19 серпня 2025 рокусправа № 380/11879/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року);
зобов'язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 185 008, 66 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що виплату коштів на виконання рішення суду у справі №380/14654/23 від 21.09.2023 року у розмірі 68 885, 96 грн. відповідач здійснив лише 11.03.2025 року. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено виплатою грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - 11.03.2025 року при виключенні останнього із списків частини - 30.04.2020 року, то даний факт засвідчує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його виключення зі списків особового складу частини. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає виплаті позивачу становить 185 008, 66 грн (68 878, 90 грн + 116 129, 76 грн).
Відповідач у відзиві вказав, що стаття 117 КЗпПУ не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Враховуючи очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача військова частина дійшла висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований у меншому розмірі.
Ухвалою суду від 23.06.2025 року справу прийнято до провадження.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №83 від 30.04.2020 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
На виконання судового рішення від 21.09.2023 року у справі №380/14654/23 відповідачем 11.03.2025 року виплачено позивачу грошове забезпечення у сумі 68885 грн. 96 коп., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Змістом спірних правовідносин є відповідність дій відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки виплати сум належних позивачу при звільненні, критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - КАС України).
При цьому, ключовим у даному спорі є:
- період затримки виплати (початок та завершення);
- порядок обрахунку середнього заробітку.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
При визначенні періоду затримки виплати всіх сум, що належали позивачу суд виходив з наступного.
За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України, у редакція як до 19.07.2022 так і у чинній редакції, встановлено обов'язок роботодавця щодо виплати всіх сум, які належать працівнику у день його звільнення.
Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною першою статті 117 КЗпП України у чинній редакції передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Позивача виключено зі списків особового складу 30.04.2020 року, а грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 11.03.2025 року.
Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача.
Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.
В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: «Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).».
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.05.2020 по 10.03.2025, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 - і після цього.
Тобто, період з 01.05.2020 до 19.07.2022 не обмежується строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 - обмежується таким строком.
Крім того, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 зазначено: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».
Як наслідок, до періоду з 01.05.2020 до 19.07.2022 при здійсненні обрахунку середнього заробітку судом застосовуються висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а до період з 19.07.2022 - не застосовуються такі висновки, оскільки виплату обмежено шестимісячним терміном, передбаченим ст.117 КЗпП України.
Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи за період до 19 липня 2022 року дозволяє зробити такі обчислення:
- грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 11.03.2025 року - період затримки виплати 809 днів (до 19 липня 2022 року);
- середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 30.04.2020 року (чинна на день виключення зі писків особового складу) становила 30,2 % річних;
- отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 46109 грн. 80 коп. (68885 грн. 96 коп.*30.2% / 365*809). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності за період до 19 липня 2022 року.
Щодо періоду з 19.07.2022, при здійсненні обрахунку середнього заробітку, суд виходив з таких міркувань.
У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справа № 420/23176/21 зазначено, що «…індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.».
Положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У відповідності до підп. “з» п.1 розділу І, п.5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.
Відповідно до абзацу четвертого п.2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
При цьому, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».
Спірний період у даній частині стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 19.07.2022 року по 10.03.2025 року, тобто, період після набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 року
Тобто, вказаний період обмежується строком виплати у шість місяців.
Суми, які підлягали виплаті позивачу при звільнені, надійшли на його рахунок, на виконання рішень суду, з періодом затримки понад шість місяців, а тому в силу положень статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції від 19 липня 2022 року), середній заробіток за весь час затримки повинен бути виплачений не більш як за шість місяців.
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (шість місяців) строк затримки розрахунку з позивачем складає 184 календарних днів.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки №350/450/85/340пс грошове забезпечення позивача за останні два повних місяці перед звільненням становило 37868 грн. 32 коп. Кількість календарних днів за лютий 2020 року, березень 2020 року становить 60 днів. Як наслідок середньоденне грошове забезпечення складає 631 грн. 13 коп. (37868 грн. 32 коп./60).
Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку за цей період становить 116127 грн. 92 коп. (631 грн. 13 коп. * 184 календарні дні).
Враховуючи період затримки виплати до 19 липня 2022 року так і після загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивача складає 162237 грн. 72 коп.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що відповідач в порушення п.1 ч.2 ст.2 КАС України протиправно не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, які належать при звільненні.
При цьому, суд, у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, що належать позивачу при звільненні.
Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий не належить стягувати зі сторін.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненніу сумі 162237 (сто шістдесят дві тисячі двісті тридцять сім) грн. 72 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович