13 cерпня 2025 року
м. Київ
справа № 758/9848/23
провадження № 61-2517св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
за касаційною скаргою адвоката Шалашової Валентини Іванівни як представника ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. та за касаційною скаргою адвоката Прибильського Віталія Геннадійовича як представника ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Писаної Т О., Приходька К. П., Журби С. О.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики в розмірі 7 467 996,12 грн, з яких: 4 603 842,00 грн - заборгованість з повернення позики; 2 864 514,12 грн - проценти за користування позикою.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 05 лютого 2020 року між позивачем і відповідачем укладено договір позики.
Згідно з умовами договору позивач передав відповідачу у власність грошові кошти в сумі 4 213 843,00 грн, що станом на дату укладання договору було еквівалентно 168 000,00 дол. США, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти до 05 серпня 2020 року включно.
ОСОБА_5 у встановлений строк суму позики не повернула, чим порушила умови вказаного договору.
Сума заборгованості за договором позики становить 7 467 996,12 грн, з яких 4 603 842,00 грн - заборгованість з повернення позики та 2 864 514,12 грн -проценти за користування нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Подільський районний суд м. Києва рішенням від 11 липня 2024 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 05 лютого 2020 року в розмірі 7 467 996,12 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач порушив умови договору і не повернув позику в повному обсязі у встановлений строк: сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 7 467 996,12 грн.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнив частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року в частині стягнення відсотків у розмірі 2 864 514,12 грн скасував та в цій частині ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості у розмірі 4 603 482,00 грн.
Разом із тим, оскільки за умовами договору позики підлягає поверненню не сума коштів, яка була передана у гривні, а сума коштів, що відповідає грошовому еквіваленту в іноземній валюті, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, у зв'язку з чим немає підстав для стягнення із відповідача відсотків у розмірі 2 864 514,12 грн.
Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзиву, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Шалашова В. І. як представник ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 752/26485/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 128/2085/17.
Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційний судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У договорі позики сторони визначили грошовий еквівалент позики в іноземній валюті - доларах США, а тому зобов'язання має здійснюватись у гривні за курсом до долара США на день фактичного здійснення платежу. Оскільки договір позики укладений в гривні та містить прив'язку до еквівалента у доларах, позивач має право на стягнення відсотків на підставі статті 1048 ЦК України.
Зазначені апеляційним судом постанови Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Прибильський В. Г. як представник ОСОБА_4 просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 4 603 482,00 грн та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі; в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.
Умовами договору сторони узгодили курс гриві до долара на дату укладення договору. Визначивши строк і порядок повернення суми позики, сторони визначили обмінний курс, який мав застосовуватись на момент здійснення відповідних платежів. Враховуючи умови договору, сума, яка підлягала б поверненню, становить 4 658 940,00 грн та з урахуванням часткового повернення боргу сума заборгованості не може перевищувати 3 262 389,44 грн.
У заяві про зменшення позовних вимог ОСОБА_3 збільшив суму стягнення за позикою, виключив позовну вимогу про стягнення пені та доповнив вимогою про стягнення процентів. За таких обставин позивач подав заяву про зміну підстави та предмета позову, а суд першої інстанції всупереч процесуальному закону прийняв і розглянув цю заяву. На думку скаржника, розгляду підлягали первісні позовні вимоги.
Вимоги про стягнення пені є безпідставними, оскільки позичальник звільняється від обов'язку сплати пені на період дії воєнного стану.
У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Прибильського В. Г. як представника ОСОБА_4 , який вважає безпідставним розрахунок позивача із застосуванням курсу долара станом на день заявлення вимог. Виходячи зі змісту договору, сторони узгодили обмінний курс гривні до долара США на момент здійснення відповідних платежів. Оскільки позивач неправильно визначив суму боргу, то неправильним є також розрахунок відсотків, адже позивач розраховує відсотки виходячи з еквіваленту суми боргу до долара США станом на 26 лютого 2024 року.
Оскільки договором позики передбачено строк повернення, позивач має право на стягнення відсотків за користування коштами лише до 05 серпня 2020 року. Крім того, позивач нарахував відсотки за період більше ніж три роки, тобто з порушенням позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2025 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Шалашової В. І.як представника ОСОБА_3 й витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Прибильського В. Г. як представника ОСОБА_4 . Зупинено виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) на користь ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 4 603 482,00 грн до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
28 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 лютого 2020 року між ОСОБА_3 (позикодавеь) і ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір позики.
Згідно з умовами договору позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 4 213 843,00 грн, що еквівалентно 168 000,00 дол. США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладення цього договору, а позичальник зобов'язався повернути отримані кошти до 05 серпня 2020 року включно.
У пункті 2 договору сторони домовились, що виконання зобов'язання за договором має бути здійснено в готівковій формі та/або безготівково на банківський рахунок позикодавця, повідомлений позичальнику письмовою заявою. Позика повертається у строки та порядку, що визначені пунктом 2.6. цього договору, у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики.
Відповідно до пункту 2.6 договору позика повертається частинами в такому порядку:
а) в строк до 05 березня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 3 000,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
б) в строк до 05 квітня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 3 000,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
в) в строк до 05 травня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 3 000,00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
г) в строк до 05 червня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 3 000 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
д) в строк до 05 липня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 3 000 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
е) в строк до 05 серпня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 153 000, 00 дол. США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору.
Згідно з п. 4.1 своїм підписом під цим договором позичальник підтверджує факт отримання від позикодавця грошей у сумі 4 213 843,00 грн, що еквівалентно 168 000,00 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладення цього договору.
За період користування позикою відповідач повернула суму, еквівалентну 47 490,00 дол. США:
в березні 2020 року еквівалент 3 000 дол. США;
в липні 2020 року еквівалент 2 000 дол. США;
в вересні 2020 року еквівалент 2 018 дол. США;
в жовтні 2020 року еквівалент 2 021 дол. США;
в листопаді 2020 року еквівалент 2 104 дол. США;
в січні 2021 року еквівалент 2 031 дол. США;
в лютому 2021 року еквівалент 2 042 дол. США;
в березні 2021 року еквівалент 2 000 дол. США;
в травні 2021 року еквівалент 2 998 дол. США;
в червні 2021 року еквівалент 3 265 дол. США;
в серпні 2021 року еквівалент 4 017 дол. США;
в жовтні 2021 року еквівалент 3 000 дол. США;
в грудні 2021 року еквівалент 2 514 дол. США;
в лютому 2022 року еквівалент 4 500 дол. США;
в липні 2022 року еквівалент 5 010 дол. США;
в серпні 2022 року еквівалент 2 970 дол. США;
в вересні 2021 року еквівалент 2 000 дол. США.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, констатувала, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З обставин справи відомо, що сторони уклали договір позики на суму 4 213 843,00 грн, що еквівалентно 168 000,00 дол. США.
За період користування позикою ОСОБА_5 частково повернула суму боргу, еквівалентну 47 490,00 дол. США.
Встановивши, що відповідач не виконала умов укладеного договору позики та не повернув борг у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 603 482,00грн, що еквівалентно 120 510,00 дол. США (168 000,00 дол. США - 47 490,00 дол. США).
Доводи касаційної скарги про те, що під час визначення заборгованості в гривнях слід застосовувати курс долара США станом на дату, коли позичальник мав повернути кожний черговий платіж, є безпідставними, оскільки на момент звернення з цим позовом до суду строк дії договору закінчився, а тому позивач правомірно визначив суму заборгованості у гривнях за курсом на день подання позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 4 603 482,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом, позивач також просив стягнути з відповідача відсотки за користування позикою на підставі статті 1048 ЦК України.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16).
Встановлено, що умовами договору позики не передбачено розміру процентів за користування позикою.
За умовами договору позики позивач передав відповідачу грошові кошти у гривні, еквівалент яких виражено у договорі в доларах США, при цьому, за визначеним у договорі порядком повернення коштів, позичальник зобов'язався повернути позикодавцю борг також у гривняхв еквіваленті до іноземної валюти - долара США.
Отже, фактичне надання та повернення коштів здійснюється в гривнях, що визначає позику в національній валюті.
Враховуючи, що договір позики не містить умов щодо відсотків за користування позикою, предметом договору є грошові кошти у національній валюті - гривні, позивач обґрунтовано звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача процентів за користування позикою на підставі частини першої статті 1048 ЦК України.
Разом з тим апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків відповідно до статті 1048 ЦК України, виходячи із того, що позика надана в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд помилково відмовив у стягненні відсотків та не надав оцінки правомірності їх стягнення, враховуючи основний борг у гривнях, на який нараховані відсотки з огляду на часткове погашення боргу та строк кредитування; не дослідив та не надав належної правової оцінки наданому позивачем розрахунку заборгованості, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, а тому дійшов передчасних висновків про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову про стягнення процентів.
Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК Українине може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому не має можливості у цій справі ухвалити нове або змінити рішення.
За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційних скарг щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків.
Разом із тим доводи касаційної скарги відповідача про те, що суд безпідставно прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог, були предметом розгляду апеляційним судом, який надав їм належну й обґрунтовану оцінку.
Вимоги щодо стягнення пені не були предметом розгляду в цій справі в суді першої інстанції за заявою позивача, тому доводи касаційної скарги відповідача в частині заперечень цих вимог суд до уваги не бере.
Також не можуть бути прийняті до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про застосування позовної давності до вимог про стягнення відсотків, оскільки в суді першої інстанції відповідач відповідної заяви не подавала.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення відсотків з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки, дати правову оцінку поданого позивачем розрахунку нарахування відсотків та рішення суду першої інстанції в цій чатсині, а також доводам і запереченням сторін, зокрема, щодо, відсутності права у позивача здійснювати нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії позики,та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Оскільки виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ) на користь ОСОБА_3 суми заборгованості в розмірі 4 603 482,00 грн було зупинено ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року, його виконання необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу адвоката Шалашової Валентини Іванівни як представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Касаційну скару адвоката Прибильського Віталія Геннадійовича як представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині стягнення суми основного боргу за позикою у розмірі 4 603 482,00грн залишити без змін.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині відмови у стягненні відсотків скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Поновити виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості в розмірі 4 603 482,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов