Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 серпня 2025 року Справа№200/2484/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2020 по 22.03.2025 включно;
зобов'язати нарахувати та виплатити на користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2020 по 22.03.2025 включно у сумі 398 002 гривні 04 копійки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалась індексація грошового забезпечення, в зв'язку з чим позивач за захистом своїх прав звертався до суду. На виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 отримав належні виплати грошового забезпечення 23.03.2025. Оскільки відповідачем затримано розрахунок з 18.01.2020 по 22.03.2025, посилаючись на норми статті 117 КЗпП України, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 14 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважив, що відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо) при звільненні. В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Оскільки на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, на думку відповідача, виключається відповідальність останнього, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, враховуючи здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України та період відпустки головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 10.04.2015 по 17.01.2020 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 та був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 12.02.2016.
Наказом від 17.01.2020 № 11 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (порядок №100).
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 встановлює, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
За відомостями довідки про грошове забезпечення у листопаді 2019 року виплати позивачу склали 11489,78 грн., у грудні 2019 року виплати позивачу склали 12487,27 грн.
Отже, середньомісячне грошове забезпечення позивача складає (11489,78 +12487,27) / 2 = 11 988,52 грн.
середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (11489,78 грн. + 12487,27 грн.) / 61 = 393,07 грн.
_
Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 у справі № 200/5889/20-а вирішено:
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період його служби з 01.12.2015 року по 17.01.2020 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 17.01.2020 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 17.01.2020 року - березень 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
26.10.2020 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 у справі № 200/5889/20-а відповідачем виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у загальній сумі 84 414,97 грн, що підтверджується банківською випискою.
_
Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 у справі № 200/2737/21-а вирішено:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2018 року по 17 січня 2020 року включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 17 січня 2020 року включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
_
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 у справі №200/2737/21-а задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 у справі №200/2737/21-а змінено. В абзацах другому та третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 у справі №200/2737/21-а слова та цифри «з 01 грудня 2018 року» замінено словами та цифрами «з 01 березня 2018 року».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 у справі №200/2737/21-а залишено без змін.
20.03.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 у справі №200/2737/21-а з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2023 відповідачем виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.01.2020 у загальній сумі 22,66 грн, що підтверджується банківською випискою.
_
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.06.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2023 у справі №200/2737/21-а, в частині відмовлених позовних вимог щодо розрахунку індексації (у конкретній сумі) та нарахування і виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 3878,23 грн за період з 01.03.2018 по 17.01.2020 включно в сумі 87447,82 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
_
Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі № 200/2737/21-а вирішено:
Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення з 01 березня 2018 року до 17 січня 2020 року відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 17 січня 2020 року із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», в розмірі 4082 (чотири тисячі вісімдесят дві) гривні 63 копійки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі № 200/2737/21-а набрало законної сили 23.10.2024.
23.03.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2024 у справі № 200/2737/21-а відповідачем виплачена індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 17.01.2020 у загальній сумі 69251,81 грн, що підтверджується банківською випискою.
_
Зі змісту заявлених вимог випливає, що підставою позову визначено затримку відповідачем виплати частини грошового забезпечення за період 18.01.2020 по 22.03.2025, через що з відповідача за вказаний період на користь позивача належить стягнути середній заробіток.
За розрахунками представника позивача за період 18.01.2020 по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) затримка розрахунку складає 913 календарних дні.
За період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (в межах шести місяців відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції, що діє з 19 липня 2022 року) період затримки розрахунку складає 184 дні.
За зробленими представником позивача розрахунками в частині позовних вимог за період 18.01.2020 по 18.07.2022 середній заробіток складає 358 872,91 грн (393,07 грн х 913 днів),
Посилаючись на принцип пропорційності, представник позивача вважає, що за вказаний період сума середнього заробітку за час затримки розрахунку має складати 325 677,16 грн.
В частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 18.01.2023, на думку представника позивача, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню, складає 72 324,88 грн (393,07 грн х 184 дні).
Загальна сума, заявлена до стягнення - 398002,04 грн (325677,16 грн + 72324,88 грн).
При цьому стороною позивача не заперечується, що на виконання рішень суду після звільнення позивача зі служби виплачено 153 689,44 грн.
_
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За статтею 47 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022).
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
(Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі, коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
_
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, вирішуючи справу за вказані періоди, суд керується імперативними нормами закону, який безпосередньо регулює спірні відносини, а також попередньою практикою Верховного Суду у зазначеній категорії справ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).
