуття особою такого права. Якщо в період, за який виплачується грошове забезпечення, в особи рядового або начальницького складу виникає (втрачається) право на отримання посадового окладу, окладу за спеціальним званням та інших видів грошового забезпечення в інших розмірах, за час із дня набуття (втрати) цього права грошове забезпечення визначається відповідно до пункту 9 цього розділу. Грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Разом з цим приписами ст. 94 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (зі змінами та доповненнями) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Порядок, умови, складові та розмір виплати грошового забезпечення поліцейських визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2016 року № 260, проте зазначеними нормативними актами не врегульоване порядок, умови та розмір виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені.
Приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, а день звільнення вважається останнім днем служби.
В даному випадку суд звертає увагу, що відповідачем видано наказ ДУ «Диканівська виправна колонія №12» від 16.04.2021 року № 86/ОС-21, яким позивача звільнено зі служби з 16.04.2021, тобто вказана дата є останнім днем служби, а фактичний остаточний розрахунок при звільненні з посади проведено 11.04.2025 року.
За таких обставин суд зазначає, що ст. 47 Кодексу законів про працю України визначено обов'язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби в органах поліції, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
З огляду на матеріали справи позивача звільнено зі служби в ДУ «Диканівська виправна колонія №12» з 16.04.2021, тоді як фактичний розрахунок щодо грошового забезпечення в належному розмірі проведено з позивачем лише 11.04.2025, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Так, позивача було звільнено зі служби 16.04.2021 року, що підтверджено матеріалами справи і не оскаржується сторонами. Відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий - березень 2021 року, а згідно довідки про перерахунок основних та додаткових видів грошового забезпечення, що додана до позовної заяви, грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 17982,15 грн. (8894,91 грн. + 9087,24 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата позивача складає 8991,08 грн. (8894,91 грн. + 9087,24 грн.)/2).
Загальна кількість днів у лютому і березні 2021 року становила - 59 днів.
Таким чином, середньоденна заробітна плата склала 304,78 грн. (8894,91 грн. за лютий 2021 р. + 9087,24 грн. за березень 2021 р.)/59.
Визначаючи період, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, суд бере до уваги межі заявлених позовних вимог (стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення) та зазначає, що в силу імперативного припису 117 КЗпП України (чинного після 19.07.2022), розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців (з 19.07.2022 по 11.04.2025).
За зазначений період затримка розрахунку при звільненні тривала з 19.07.2022 по 19.01.2023, тобто 184 календарних днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних днів) становить 56079 грн. 52 коп. (304,78 Х 184 дня).
Суд, розглядаючи дану справу, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне задовольнити в частині позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Диканівської виправної колонія (№12)» щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та стягнення з Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 56079,52 грн.
Щодо посилань відповідача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та необхідність пропорційного зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній з 19.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі спірний період з 17.08.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 11.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки, розглядаючи справу в межах позовних вимог та з урахуванням вищезазначених приписів законодавства, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за шість місяців, то відсутні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення такої виплати.
Щодо вимоги виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб , що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород, інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Поряд з цим у відповідності до приписів пункту 168.5 статі 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
У відповідності до приписів пункту 2 зазначеного Порядку визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби або особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Отже, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами рядового і начальницького складу, здійснюється особам рядового і начальницького складу або особам звільненим зі служби, відносно сум право на які особа набула під час проходження служби.
Оскільки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені не є грошовим забезпеченням, а право на таку виплату виникло у особи вже після звільнення зі служби, а тому і компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з вказаним сум не повинно проводитись.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 та 25.06.2020 справи №№812/1048/17 та 825/761/17 відповідно.
За таких обставин суд відмовляє у задоволені зазначеної вимоги.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір» .
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи «Диканівська виправна колонія №12» (вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61030, код ЄДРПОУ 08564529) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.04.2021 року по 11.04.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 56079 (п'ятдесят шість тисяч сімдесят дев'ять) грн. 52 коп.
Зобов'язати Державну установу «Диканівська виправна колонія №12» (вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61030, код ЄДРПОУ 08564529) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.04.2021 року по 11.04.2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 56079 (п'ятдесят шість тисяч сімдесят дев'ять) грн. 52 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Диканівська виправна колонія №12» (вул. Лелюківська, буд. 1, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61030, код ЄДРПОУ 08564529) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Заічко О.В.