Справа № 127/7367/25
Провадження № 22-ц/801/1579/2025, №22-ц/801/1580/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Береговий О. Ю.
18 серпня 2025 рокуСправа № 127/7367/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шубіної Яни В'ячеславівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 27 травня 2025 року, ухвалені місцевим судом за головування судді Вохмінової О. С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Свої вимоги мотивує тим, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя із відповідачем не склалося, вони мають різні погляди на сім'ю, виховання дітей, що призвело до фактичного припинення відносин та з вересня 2021 року сторони стали проживати окремо.
Дитина залишилася проживати з матір'ю у с. Інгулка Баштанського району Миколаївської області, однак, з початком повномасштабного вторгнення російської федерації в України позивач із сином вимушено переїхали проживати до м. Вінниці. Наразі ОСОБА_1 із сином зареєстровані в м. Вінниці як внутрішньо переміщені особи, орендують квартиру.
Як зазначає позивач, між сторонами існувала усна домовленість щодо утримання сина, проте, з грудня 2024 року батько припинив надавати кошти на утримання сина, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Заробітної плати позивача недостатньо для забезпечення належного рівня розвитку дитини. Витрати на утримання сина становлять щомісяця від 16000,00 до 20000,00 грн.
Відповідач працює, має високий дохід від підприємницької діяльності, здачі нерухомого майна в оренду, має у власності нерухоме майно, отримує пенсію, веде активний спосіб життя, кілька разів на рік відпочиває за кордоном. Тому ОСОБА_1 вважає, що відповідач може сплачувати аліменти на утримання сина.
За таких обставин позивач просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 10000,00 грн щомісячно, з їх подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття, а також понесені судові витрати.
Рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, що підлягає індексації, в розмірі 10000,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судовий збір залишено за рахунок держави.
Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущене до негайного виконання.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2025 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Шубіна Я. В. оскаржує їх в апеляційному порядку, просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі, що підлягає індексації, в розмірі 4479,80 грн щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття; додаткове рішення суду першої інстанції від 27 травня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу.
Обґрунтовуючи доводи скарги адвокат вказує, що позивач перешкоджає спілкуванню відповідача із сином, використовує перераховані їй кошти на власні потреби та відмовилася підтвердити відповідачу витрату коштів на їх сина. Дохід відповідача становить 13439,39 грн щомісячно, до того ж у нього є друга дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та він є інвалідом другої групи, а тому за власним розрахунком сторони відповідача розмір аліментів у 4479,80 грн є обґрунтованим та достатнім на одну дитину та перевищує мінімально гарантований розмір аліментів.
Щодо витрат на правничу допомогу, то адвокат вважає, що позивачем не доведено розмір понесених витрат, він є необґрунтованим нормами витрачених годин, ринковими цінами або тарифами на адвокатські послуги, яка діють у м. Вінниці. Судом у рішенні також не наведено детального розрахунку кількості витраченого адвокатом часу, ринкової вартості часо/годин, доказів обґрунтованої ринкової вартості часо/години роботи адвоката по аналогічній справі.
25 червня 2025 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Слізяк М. М., де просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Не погоджується з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх недоведеними, такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, тоді як рішення суду є законним, обґрунтованим, належно умотивованим, прийнятим з урахуванням усіх обставин справ та відповідає найкращим інтересам дитини.
Стосовно витрат на правничу допомогу позивача, то вказує про подання усіх доказів на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, тоді як відповідач доказів про невідповідність розміру витрат критеріям розумності, необхідності чи співмірності не надав.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судові рішення суду першої інстанції відповідають таким вимогам.
Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 12 червня 2024 року ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 перебувають на обліку як внутрішньо переміщені особи та фактично проживають у АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 червня 2024 року № 1558 дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, як така, що зазнала психологічного насильства.
Згідно виписки з медичної карти ОСОБА_3 від 04 лютого 2025 року, йому встановлено основний діагноз: доброякісне новоутворення органів дихання, гіпертрофія мигдаликів, вегетосудиннадисфункція по змішаному типу, вальгусна деформація стоп, супутній діагноз, зокрема:розлад функції шлунка, плоскостопість, надані лікувальні і трудові рекомендації, зокрема, рекомендовано санаторно курортне лікування (сольові кімнати, кисневі коктейлі, відвідування басейну, масаж) тощо.
Окрім того у період 2022-2025 року дитині надавалися неодноразові консультації лікаря-періатра, лікаря-кардіоревматолога, дитячого лор-лікаря, зроблено електрокардіограму спокою, ехокардіографію, призначалося лікування, виконано вакцінацію, проведено діагностику стоп, сформовано устілки, про що надані до матеріалів справи відповідні медичні висновки, квитанції і розрахункові документи.
Встановлено, що позивачем оплачувалися медичні послуги, ліки, продукти, одяг, освітні послуги (дошколярик), послуги логопеда, про що також надані до матеріалів справи квитанції і розрахункові документи.
ОСОБА_1 працює КНП «Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології», її дохід (нарахований) за липень - грудень 2024 року склав 100802,48 грн.
Згідно договору оренди квартири від 01 вересня 2023 року позивач винаймає квартиру АДРЕСА_2 , орендна плата складає 8000,00 грн.
Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , за період з травня 2023 року до грудня 2024 року відповідач ОСОБА_2 самостійно перераховував на утримання сина ОСОБА_3 кошти в різних сумах, від 5000,00 грн. до 20000,00 грн. щомісяця.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 проживає окремо.
Згідно інформації, наданої ГУ ДПС у Миколаївській області від 22 квітня 2025 року №3817/5/14-29-24-01-02 ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку) 2 групи (звітність щорічна), ставка 10 відсотків та згідно податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2024 задекларований обсяг доходу 5666097,08 грн.
Окрім того, за інформацією з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого_ податку та військового збору за період з січня 2024 року по лютий 2025 року ОСОБА_2 отримував доходи на різні суми з таких джерел: ОСОБА_5 , ТОВ «Здраво клініка на вулиці Чкалова», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ТОВ «СГВП Миколаївське», ТОВ «Техно-Медикал» у вигляді заробітної плати, доходу, виплаченого самозайнятій особі, надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, майнового паю в оренду.
За відомостями ГУ ПФУ у Миколаївській області про нараховану заробітну плату (дохід), що обліковані про ОСОБА_2 за період з січня 2024 року - квітень 2025 року, зокрема, його заробітна плата за січень-березень 2025 року (щомісячно) складає по 12000,00 грн.
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області. Відповідач отримує пенсію по інвалідності, за період з січня 2024 року по квітень 2025 року отримано пенсію у розмірі 60677,72 грн, зокрема, за грудень 2024 року, січень, лютий 2025 року - по 3773,24 грн на місяць, за березень, квітень 2025 року - по 4199,39 грн.
ОСОБА_2 є батьком доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 29 грудня 2015 року.
Доказів утримання доньки відповідачем надано не було.
Крім того, на підставі наданих інформаційних довідок з реєстру судом встановлено, що ОСОБА_2 має у власності нерухоме майно: земельні ділянки, площами 0,25 га, 0,2846 га, 0,25 га, 0,0117 га, торговельний павільйон, площею 23,9 кв.м., житловий будинок, площею 58,3 кв.м.
Згідно інформації ГСЦ МВС станом на 28 січня 2025 року за ОСОБА_2 зареєстровані транспортні засоби: Lexus RX 350, 2014 року випуску, і ПГ 02-Б, 2017 року випуску.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, взявши до уваги стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, можливості відповідача і потреби його неповнолітнього сина ОСОБА_9 , врахувавши, що обов'язок утримувати дітей є обов'язком обох батьків, часткове визнання позову відповідачем і те, що він працює офіційно, має дохід у виді заробітної плати, пенсії по інвалідності, дохід від підприємницької діяльності, має у власності нерухоме майно та транспортні засоби, тому вважав, що відповідач може сплачувати аліменти у визначеній позивачем сумі. Відповідно дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, що підлягає індексації, в розмірі 10000,00 грн щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Вирішуючи питання ухвалення додаткового рішення та розподілу судових витрат, суд першої інстанції, враховуючи вимоги ст. 137 ЦПК України, а також тривалість і складність даної справи, виконані адвокатом Слізяк М. М. роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, предмет позовних вимог та значення справи для сторін, врахувавши конкретні обставини розгляду даної справи і співмірність понесених витрат із складністю даної справи, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторін, суд вважав необхідним компенсувати позивачу понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
З такими висновками суду першої інстанції належить погодитися, вони є правильними, об'єктивними та ґрунтовними.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини, дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
За змістом ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України та ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.
Положеннями ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
За умовами ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Нормами ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Положеннями ст. 182 СК України визначено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
Так, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яке буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 жовтня 2016 року, справа № 6-1798цс16 та від 22 лютого 2017 року у справі №756/14962/15).
Суд першої інстанції, враховуючи рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини, у тому числі й щодо її утримання, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановивши вказані обставини, зокрема, що дитина сторін у справі проживає разом із позивачем, дійшов правильного висновку, що справедливими, розумними та достатніми є стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 10000,00 грн щомісячно.
Доводи апеляційної скарги про можливість стягнення аліментів у розмірі 4479,80 грн є неспроможними, оскільки такий розрахунок обумовлений лише розміром заробітної плати відповідача та пенсії за інвалідністю, однак, не враховує сукупний його дохід, що є вочевидь значно більшим, зокрема, з урахуванням доходу від підприємницької діяльності.
Крім того, стверджуючи про перебування на його утриманні ще однієї дитини, відповідачем з даного приводу не наданого жодного доказу на підтвердження цих обставин, тому такі на увагу не заслуговують. Батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (постанова Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №715/2073/20).
Будь-яких інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Отже, з врахуванням вищенаведеного апеляційний суд, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, прийшов до висновку, що аліменти на дитину у розмірі 10000,00 грн, визначені судом першої інстанції, є достатніми та обґрунтованими.
Щодо додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2025 року, то слід зазначити, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.
Додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 27 травня 2025 року стосується вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 .
Як убачається із матеріалів справи, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь 13000,00 грн витрат на правничу допомогу.
За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З вимог ст. 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як слідує із матеріалів справи договір про надання правничої допомоги № М-227 від 17 січня 2025 року був укладений між адвокатом Слізяк М.М. та ОСОБА_1 про надання правничої допомоги з метою представлення та захисту прав і охоронюваних законом інтересів замовника, зокрема, в судах усіх рівнів та інстанцій, без обмеження повноважень.
У п. 4.3 сторонами погоджено, що вартість послуг адвоката у справі про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в суді першої інстанції складає 13000,00 грн.
За результатами надання правничої допомоги складається акт здачі-приймання наданих послуг (п.4.4).
Згідно доручення-угоди (додаток № 1 до договору), сторонами погоджено, що адвокат здійснює юридичний супровід інтересів замовника під час розгляду справи про стягнення аліментів на утримання сина, зокрема: представництво інтересів замовника в судових засіданнях, підготовка та подання до суду процесуальних заяв та заяв по суті справи, збір доказів у справі, вчинення інших дій, необхідних для представництва інтересів замовника.
Згідно акту здачі-приймання наданих послуг за договором про надання правничої допомоги № М-227 від 17 січня 2025 року від 30 квітня 2025 року, адвокатом надано послугу: підготовку та подання до Вінницького міського суду Вінницької області позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, що включає також збір доказів, доданих до матеріалів позовної заяви, витрачений час - 6 год., загальна вартість - 8000,00 грн; підготовка та подання клопотання про витребування доказів від 08 квітня 2025 року - 30 хв., вартість 1000,00 грн; підготовка та подання клопотання про долучення доказів від 24 квітня 2025 року - 30 хв., вартість 1000,00 грн; участь в судових засіданнях у справі № 127/7367/25 (незалежно від кількості та тривалості) - 3000,00 грн, загалом - 13000,00 грн.
Згідно платіжних інструкцій від 18 січня 2025 року та від 05 березня 2025 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Слізяк М. М. за договором про надання правничої допомоги № М-227 від 17 січня 2025 року загалом 13000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції, врахував вищезазначені вимоги процесуального законодавства, складність даної справи, виконані адвокатом Слізяк М. М. роботи та надані послуги, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, предмет позовних вимог, врахувавши конкретні обставини розгляду даної справи і співмірність понесених витрат із складністю даної справи, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторін, а тому колегія суддів, на противагу доводів скарги, вважає обґрунтованим висновок суду про необхідність на часткове задоволення заяви позивача компенсувати їй понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що при вирішенні цієї справи суд першої інстанції безпомилково визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін, зібраним у справі доказам. Висновки суду першої інстанцій відповідають принципу справедливості, є об'єктивними, такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють виниклі і наявні у справі правовідносини.
Статтею 375 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених учасниками справи у суді апеляційної інстанції, необхідно зазначити наступне
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 13000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Як зазначалося, за ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/ 16-ц.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частина третя статті 137 ЦПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 виснувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала: «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина третя статті 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Статтею 137 ЦПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України).
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Водночас, аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанова Верхового Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18).
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 725/42/21-ц.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивач надала додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги №М-227 від 17 січня 2025 року, якою обумовлено вартість правничої допомоги адвоката у Вінницькому апеляційному суді у справі №127/7367/25 в розмірі 13000,00 грн за представництво інтересів у судових засіданнях, підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу, процесуальних заяв та інших заяв по суті справи, вчинення інших дій, необхідних для представництва інтересів у справі. Також додано платіжну інструкцію від 19 червня 2025 року на суму 13000,00 грн.
Крім того, долучено акт №2 здачі приймання наданих послуг від 01 липня 2025 року за договором №М-227 про надання правничої допомоги від 17 січня 2025 року, з за яким убачається, що адвокатом Слізяк М. М. надано послугу з підготовки та подання до вінницького апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 5 год. на суму 10000,00 грн, підготовки та подання клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу тривалістю 1 год. на суму 3000,00 грн, а загалом на суму 13000,00 грн.
Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
Слід зауважити, що жодних заперечень з цього приводу позивачем суду не надано.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу:
«Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23.
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, відповідачем на професійну правничу допомогу, взявши до уваги надані стороною докази, дійшов висновку про те, що визначений стороною відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 13000,00 грн, є явно завищеним, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою.
Так, даний спір для адвоката є спором незначної складності. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Крім того, належить зазначити, що відзив на апеляційну скаргу не є значним за обсягом, здебільшого є дублюванням тексту рішення суду першої інстанції та позовної заяви та не містить складного правового обґрунтування, відповідно не потребував багато часу для його підготовки. Також належить звернути увагу, що до складу витрат включено послугу з підготовки та подання клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу у справі на яку адвокатом витрачено 1 годину і визначено її вартість у 3000,00 грн, що також вочевидь є завищеним та не відповідає обсягу проведеної адвокатом роботи наданій послузі, оскільки не вимагає спеціальних юридичних знань і професійних навичок та, зрештою, зміст самого клопотання є не складним та є скудним за обсягом.
Відтак, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв'язку з наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги.
Враховуючи складність справи, необхідність надання ОСОБА_1 послуг під час розгляду справи та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги надану професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що доцільним та обґрунтованим стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи апеляційним судом.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шубіної Яни В'ячеславівни залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 травня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 27 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. Ю. Береговий
Судді О. С. Панасюк
Т. Б. Сало