_
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)
_
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
69. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
_
Стосовно застосування наведених висновків Верховного Суду до правовідносин, що виникли після змін, внесених у статтю 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року, суд зауважує, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, крім обмеження періоду стягнення строком у шість місяців, Законом України №2352-IX не внесено жодних інших змін у правове регулювання зазначених відносин.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці». До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов'язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу дійти такого правового висновку, який непрямо висновується з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, як у редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року, про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, при цьому, у разі якщо період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, то, починаючи з 19.07.2022, з урахуванням обмеження шестимісячним строком.
Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив можливості зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.
Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Тому суд дійшов висновку, що викладені вище правові позицій Верховного Суду є застосовними до вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за весь заявлений у позові період.
Стороною позивача на свій розсуд врахована пропорційність щодо вимог, розрахованих за період до 19.07.2022.
Проте, суд також зауважує, що крім принципу пропорційності, зміст статті 117 КЗпП України вказує на наявність інших критеріїв, які підлягають врахуванню при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, зокрема, вини роботодавця.
З'ясування ступеня вини роботодавця відповідає вищенаведеним висновкам пункту 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, згідно з якими слід встановити:
з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Керуючись наведеною нормою статті 117 КЗпП України щодо обов'язкової наявності вини відповідача, суд враховує, що стороною відповідача відсутність належної індексації грошового забезпечення була обумовлена відповідними керуючими роз'ясненнями Міністерства оборони України.
Неможливість виплати належної індексації при звільненні позивача викликана відсутністю відповідного бюджетного фінансування, за що не може в повному обсязі відповідати безпосередньо ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Щодо процесуальної поведінки сторін суд також враховує, що після виплати 26.10.2020 суми 84 414,97 грн. на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 у справі № 200/5889/20-а, а також згодом, звертаючись до суду з новим позовом (справа № 200/2737/21-а) у березні 2021 року, сторона позивача не ініціювала вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку.
За таких обставин тривалий час розгляду справи № 200/2737/21-а судами різних інстанцій не може бути у повному обсязі поставлений у вину відповідачу при оцінці тривалості затримки розрахунку та вини відповідача у такій затримці.
При вирішенні цієї справи суд також враховує співвідношення несвоєчасно виплаченої суми, відносно сум, які виплачені добровільно, проте арифметичний розрахунок представника позивача вважає помилковим.
Адже, при звільненні позивачу було нараховане грошове забезпечення за один останній місяць проходження служби з відповідними компенсаціями, тоді як за рішеннями судів сума індексації грошового забезпечення охоплювала розрахунок за більш ніж чотири роки служби за період з 01.12.2015 року по 17.01.2020 року.
Тобто, сума, яка нарахована позивачеві за рішеннями судів у справах № 200/5889/20-а та № 200/2737/21-а, складала неістотну частку від грошового забезпечення, яке своєчасно щомісяця виплачувалось позивачеві за більш ніж за чотири роки служби, і така сума не є співставною з сумою, виплаченою при звільненні.
Тому, при вирішенні цієї справи для оцінки істотності сум, виплачених за рішенням суду, до сум, що виплачені відповідачем добровільно, не підлягає застосуванню простий арифметичний розрахунок, наведений представником позивача.
З наведених підстав суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з урахуванням вини відповідача та встановлених у справі обставин.
Правомочність на таке зменшення прямо передбачена статтею 117 КЗпП України як в попередній, так і в редакції, що діє на час вирішення справи: - «Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору».
У справах № 200/5889/20-а та № 200/2737/21-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Отже, при розгляді цієї адміністративної справи № 200/2484/25 розмір відшкодування за час затримки розрахунку визначається судом з урахуванням встановлених при її розгляді обставин.
При цьому, щодо способу захисту права суд зауважує, що за приписами статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;…
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи, що сторона позивача просить визначити суму середнього заробітку у твердій грошовій сумі, з метою забезпечення ефективності судового рішення та недопущення повторного звернення до суду за захистом права у спірних відносинах, суд не вважає за доцільне приймати рішення зобов'язального характеру, через що дійшов висновку про стягнення на користь позивача визначеної судом суми.
Отже, враховуючи такий критерій, як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку та поведінку сторін у спірних відносинах, застосовуючи принцип співмірності та пропорційності в умовах воєнного стану, що триває на час розгляду справи, при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.01.2020 по 22.03.2025 включно у сумі двох розмірів середньомісячного заробітку, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, що складає 11988,52 х 2 = 23 977,04 грн.
Вказане відшкодування відповідає обставинам справи та є достатнім для поновлення порушеного права позивача.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2020 по 22.03.2025 включно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.01.2020 по 22.03.2025 включно у сумі 23 977 (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят сім) грн 04 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов