19 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 552/4294/23
провадження № 61-16332св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року в складі судді Шаповал Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Карпушина Г. Л., Пилипчук Л. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив усунути перешкоди у здійсненні ним права володіння, користування та розпорядження його власністю та визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначав, що він є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відповідачі зареєстровані в цьому будинку, однак з 2006 року в ньому не проживають, тобто протягом 17 років не користуються ним, не проводять оплату комунальних послуг, в будинку відсутнє їх особисте майно.
Подальше збереження реєстрації їх місця проживання порушує його права як власника, оскільки він вимушений оплачувати за них комунальні послуги, не має змоги оформити житлову субсидію. Крім того, відповідачі перешкоджають йому у здійсненні права володіння, користування та розпорядження цим житлом, оскільки обмежують його у реалізації права на обмін, продаж чи здачу в оренду належного йому будинку.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що співвласниками спірного житла є позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_4 . Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за взаємною згодою. Враховуючи, що між співвласниками будинку не вирішено питання про порядок користування будинком, їх частки є рівними та не виділені, жоден із співвласників не наділений правом вимагати усунення перешкод в здійсненні ним свого права власності.
Позивач не довів факт відсутності відповідачів у спірному будинку понад рік без поважних причин.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 01 грудня 2019 року уклали з ОСОБА_4 договір безоплатного користування частиною будинку АДРЕСА_1 з метою тимчасового проживання на один рік з правом пролонгації, відтак відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування спірною нерухомістю.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідачі тривалий час не проживають у будинку, внаслідок чого він як власник несе необгрунтовані додаткові витрати по оплаті комунальних послуг та як пенсіонер та особа з інвалідністю II групи не може оформити житлову субсидію. Також відповідачі, будучи безпідставно зареєстрованими в його житлі обмежують його у праві обміну, продажу чи передачі в оренду належного йому будинку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року відкрито касаційне
провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Полтави.
31 грудня 2024 року справа № 552/4294/23 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного
провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або
апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може
встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над
іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу набули право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 по частині кожен.
Цього ж року в будинку були зареєстровані як члени сім'ї власників діти позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , а також онука позивача та дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
Згідно довідки секретаря селищного комітету «Івонченці» від 14 липня 2023 року № 559, виданої ОСОБА_1 , у спірному будинку зареєстрована, але не проживає з 2006 року ОСОБА_2 , ОСОБА_8 зареєстрована, але не проживає з 2010 року, ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 не проживає у спірному будинку з 2010 року.
Відповідно до письмових пояснень сусідки ОСОБА_9 , яка підтвердила факт проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Також повідомила, що ОСОБА_3 з малолітньою дочкою після травня 2022 року виїхала з будинку та періодично приїжджає. Останній раз була в травні 2023 року. ОСОБА_2 приїжджає до спірного житла на вихідних.
Відповідно до договору від 01 грудня 2019 року ОСОБА_4 передала у безоплатне тимчасове користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 строком на 1 рік. Також умовами договору передбачено, що у разі, якщо за місяць до кінця дії договору жодна із сторін не виявить бажання розірвати договір, внести свою пропозицію чи зміни, то договір вважається продовженим на той самий строк.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава
створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло,
придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують
соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого
самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до
закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі
закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право
звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового
права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать
права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право
вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та
розпорядження своїм майном.
Разом із цим статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно з частинами першою, другою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановлено, що ОСОБА_4 є співвласником спірного будинку, відтак вона не може бути визнаною такою, що втратила право користування житловим приміщенням незалежно від факту проживання або не проживання у ньому.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як члени сім'ї власника житла вселилися і були зареєстровані у будинку АДРЕСА_1 та не втратили інтерес до цієї нерухомості. В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази їх непроживання у спірному житлі понад один рік без поважних причин.
За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування
оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності
переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза
межами повноважень суду касаційної інстанції.
Обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень,
касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко