15 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 536/1730/21
провадження № 61-7348ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду
м. Кременчука від 18 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» про зобов'язання вчинити дії,
05 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Крюківського районного суду
м. Кременчука від 18 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у зазначеній справі.
Верховний Суд ухвалою від 30 червня 2025 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів
з дня вручення цієї ухвали, а саме запропоновано заявнику подати до суду касаційної інстанції нове клопотання (заяву) про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із наведенням інших підстав для поновлення строку
на касаційне оскарження.
Також цією ухвалою заявника повідомлено про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
01 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду на виконання вимог ухвали надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, у якій заявник порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження та фактично зазначає аналогічні причини пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень.
Проаналізувавши надані на усунення недоліків матеріали, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки касаційної скарги заявником не усунуто.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, суд виходив із того, що за відомостями
з Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржену постанову Полтавський апеляційний суд прийняв - 30 січня 2025 року, відомості про дату складання повного текст вказаної постанови відсутні, до Єдиного державного реєстру судових
рішень надіслано судом 10 лютого 2025 року, забезпечено надання загального доступу - 12 лютого 2025 року.
Згідно матеріалів доданих до касаційної скарги вбачається, що копію оскарженої постанови суду апеляційної інстанції заявник отримав 17 лютого 2025 року.
Касаційну скаргу до Верховного Суду надіслано засобами поштового зв'язку
05 червня 2025 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження.
Слід зазначити, що в ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2025 року було зазначено, що посилання в касаційній скарзі на припинення постачання електричної енергії
з 18 березня 2025 року по 03 червня 2025 року, не можна визнати поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки ЦПК України визначає початок перебігу строку на касаційне оскарження
з дня вручення йому такого судового рішення.
При цьому судом враховано, що заявником пропущений значний (понад два місяці) строк після отримання 17 лютого 2025 року повного тексту оскарженого судового рішення.
Верховний Суд вказав на необхідність наведення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Проте наведеного заявником виконано не було.
Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга
на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду
на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпроголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду
з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини у рішеннях
від 09 листопада 2004 року в справі «Науменко проти України», від 18 січня
2005 року в справі «Полтораченко проти України» та від 08 листопада 2005 року
в справі «Тімотієвич проти України».
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
За приписами статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр). Реєстр - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені
у письмовій формі (стаття 3 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України «Про доступ
до судових рішень»судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу
та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року
у справі № 490/9587/18вказала, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, касаційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально
в кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений
з об'єктивних і таких, що не залежали від волі та поведінки особи, причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. У випадку, якщо суди обмежуються вказівкою
на наявність «поважних причин» для поновлення пропущеного строку, вони
не вказують чітких підстав такого поновлення.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не усунув недоліки касаційної скарги, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою
для її повернення.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 18 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» про зобов'язання вчинити дії, вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко