Справа № 607/16304/24Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/572/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
07 серпня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої Хома М.В.
суддів Гірський Б. О., Костів О. З.,
секретар Панькевич Т.І.
з участю ОСОБА_1 та його представника -
адвоката Сампари Н.М.,
Чорнописького С.В.,
ОСОБА_2 та її представника -
адвоката Заводовської М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Надії Миронівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2025 року, ухвалене суддею Вийванко О.М., повний текст якого складено 21 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про витребування об»єкту інвестування з чужого незаконного володіння,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 10.04.2008 року він уклав договір із забудовником ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» на будівництво двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 . Позивач виконав свої грошові зобов'язання за даним Договором, повністю сплативши вартість, установлену вказаним договором, а тому він є дольовиком від забудовника ПП «ТФ «Будівельник» на квартиру АДРЕСА_2 . 27 квітня 2011 року рішенням суду визнано за ним майнові права на спірну квартиру.
Оскільки ПП «ТФ «Будівельник» збанкротувало, договором від 20.07.2011 року було передано Обслуговуючому кооперативу «Житлово - будівельному кооперативу «Корольова - 3» всю документацію (в тому числі список дольовиків ПП «ТФ «Будівельник» та договори інвесторів із забудовником) щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 .
18.11.2013 року будинок АДРЕСА_3 введений в експлуатацію. ОК ЖБК «Корольова-3» надав всім дольовикам від ПП «ТФ «Будівельник» всю документацію для реєстрації квартир та гаражів, тільки позивачу кооперативом було відмовлено у зв»язку з тим, що ОСОБА_2 надала кооперативу ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року про те, що згідно цієї ухвали їй виділено майнові права на незавершене будівництво на квартиру АДРЕСА_2 , що стало підставою для видачі незаконних документів ОСОБА_2 для реєстрації спірної квартири за нею.
09 травня 2023 року постановою Рівненського апеляційного суду ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року скасовано.
З приводу незаконної ухвали Дубенського міськрайонного суду від 03 червня 2021 року відкрито кримінальне провадження за № 12021216040000464 від 10.03.2023 року.
Однак, 29 червня 2021 року ОСОБА_2 без відому позивача та без його на те волі продала спірну квартиру, яка була предметом спору про поділ майна подружжя у цивільній справі №607/17298/20, ОСОБА_4 .
Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об'єкта інвестування від будь-якої іншої особи, в тому числі від недобросовісного набувача ОСОБА_3 , який усвідомлював, що ОСОБА_2 не надала доказів того, що квартира АДРЕСА_2 є її особистою власністю.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі та доповненні до неї ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вказує,що суд першої інстанції неповно з»ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
ОСОБА_1 є власником спірного майна, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили - рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27 квітня 2011 року у справі №2-3700/2011, згідно якого за ним визнано майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , який у 2013 році введений в експлуатацію.
Спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею (на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване), отже, може бути витребувано навіть у добросовісного набувача.
Однак, ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем. З договору купівлі-продажу вбачається, що спірну квартиру ОСОБА_3 придбав за зниженою ціною - 512 000 грн, в той час як ринкова ціна вказаної квартири згідно висновку експерта становить 2 612 003 грн. Суд першої інстанції не врахував зазначену обставину, яка свідчить про домовленість між відповідачем та третьою особою та недобросовісність набувача. ОСОБА_3 є підставною особою в договорі купівлі-продажу, так як добросовісний покупець ніколи б не погодився на таке заниження вартості.
Крім цього, ОСОБА_3 було відомо, що спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_5 за час шлюбу, а тому у нього мало виникнути питання, чому ОСОБА_1 не надає нотаріусу письмову згоду на відчуження майна. Рішення суду про визнання квартири АДРЕСА_2 особистою власністю ОСОБА_2 не було. При цьому слід врахувати, що дружина ОСОБА_3 надавала письмову нотаріально посвідчену згоду на придбання ним квартири.
При продажі квартири ОСОБА_2 пред»явила ухвалу Дубенського міськрайонного суду від 3 черовня 2011 року у справі №2-693/11. ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність, міг перевірити на офіційному сайті судової влади України інформацію про чинність цієї ухвали станом на 29 червня 2021 року. Станом на 29 червня 2021 року у Тернопільському міськрайонному суді розглядалася справа №607/4988/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , та справа №607/17298/ 20 про поділ майна подружжя, де заявлена квартира АДРЕСА_2 . У межах розгляду справи №607/17298/20 ОСОБА_1 в порядку забезпечення позову просив накласти арешт на спірну квартиру, однак суд відмовив з тих підстав, що ОСОБА_2 не зможе відчужити цю квартиру без згоди ОСОБА_1 . Ця ухвала (від 27.10.2020 року у справі №607/17298/20) була чинною на момент укладення спірного правочину.
Лише 14.07.2021 року суд заборонив вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірної квартири, проте на момент вказаного забезпечення уже був укладений договір купівлі-продажу квартири від 29.06.2021 року.
Набувач спірного майна не мав перешкод у доступі до законодавства та відповідних державних реєстрів, та проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про права інших осіб на квартиру АДРЕСА_2 .
Крім зазначеного, суд вийшов за межі позовних вимог, так як вирішував спір і щодо гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі “Промінь», в той час як позивач жодних вимог щодо гараж у даному провадженні не заявляв та не подавав жодних доказів щодо такої вимоги.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Сампари Н.М., які підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та її представника - адвоката Заводовську М.Я., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 05 червня 1993 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 березня 2021 року у справі № 559/2081/20.
У шлюбі народилася донька ОСОБА_6 , яка на даний час є повнолітньою.
10 квітня 2008 року між ПП Тернопільська фірма «Будівельник» та ОСОБА_1 укладено договір про пайове будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 66, 9 кв.м.
На виконання умов договору ОСОБА_1 було повністю сплачено кошти ПП ТФ «Будівельник» за двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 66, 9 кв.м, зокрема 10 квітня 2008 року - 85 000 грн, 20 березня 2009 року - 150 000 грн, 23 березня 2009 року - 99 500 грн, що підтверджується квитанціями.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 квітня 2011 року у справі № 2 - 3700/2011 визнано за ОСОБА_1 майнове право на незавершене будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_4 .
Ухвалою Дубенського районного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року у справі № 2 - 693/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за однією з умов якої ОСОБА_2 із майна, набутого сторонами у шлюбі, виділено майнові права на незавершене будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
23 вересня 2014 року реєстраційною службою Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27164135, серія НОМЕР_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційна справа №459954161252).
Зазначене Свідоцтво видано на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; технічного паспорту; довідки № 221 ОК «ЖБК Корольова - 3» від 01 липня 2014 року (інформація, що ОСОБА_2 є членом кооперативу ОК ЖБК Корольова - 3 та що вартість паю (квартири АДРЕСА_2 ) сплачена повністю); довідки № 221 ОК «ЖБК Корольова - 3» від 01 липня 2014 року (про включення ОСОБА_2 в список дольовиків будинку від 15.06.2014 року за адресою АДРЕСА_5 загальною площею 66,9 кв.м , житловою 35,6 кв.м.; акту передачі - приймання квартири від 01 липня 2014 року; договору про пайове будівництво двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 66, 9 кв.м. від 10 квітня 2008 року, укладеного між ПП Тернопільська фірма «Будівельник» та громадянином ОСОБА_1 , мирової угоди від 31.05.2011, ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року, договору суборенди земельної ділянки від 09.02.2012, рішення Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №221 від 22.11.2011, акт прийому-передачі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 від 09.02.2012, договору оренди землі від 10.09.2009; декларації про готовність об'єкта до експлуатації; довідки №560 від 02.12.2013, виданої Байковецькою сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, витяг з державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави на запит органу державної влади №45203797, інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №27163221.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 29.06.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Як вбачається з нотаріальної справи №02-03, вищевказаний договір купівлі-продажу квартири від 29.06.2021, був посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, Жовнір І. Т. на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 27164135 серія НОМЕР_2 , витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №27164324 від 23.09.2014, ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року, справа № 2 - 693/11, мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , довідки про відсутність відомостей про реєстрацію місця проживання особи №1131 від 29.06.2021, витягу із єдиної бази даних звітів про оцінку про реєстрацію звіту про оцінку майна від 07.06.2021, висновку про ринкову вартість майна, заяви ОСОБА_2 від 29.06.2021, заяви ОСОБА_7 від 29.06.2021, витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00031405357 від 29.06.2021 та №00031405397 від 29.06.2021, інформаційних довідок №263395890 та №263395621, квитанції про оплату №0007458 від 29.06.2021, інформації з Єдиного реєстру боржників від 29.06.202, паспортів, картки фізичної особи - платника податків, свідоцтва про шлюб.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 09.05.2023, справа №2-693/11, скасовано ухвалу Дубенського районного суду Рівненської області від 03 червня 2011 року про визнання мирової угоди, а справу направлено для продовження розгляду.
На даний час зазначена справа про поділ майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебуває на розгляді у Тернопільському міськрайонному суді (передана з Дубенського районного суду Рівненської області за підсудністю).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночної - будівельної експертизи №285/24-22 від 02.07.2024, ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 2 612 003,00 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2024 року та постановою Верховного Суду від 31.10.2024, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Корольова-3», державний реєстратор Тернопільського районного управління юстиції Тернопільської області Шпак Петро Петрович, ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування рішень та документів про державну реєстрацію прав, припинення права власності та визнання права власності.
Відповідно до витягу з єдиного реєстру досудового розслідувань за №12021216040000464 від 24.03.2021, внесено за фактом неправомірного розпорядження спільним нажитим майном під час шлюбу його колишньою дружиною. Правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 2 ст. 190 КК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної квартири, витребування якої буде порушенням його права на мирне володіння майном, покладатиме на нього як добросовісного набувача непропорційний індивідуальний тягар, оскільки вибуття спірного майна з володіння власника відбулося внаслідок постановлення судом ухвали про затвердження мирової угоди, яка була скасована після укладення договору купівлі-продажу.
З урахуванням балансу інтересів позивача, відповідача, як добросовісного набувача спірного майна, тих обставин, що спірне майна належало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, між ними розглядається спір щодо поділу майна, на час укладення договору купівлі-продажу спірне майно належало ОСОБА_2 , було відповідно до вимог законодавства дотримано належної правової нотаріальної процедури, тому прийняття судом рішення, за наслідком якого добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
У зв»язку з відчуженням ОСОБА_2 спірної квартири, набутої за час шлюбу, без згоди позивача ОСОБА_1 , останній вправі захистити своє порушене право у межах розгляду цивільної справи № 2-693/11 про поділ майна подружжя, яка на даний час перебуває на розгляді у суді першої інстанції.
У разі коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У разі відчуження майна одним з подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно, що відповідає правовим висновкам, висловленим, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить залежність насамперед від змісту правового зв»язку між позивачем та спірним майном, його волевиявленням щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц вказано, що: “за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (п.64) зазначено наступний висновок: “ розглядаючи справи про застосування положень ст. 388 ЦК України у поєднанні із положеннями статті 1 Першого Протоколу до конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників та їх фактичні наміри щодо цього майна.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 51-53, 58 постанови від 14 грудня 2022 року (справа №461/12525/15-ц) зробила наступний висновок: “втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майно (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
З врахуванням обставин даної справи суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, який відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, про те, що у даній справі витребування спірної квартири у відповідача, який є добросовісним набувачем, не є пропорційним втручанням у мирне володіння майном, покладе на відповідача як добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Так, відповідач придбав квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно; ухвала про затвердження судом мирової угоди про поділ спільного сумісного майна подружжя Смакули від 03.06.2011 року була скасована майже через два роки після укладення договору купівлі-продажу, а тому відповідач, навіть проявивши розумну обачливість, на час придбання квартири не міг встановити, що квартира вибула з володіння позивача поза його волею і ОСОБА_2 не мала права відчужувати це майно без згоди позивача. Тому під час придбання майна відповідач правомірно очікував, що продавець мала право самостійно без згоди колишнього чоловіка розпоряджатися квартирою, і відповідач після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Враховуючи, що позивач має змогу захистити свої права у межах розгляду справи про поділ майна подружжя, зокрема, стягнути із другого з подружжя ринкову вартість належної йому частки у майні, що є спільною сумісною власністю і відчужене без його згоди, висновок суду першої інстанції про те, що за вказаних обставин витребування спірної квартири від добросовісного набувача є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном, є законним та обгрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею (на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване), отже, може бути витребувано навіть у добросовісного набувача, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції надав обгрунтовану оцінку цьому аргументу. Так, суд вірно зазначив, що прийняття судом рішення, за наслідком якого добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. В той же час, право ОСОБА_1 на компенсацію ринкової вартості його частки спільного майна подружжя, відчуженого без його згоди, може бути належно захищене у справі про поділ майна подружжя, яка розглядається судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що набувач спірного майна ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, він не мав перешкод у доступі до законодавства та відповідних державних реєстрів, та проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про права інших осіб на квартиру АДРЕСА_2 , колегія суддів оцінює критично.
У справі відсутні належні та достовірні докази того, що відповідач діяв недобросовісно.
Станом на час укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної квартири була чинною ухвала Дубенського міськрайонного суду, яка була пред»явлена ОСОБА_2 при укладенні договору, і яка була скасована майже через два роки після відчуження спірної квартири. Жодних обтяжень у державних реєстрах щодо спірного майна станом на час його відчуження не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, так як вирішував спір і щодо гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі “Промінь», в той час як позивач жодних вимог щодо гараж у даному провадженні не заявляв та не подавав жодних доказів щодо такої вимоги, колегія суддів оцінює критично, оскільки із змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд вказав про зазначений гараж лише при встановленні обставин. Однак, жодних висновків щодо гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі “Промінь» суд першої інстанції не робив та не приймав рішення щодо вказаного гаража.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться лише до незгоди з висновками місцевого суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено законне та обгрунтоване рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сампари Надії Миронівни - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Костів О.З.