Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 серпня 2025 року справа № 520/662/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства «Тепловодопостачання Височанської селищної ради» (вул. Незалежності, буд. 57,смт. Покотилівка,Харківська обл., Харківський р-н,62458, код ЄДРПОУ43957533) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :
- визнати протиправними дії комунального підприємства Комунального підприємства “Тепловодопостачання Височанської селищної ради» (код ЄДРПОУ 43957533) щодо надання неповної публічної інформації на запит про надання публічної інформації від 02.01.2025;
- зобов'язати комунальне підприємство “Комунального підприємства “Тепловодопостачання Височанської селищної ради» (код ЄДРПОУ 43957533) надати повну інформацію на запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання публічної інформації від 02.01.2025.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 01.05.2025 р. звернувся до відповідача з письмовим запитом на інформацію, в якому просив у визначений законом строк надати інформацію, що становить суспільний інтерес, однак інформацію надано не було. Зазначене, на думку позивача, порушує його права та законні інтереси.
Ухвалою суду від 17.01.2025р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Відповідач позов не визнав та просив в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому він вказував, що запитувана позивачем інформація не була надана, оскільки є конфіденційною та стосується виплат коштів внаслідок наявних трудових відносин працівнику підприємства та ці кошти не виплачувались з місцевого бюджету.
Представником позивача до суду було надано відповідь на відзив, згідно якого останній наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з урахуванням наведених раніше доводів.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач 02.01.2025р. звернувся до відповідача з запитом на отримання публічної інформації, згідно якого просив надати копію наказу про поновлення ОСОБА_2 на посаді контролера комунального підприємства «Тепловодопостачання Височанської селищної ради»; надати копії квитанцій на підтвердження виплати ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022р. по 30.04.2024 р. згідно рішення Франківського районного суду м. Львова від 09.05.2024 р. по справі 462/3044/22.
Відповідач листом від 06.01.2025р. № 14 повідомив позивача, що надати копії квитанцій на підтвердження виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022р. по 30.04.2024 р. згідно рішення Франківського районного суду м. Львова від 09.05.2024 р. по справі 462/3044/22 є неможливим, оскільки ця інформація є конфіденційною та відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» може розповсюджуватись лише за згодою особи, яка такого дозволу відповідачу не надавала. При цьому, копію наказу про поновлення ОСОБА_2 на роботі відповідачем було надано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Згідно зі статтею 20 цього ж Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Положеннями частин 1, 2 та 5статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 826/8891/16 від 17.02.2020р., аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб'єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п'ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону.
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).
Як визначено пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI, відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати, зокрема, така інформація, що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень.
Згідно із частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2939-VI документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «Для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
На підставі пункту 2 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
Як визначено частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно ж до частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Отже, Закон № 2939-VI допускає можливість відмови в задоволенні запиту про надання публічної інформації. Однак визначає критерії, дотримання яких для такої відмови є необхідним.
Важливою ознакою документів, в яких може міститися службова інформація, є, зокрема, те, що вони мають бути пов'язані з процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень (пункт 1 частини першої статті 9 Закону № 2939-VI). При цьому стаття 5 та частина третя статті 9 Закону № 2939-VI у їх взаємозв'язку зобов'язують розпорядників інформації скласти та оприлюднити Перелік відомостей, що становлять службову інформацію.
Так, присвоєння певним документам грифа «Для службового користування» саме по собі не є підставою для відмови в задоволенні запиту на інформацію, що міститься в таких документах. Аналогічно, не може бути відмовлено в доступі до інформації тільки через те, що відповідний вид інформації включено до переліку відомостей, які становлять службову інформацію.
Разом з тим запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону № 2939-VI.
Вказані правові висновки сформовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.01.2025р. у справі № 990/291/24, де Суд також зазначив, що при аналізі відповідних справ ЄСПЛ та вітчизняні суди застосовують «трискладовий тест», щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації.
Так, хоча «трискладовий тест» прямо не згадується в українському законодавстві, водночас за усталеною правозастосовчою практикою він є засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування «трискладового тесту» є незаконним і порушує право особи на інформацію. При цьому «трискладовим» тест названо тому, що він передбачає три умови, наявність яких (усіх разом), вимагається для обмеження доступу до інформації.
Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова).
Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров'я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя.
Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.
Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь -розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив.
Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації. Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає, чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації.
Тобто в такому разі відбувається зіставлення публічних та приватних інтересів і завданням суду є з'ясування того, який інтерес переважає.
В цій справі доводи відповідача про обгрунтованість його відмови у наданні позивачу запитуваної інформації з надання квитанції про виплату працівнику відповідача сум коштів за судовим рішенням полягали у тому, що вказана інформація є конфіденційною та працівник не надав дозволу на її розголошення; відповідач є самостійним суб'єктом підприємницької діяльності, не є бюджетною установою, кошти з бюджету може отримувати лише як одержувач бюджетних коштів, а Височанською селищною радою Харківського району Харківської області не виділялися кошти на виплату працівнику ОСОБА_2 грошових сум.
Вказані доводи суд вважає непереконливими та зауважує, що відповідачем жодними доказами не доведено обгрунтованість віднесення запитуваної позивачем інформації до конфіденційної, а також обмеження доступу до неї особою, якої вона стосується. В подальшому відповідачем не доведено також, що розголошення запитуваної інформації може мати негативний вплив на права та свободи фізичної особи, якої вона стосується. Не доведено і того, що розголошення запитуваної інформації може мати негативний вплив на інтереси національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, спричинити масові безпорядки або злочини.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не дотримав вимог наведеного вище трискладового тесту та безпідставно обмежив право позивача на отримання інформації.
Стосовно доводів відповідача щодо його організаційно-правової форми, то за наведеними вище положеннями Закону № 2939-VI вказана обставина не впливає на надання інформації.
Що стосується посилань відповідача на те, що позивач є депутатом Височанської селищної ради Харківського району Харківської області та міг отримати запитувану інформацію шляхом звернення з депутатським зверненням, то суду вважає ці доводи такими, що не впливають на можливість отримання інформації в порядку Закону № 2939-VI.
При цьому суд також звертає увагу, що Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачає що депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 13 Закону №93-IV).
Отже, зазначений Закон має інший предмет регулювання, а його тлумачення в порівнянні з нормами Закону України «Про доступ до публічної інформації» не дозволяє дійти висновку про обмеження особи, яка має статус депутата місцевої ради, в отриманні інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
З метою забезпечення порушеного права позивача, суд доходить висновку, що належним способом захисту у спірних відносинах є зобов'язання відповідача надати позивачу запитувану інформацію.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, підсумовуючи наведене вище, суд уважає, що ключові доводи та аргументи сторін отримали належну оцінку з урахуванням обставин справи, решта доводів висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 17, 243, 246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Комунального підприємства “Тепловодопостачання Височанської селищної ради» (код ЄДРПОУ 43957533) щодо надання неповної публічної інформації на запит про надання публічної інформації від 02.01.2025;
Зобов'язати Комунальне підприємство “Тепловодопостачання Височанської селищної ради» (код ЄДРПОУ 43957533) надати повну інформацію на запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про надання публічної інформації від 02.01.2025.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров