Справа № 127/9172/23
Провадження № 22-ц/801/1307/2025
Категорія: 19
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
19 серпня 2025 рокуСправа № 127/9172/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Матківської М. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційні скарги Вінницької міської ради, в інтересах якої діє представник Мичківський Ігор Павлович, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук Оксана Вікторівна та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лепетуха Ярослава Валентинівна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гуменюка К. П. у залі суду в м. Вінниці, повне рішення суду складено 31 березня 2025 року,
у цивільній справі № 127/9172/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство № 1 ЛТД» до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення державного реєстратора та припинення речового права,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство № 1 ЛТД» (далі - ТОВ «АТП 1 ЛТД») звернулося до суду з позовом до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування рішення державного реєстратора та припинення речового права.
Позов мотивований тим, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25.04.1996 №361 «Про надання земельної ділянки автотранспортному підприємству №1 ЛТД» підприємству було надано в постійне користування земельну ділянку площею 16 724,64га, розташовану у АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 31.05.1996 підприємству було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001987 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №99.
Однак, вже через 24 роки 52 сесією 7 скликання Вінницької міської ради прийнято рішення від 22.05.2020 №2263 (п.п. 1.8. додаток №1), яким частина земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні у позивача площею 0,0824га кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 за проектом землеустрою щодо відведення без її вилучення у постійного користувача без його згоди передано у власність по вул. Князів Коріотовичів ОСОБА_1 , а вже згодом останній під час розгляду зазначеної цивільної справи відчужив її ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що вказане рішення Вінницької міської ради прийняте без дотримання вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України, якою визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом, отже відповідного порядку, передбаченого ст. 141-149 ЗК України, дотримано не було.
На підставі викладеного просив: визнати незаконним та скасувати п.п. 1.8. додаток № 1 до рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22 травня 2020 року № 2263 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: №52599050 від 10 червня 2020 року про реєстрацію речового права (права приватної власності) за ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га та припинення ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.04.2023 відкрито провадження у цій справі та призначено її до підготовчого судового засідання у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою місцевого суду від 13.06.2023 задоволено клопотання представника позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи..
Ухвалою місцевого суду від 26.01.2024 поновлено провадження в справі у зв'язку із надходженням до суду висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 719 від 15 січня 2024 року.
Представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було подано до суду клопотання про призначення додаткової судової земельно-технічної експертизи, яке ухвалою місцевого суду від 10.07.2024 залишено без задоволення.
16.10.2024 на адресу суду першої інстанції від представника ТОВ «АТП 1 ЛТД» Путіліна Є. В. надійшло клопотання про залучення співвідповідача та зміну предмета позову, у якому представник позивача просив суд прийняти заяву про зміну предмета позову та залучення співвідповідача.
Доповнити позовну заяву позовними вимогами наступного змісту: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га від 09.02.2024 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Подолян О. О. зареєстрований в реєстрі за №247; витребувати з власності ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га в постійне користування ТОВ АТП 1 ЛТД.
Залучити до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_2
Ухвалою суду від 31.10.2024 задоволено клопотання представника позивача про залучення співвідповідача та зміну предмета позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано п.п. 1.8. додаток № 1 до рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22 травня 2020 року № 2263 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га.
Витребувано з власності ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га в постійне користування ТОВ «АТП 1 ЛТД».
У решті позовних вимог відмовлено.
Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: №52599050 від 10.06.2020 про реєстрацію речового права (права приватної власності) за ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га та припинення за ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га, а також позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га від 09.02.2024 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Подолян О. О. зареєстрований в реєстрі за №247.
Тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважав обґрунтованими позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п.п. 1.8. додаток №1 до рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22.05.2020 №2263 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га та витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 , площею 0,0824га у постійне користування ТОВ «АТП №1 ЛТД».
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
01.05.2025 відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лепетуха Я. В., не погоджуючись з вказаним рішення суду, подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, так як судом першої інстанції не було повною мірою досліджено матеріали справи, не взято до уваги доводи та докази відповідачів, що призвело до невірного встановлення фактичних обставин, а також до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, не забезпечено належної оцінки письмових доказів, що містяться у справі. У зв'язку з викладеним, вважає рішення таким, що підлягає скасуванню відповідно до положень чинного законодавства України, просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вінницька міська рада, в інтересах якої діє представник Мичківський І. П., 02.05.2025 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, таким, що прийняте з неправильним застосуванням матеріального права та з порушенням норм процесуального права. За наслідками розгляду апеляційної скарги просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.03.2025 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук О. В., також скористався своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та 05.05.2025 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його таким, що ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права; з постановленням висновків, які не відповідають обставинам справи. Вважає, що наведені порушення є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, поновлено Вінницькій міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року та відкрито апеляційне провадження у цій справі.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року та відкрито апеляційне провадження у цій справі за його апеляційною скаргою.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2025 року справу призначено до розгляду на 22 липня 2025 року о 11 год. 20 хв., з повідомленням учасників справи.
У зв'язку з перебуванням колегії суддів у відпустці, апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2025 року продовжив строк розгляду поданих відповідачами апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції на п'ятнадцять днів.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лепетуха Я. В., мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини набуття ОСОБА_1 земельної ділянки у власність.
Представник відповідача вважає, що місцевий суд грубо порушив норми Земельного кодексу України, застосувавши до цих правовідносин положення ст. 149, в редакції станом на день ухвалення судового рішення. Посилається на те, що в редакції чинній на день прийняття рішення про передачу землі ОСОБА_1 , ч. 2 статті 149 ЗК України, було визначено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Тобто, станом на 22.05.2020, коли Вінницька міська рада затверджувала проект землеустрою, норма про нотаріальну згоду землекористувача була відсутня. Отже вважає, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку у встановлений законом спосіб, дотримуючись вимог чинного законодавства та не порушуючи прав чи охоронюваних законом інтересів позивача. Вважає, що передача земельної ділянки відбулася на законних підставах, за вільним волевиявленням її власника - органу місцевого самоврядування, без порушення норм земельного законодавства, чинного на момент укладення відповідного правочину.
Також вказує, що у ТОВ «АТП №1» ЛТД відсутнє право постійного користування на належну земельну ділянку площею 0,0824га за кадастровим номером 0510100000:02:084:0073.
Зазначає, що після отримання в 1996 році Акта про постійне користування, позивач не оформлював технічну документацію на земельну ділянку, не присвоював їй кадастровий номер та не вчиняв будь-яких інших дій у цьому контексті.
Зауважує, що за період з 2007 по 2024 роки фізичні особи набували прав власності на житлові та нежитлові будинки і споруди, розташовані у межах земельної ділянки, яка була надана ТОВ «АТП 1 ЛТД» в постійне користування згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ВН №001987 від 31.05.1996 і Вінницька міська рада самостійно розпоряджалася землею та надавала дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок земель комунальної власності з подальшою передачею земельних ділянок у приватну власність, в тому числі ОСОБА_1 .
На переконання представника відповідача, в силу п. е ст. 141 ЗК України право постійного користування ТОВ «АТП 1 ЛТД» припинилося у зв'язку з набуттям іншими особами прав власності на жилі будинки, будівлі та споруду, які розташовані на земельній ділянці, а також у зв'язку з формуванням нових земельних ділянок та передачею їх у приватну власність за рішенням органу місцевого самоврядування. В той же час, за період з 2007 по 2023 роки ТОВ «АТП 1 ЛТД» не вчиняло жодних дій для внесення змін в площу та конфігурацію земельної ділянки, наданої в постійне користування згідно державного акту, речові права (право користування) станом на 2020 рік не були зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства.
Звертає увагу, що п. 3.9 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої наказом № 43 від 04.05.99р. Держкомзему України в редакції від 29.12.2003 (далі - Інструкція), чинній саме на 27.04.2007, коли вперше відбувся поділ спірної землі відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Вінниці по справі №2-2547/07, на підставі якого суд робить висновки, вилучено на підставі Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах N 174 (Z0641-03) від 02.07.2003. Саме цим наказом було затверджено Тимчасовий порядок ведення Державного реєстру земель (далі - Тимчасовий порядок). П.9.3.3. Тимчасового порядку визначено, що у графу 18 послідовно вносяться прізвище, ініціали та підпис представника юридичної особи, який отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, та дані документа, що підтверджує його повноваження.
Отже з врахуванням вищевикладених норм діючих на момент вилучення земельної ділянки, що відбулось на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.04.2007 по справі №2-2547/07, та можливі наступні зміни кадастрової інформації здійснювались виключно за зверненням землекористувача. В даному випадку, землекористувач ТОВ «АТП 1 ЛТД», не звертався до відповідного державного органу з метою приведення свого акту на право постійного користування до у відповідність до кадастрових змін після вилучення у 2007 році та в подальшому.
Таким чином вважає, що Вінницька міська рада приймаючи рішення про відведення земельних ділянок громадянам у приватну власність в межах Державного акта не мала обов'язку вилучати земельні ділянки, оскільки ТОВ «АТП №1 ЛТД» не здійснював реєстрацію акта про право постійного користування та змін до нього, як то визначено було визначено законом.
Окрім того, в матеріалах справи міститься докази несплати ТОВ «АТП 1 ЛТД» земельного податку за користування земельною ділянкою. Вказує, що органи податкової служби не нараховували та не стягували заборгованість за плату за землю ТОВ «АТП 1 ЛТД», оскільки такий державний акт на право постійного користування був не зареєстрований, та припинив свою чинність з моменту вилучення частини землі в 2007 році.
Крім того, вважає що судом першої інстанції безпідставно витребувано з власності ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га в постійне користування ТОВ «АТП 1 ЛТД», оскільки такий спосіб захисту не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України.
Зазначає, що земельна ділянка загальною площею 0,0824 сформована та їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:02:084:0073. Саме ця нова сформована земельна ділянка ніколи не перебувала у постійному користуванні позивача, а витребування нової сформованої земельної ділянки у постійне користування юридичній особі ТОВ «АТП № 1 ЛТД» суперечить ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України.
Зауважує, що власником земельної ділянки, яка могла б перебувати у постійному користуванні позивача, є Вінницька міська рада, яка заперечує витребування землі у постійне користування землекористувача.
На переконання відповідача, ухвалюючи спірне рішення, суд першої інстанції фактично наділив землекористувача правами власника, всупереч волі законного власника земельної ділянки - органу місцевого самоврядування.
Також вказує, що у цій судовій справі, всупереч нормам цивільного процесуального законодавства, суд відхилив клопотання представника відповідача Михальчишена Р. А. про зупинення провадження у справі у даній цивільній справі до набрання законної сили рішення у справі № 127/40866/24.
В той же час, суд першої інстанції ухвалою від 24.12.2024 постановив відмовити у задоволенні 5 клопотань представника відповідача Шевчук О. В. про залучення третіх осіб та витребування доказів. Клопотання сторони відповідача мали вагоме значення для об'єктивного розгляду у справі, а відмову у їх задоволені представник відповідача вважає грубим порушенням судом принципу диспозитивноті та змагальності сторін у судовому процесі. Також, звертає увагу, що суд розглянув заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення нових позовних вимог без сплати судового збору.
Основними доводами апеляційної скарги Вінницької міської ради є те, що площа земельних ділянок, які перебувають у приватній власності інших осіб - 14 223 м2, а площа земельної ділянки відповідно до державного акту складає 16 724,65 м2. Тобто, протягом вказаного періоду відбувався поділ земельної ділянки в межах державного акту від 1996 року, і по факту на даний час майже всі землі перебувають у приватній власності, крім проїздів загального користування.
Таким чином представник відповідача вважає, що на даний час відсутній такий об'єкт права як земельна ділянка площею 16 724,65 м2, а тому не може бути чинним документ, який посвідчує права на цей об'єкт права.
Зокрема зазначає, що порядок заповнення бланків державних актів на право постійного користування земельною ділянкою визначено «Інструкцією про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою», затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.06.2009 № 325, чинної на момент первинного вилучення земельних ділянок в межах, площі та конфігурації земельної ділянки переданої у постійне користування позивачу згідно державного акту на право постійного користування ІІ-ВН № 001987 від 31.05.1996, які відбулись на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.04.2007 у справі №2-2547/07.
Тому відповідно до п. 4.18 Інструкції, у випадку припинення права власності (права користування) земельною ділянкою, добровільної заміни державного акта або поділу чи об'єднання земельної ділянки землевласник (землекористувач) повертає свій примірник державного акта до територіального органу Держкомзему, де зберігається інший примірник державного акта, після чого на них робляться відмітки «скасовано». Такі акти залишаються на зберіганні у архіві територіального органу Дерожкомзему.
В даному випадку, в порушення приписів вказаної Інструкції, землекористувач ТОВ «АТП № 1 ЛТД» не звертався до відповідного державного органу з метою приведення свого акту на право постійного користування у відповідність до вимог діючого законодавства після вилучення у 2007 році з постійного користування та передачі у власність земельних ділянок.
Зауважує, що з огляду на положення п. е) ст. 141 ЗК України право постійного користування ТОВ «АТП №1 ЛТД» припинилося у зв'язку з набуттям іншими особами прав власності на жилі будинки, будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні підприємства з формуванням нових земельних ділянок з подальшою їх передачею у приватну власність.
Отже вважає, що в силу положень нормативно-правових актів, державний акт на право постійного користування ІІ-ВН № 001987 від 31.05.1996 на земельну ділянку загальною площею 16 724,65 м2 фактично втратив свою чинність.
Також, Вінницька міська рада вважає, що задоволена судом першої інстанції вимога позивача про витребування з власності ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га в постійне користування ТОВ «АТП № 1 ЛТД» не відповідає способам захисту, які передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Звертає увагу суду, що відповідні відомості про земельну ділянку, її межі, площу та конфігурацію, визначені відповідно до державного акту П-ВН № 001987 від 31.05.1996, на яку за твердженнями позивача, він має право постійного користування, у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відсутні.
З огляду на викладене вважає, що у позивача відсутнє порушене право, оскільки останнім не доведено суду належними доказами обставину (факт), що земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:084:0073 площею 0,0824 га знаходилась в межах державного акту ІІ-ВН № 001987 від 31.05.1996 та перебувала у постійному користуванні підприємства.
Відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук О. В., вимоги своєї апеляційної скарги обґрунтував тим, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про допущення Вінницькою міською радою порушення вимог ст. 141, 149 ЗК України при прийнятті рішення щодо передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та навів положення ст.149 ЗК України в редакції, станом на дату прийняття рішення суду, тоді як станом на дату прийняття Вінницькою міською радою оскаржуваного рішення (22.05.2020) ч. 2 ст. 149 ЗК України мала іншу редакцію.
Крім того, вважає висновок суду про необхідність витребування земельної ділянки в постійне користування позивача таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та суперечить законодавству.
Зазначає, що єдиним доказом, яким позивач обґрунтував свої вимоги є Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ВН №001987 від 31.05.1996, який станом на 22.05.2020 не відображав фактичних обставин, тому повинен судом оцінюватися критично.
Також вважає, що позивач втратив право постійного користування, оскільки допустив порушення земельного законодавства та не вчинив дій, які повинен був вчинити у зв'язку зі змінами в земельному законодавстві.
Зокрема вказує, що матеріалами справи засвідчено, що станом на 27.12.2019 (дата надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою) в межах Державного акту на право постійного користування вже існували інші сформовані земельні ділянки, які як об'єкти цивільного права, були зареєстровані за окремими фізичними особами.
В той же час, за весь період з 1996 року ТОВ «АТП №1 ЛТД» не вчиняло жодних дій для внесення змін в площу та конфігурацію земельної ділянки, наданої в постійне користування згідно державного акту.
Зауважує, що межі земельної ділянки, яка могла залишатися в користуванні ТОВ «АТП №1 ЛТД» станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Вінницької міської ради, не були виділені в натурі, а речові права (право користування) станом на 2020 рік не були зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства.
При цьому вказує, що суд першої інстанції не дав жодної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивач втратив право постійного користування та не застосував ст. 141 ЗК України, яка визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою.
Звертає увагу, що сам факт нездійснення плати за землю є самостійною та достатньою підставою для припинення права постійного користування. І для цього не потрібно вчиняти дій, спрямованих на примусове припинення права постійного користування, в тому числі звертатися до суду. А отже, оскільки ТОВ «АТП №1 ЛТД» не здійснювало плату за землю, то право постійного користування є припиненим.
На переконання представника відповідача, суд першої інстанції вирішив витребувати з власності ОСОБА_2 спірну земельну ділянку в постійне користування ТОВ «АТП 1 ЛТД», тим самим допустив порушення норм процесуального права та не врахував правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного господарського суду від 20 грудня 2024 року у справі № 910/21682/15 щодо належності позивача та способу захисту. Відповідач вважає такий спосіб захисту неефективним, а позивача - неналежним. Зазначає, що неможливо витребувати земельну ділянку з приватної власності безпосередньо в постійне користування, оскільки має відбутися повернення земельної ділянки в комунальну власність, розпорядником якої є Вінницька міська рада.
Також вважає, що суд першої інстанції допустив порушення цілого ряду норм процесуального права. Зокрема вказує, що місцевий суд прийняв заяву позивача про зміну предмета позову, яка не відповідає вимогам ЦПК України та фактично є заявою про зміну предмета та підстав позову. Крім того, на переконання представника відповідача, суд першої інстанції прийняв заяву позивача про зміну предмета позову з порушенням ч. 4 ст.177 ЦПК України, а саме без доказів сплати судового збору, чим допустив порушення наведених норм. Приймаючи заяву про залучення співвідповідача та зміну предмета позову, місцевий суд не звернув увагу, що вона по формі не відповідає вимогам ч. 1, 2 ст.183 ЦПК України, а тому, на переконання представника відповідача, повинен був повернути її заявнику без розгляду.
Зауважує, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних та недостовірних доказів. Також зазначає, що місцевий суд безпідставно відмовив в призначенні додаткової експертизи. Так, зі змісту висновку експерта № 719 від 15.01.2024 слідує, що фактична площа земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ТОВ «АТП №1 ЛТД» не визначена, інвентаризаційні справи на нерухоме майно не досліджені. Отже вважає, що вказаний висновок експерта не містить всієї інформації, обставин та висновків, які б були достатніми для прийняття об'єктивного та законного рішення у справі..
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про залучення третіх осіб, які стали власниками земельних ділянок, сформованих в межах території, визначеної колишнім державним Актом на право постійного користування П-ВН №001987.
Також представник відповідача звертає увагу, що саме по собі перебування земельної ділянки у іншого користувача не є підставою для відмови заявнику в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначає, що надання погодження позивача щодо спірної земельної ділянки до клопотання заявника не було обов'язковим, оскільки спірна земельна ділянка згідно відомостей Державного земельного кадастру була вільна. Будь-яка інформація в державних реєстрах про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за позивачем також відсутня.
Отже, в даному випадку, ОСОБА_1 обґрунтовано розраховував на позитивне рішення у питанні отримання земельної ділянки у власність з огляду на дотримання ним визначених законодавством процедур, в свою чергу Вінницькою міською радою, також не допущено порушення права та законного інтересу особи, якій гарантовано право на одержання у власність вільної земельної ділянки.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційні скарги
23 травня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ТОВ «АТП 1 ЛТД» - адвокат Крижанівський В. В. подав письмовий відзив, в якому заперечив аргументи, викладені в апеляційний скаргах, та вказав, що суд дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позову, тому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Також зазначив, що очікувані понесені судові витрати позивача, а саме, витрати за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції становлять 3 000 грн.
Позиція учасників справи у судовому засіданні
Представники відповідачів: Вінницької міської ради - Мичківський І. П., ОСОБА_1 - адвокат Шевчук О. В., ОСОБА_2 - адвокат Лепетуха Я. В. в судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити.
Представник позивача ТОВ «АТП 1 ЛТД» - адвокат Крижанівський В. В. просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг з підстав, викладених у відзиві, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином.
Згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25.04.1996 №361 «Про надання земельної ділянки автотранспортному підприємству №1 ЛТД» цьому підприємству було надано в постійне користування земельну ділянку площею 16 724,64га в постійне користування у АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 31.05.1996 підприємству було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001987 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №99.
52 сесією 7 скликання Вінницької міської ради приймається рішення від 22.05.2020р. №2263 (п.п. 1.8. додаток №1), яким земельна ділянка, площею 0,0824га кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 за проектом землеустрою передається у власність по вул. Князів Коріатовичів Сторожуку Олегу Володимировичу.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: №52599050 від 10.06.2020р. зареєстровано речове право (права приватної власності) за ОСОБА_1 на земельну ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га.
Під час розгляду вказаної цивільної справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.02.2024 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га, посвідчений приватним нотаріусом Подолян О.О., зареєстрований в реєстрі за №247.
Згідно з висновком експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз», складеного 08.01.2025, встановлено, що після дослідження матеріалів цивільної справи, яка надійшла для проведення експертизи, проведеного натурного обстеження об'єктів дослідження та після співставлення земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні автотранспортного підприємства №1 ЛТД, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія II-ВН №001987 від 31.05.1996р. та земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:084:0073, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 можливо зробити висновок, що земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні автотранспортного підприємства №1 ЛІД, згідно державного акту на право постійного користування серії II-ВН №001987, виданого 31.05.1996 року, суміщається із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 , площею 0,0824га, яка передана у власність ОСОБА_1 площею 0,0764га. із лінійними розмірами по периметру від т. А за годинниковою стрілкою: 10,74м., 6,77 м., 28,61м., 14,98м., 17,45 м., 43,80м.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України.
У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Під час розгляду справи місцевим судом встановлено допущені Вінницькою міською радою порушення вимог статей 141, 149 ЗК України при прийнятті рішення щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки вона була передана останньому без її вилучення та припинення права постійного користування у належного землекористувача - позивача у справі, адже докази, які б спростовували вказане, в матеріалах справи відсутні.
Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані порушення мають наслідком визнання незаконним та скасування п.п. 1.8. додаток №1 до рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22.05.2020 №2263 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га,
Такі порушення мають наслідком визнання незаконним і скасування реєстрації речового права за набувачем такого права ОСОБА_1 і наступних укладених правочинів з приводу вказаної земельної ділянки, однак суд першої інстанції, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, виходив з того, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права, при цьому Велика Палата Верховного Суду частково відступила шляхом уточнення від власного правового висновку щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів, визначивши, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
За встановлених обставин місцевий суд дійшов висновку, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: №52599050 від 10.06.2020 про реєстрацію речового права (права приватної власності) за ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га та припинення за ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га, а також позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га від 09.02.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Подолян О. О., зареєстрованого в реєстрі за №247.
Тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п.п. 1.8. додаток №1 до рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22.05.2020 №2263 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824га та витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 , площею 0,0824га у постійне користування ТОВ «АТП №1 ЛТД».
Переглядаючи у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг, згідно з встановленими судом фактичними обставинами справи, колегія суддів зазначає таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].
Як установлено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25.04.1996 №361 «Про надання земельної ділянки автотранспортному підприємству №1 ЛТД» цьому підприємству було надано в постійне користування земельну ділянку площею 16 724,64га в постійне користування у АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 31.05.1996 підприємству було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001987 зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №99.
Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України. Згідно із частинами першою-третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Порядок вилучення земельних ділянок, зокрема, із земель державної власності, наданих у постійне користування, визначено статтею 149 ЗК України.
Згідно частини 1-3 статті 149 ЗК України (в редакції, на час прийняття Вінницькою міською радою оскаржуваного рішення) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 149 ЗК України (в редакції станом на 22.05.2020) визначено, що у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина перша, п'ята статті 116 ЗК України).
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що встановлена законом процедура отримання згоди власника та землекористувача на вилучення або відчуження земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої їм у постійне користування підприємству, є обов'язковою.
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 369/4286/16-й (провадження № 61-10376св18).
Право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за новим ЗК України не є суб'єктом права постійного землекористуванні, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (постанова Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 297/2516/16-ц (провадження № 61-42996св18).
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19).
Так, Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
У згаданому рішенні встановлено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг, зокрема право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції від 21.02.2020, чинній на день прийняття рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Таким чином, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.
Отже, позивач є постійним землекористувачем земельної ділянки загальною площею 16 724,64 кв.м. за державним актом від 31.05.1996, який не потребує переоформлення відповідно до пункту 6 Перехідних положень ЗК України, які втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Відповідно до абзацу 11 пункту 5.3 цього Рішення стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення.
Встановивши, що землекористувачем (позивачем) згоди на вилучення земельної ділянки не надавалось, за відсутності доказів на підтвердження звернення позивача з проханням про припинення права користування земельною ділянкою, рішення, яким вилучено та припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою не приймалося, землевпорядна документація щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, позивачем не погоджувалась, а згідно висновку експерта земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні позивача суміщається із земельною ділянкою, яка передана у власність ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшли вірного висновку про відсутність у Вінницької міської ради правових повноважень для прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, згідно Реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам Вінницького обласного об'єднання бюро технічної інвентаризації від 02 березня 2007 року (а. с. 148 т. 1), КП ВООБТІ посвідчує, що нежитлові будівлі 16/25 часток будинковолодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 , зареєстровані за ТОВ «Автотранспортне підприємство № 1» ЛТД на праві колективної власності.
Відповідно до тверджень відповідачів про набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності на нежитлові будівлі по 27/100 та 29/100 часток відповідно, позивач залишається власником 181,8 кв. м. нежитлових будівель, або 8/100 часток.
Проте наявність у позивача нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці в межах державного акта на право постійного користування землею від 31.05.1996, не може свідчити про будь-яке можливе автоматичне припинення права позивача на постійне користування з підстав надання частини земельної ділянки іншим особам.
В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 №7 (зі змінами і доповненнями) наголошено на тому, що вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.
Таким чином, у даному випадку, припинення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності згоди землекористувача мало б провадиться за позовом Вінницької міської ради.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 6/88-Б-05.
Суд відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що аналіз положень ЗУ «Про Державний земельний кадастр» та порядку заповнення бланків державних актів на право постійного користування вказує на те, що поділ чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок здійснюється шляхом скасування/припинення Державного акту на право постійного користування, а право постійного користування позивача припинилося у зв'язку з набуттям іншими особами прав власності на житлові будинки, будівлі та споруди.
Так, Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 904/6059/19 виснував, що враховуючи імперативні положення норм закону, Суд доходить висновку, що право користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно продовжує володіти нерухомим майном, що розташоване на цій земельній ділянці, і до іншої особи перейшло право власності лише на частину нерухомого майна, проте інша частина продовжує перебувати у власності цієї особи, адже виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 79-1, частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину. З огляду на те, що у власності позивача продовжує перебувати частина будівель, тому аргументи скаржника, що набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для попереднього землекористувача, ґрунтується на помилковому тлумаченні пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.
У постановах від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19, від 17.05.2021 у справі № 923/196/20, від 10.08.2022 у справі № 921/68/21 та від 06.08.2025 у справі № 911/3777/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі державного акта на право постійного користування землею, не змінюється.
З цих підстав апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відмову в призначенні додаткової експертизи ухвалою суду від 10 липня 2024 року.
Згідно з висновком експерта, за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 719 від 15 січня 2024 року встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні автотранспортного підприємства № 1 ЛТД, згідно державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН № 001987, виданого 31 травня 1996 року суміщається із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 , площею 0,0824 га, яка передана у власність ОСОБА_1 площею 0,0764 га., що підтверджує фактичні дані, що входять до предмета доказування.
Адвокат Шевчук О. В. просила призначити у справі додаткову судову земельно-технічну експертизу з метою встановлення земельних ділянок, які перебувають в межах земельної загальною площею 16 724,64 кв.м.; чи накладаються визначені відповідачем земельні ділянки на земельну ділянку загальною площею 16 724,64 кв.м., а також площу, межі та конфігурацію земельної ділянки, яка перебуває у фактичному користуванні ТОВ «АТП-1 ЛТД».
Апеляційний суд вважає, що суд правильно відмовив у призначенні додаткової експертизи з підстав того, що клопотання відповідача не містить необхідних умов, визначених ст. 113 ЦПК України.
Доводи апелянтів про несплату позивачем земельного податку наслідком якого є припинення прав на земельну ділянку, є необґрунтованими, оскільки така процедура здійснюється лише в судовому порядку у випадках визначених статтями 141, 143-144 ЗК України.
Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Як уже зазначалось, 16.10.2024 на адресу суду першої інстанції від представника ТОВ «АТП 1 ЛТД» Путіліна Є. В. надійшло клопотання про залучення співвідповідача та зміну предмета позову. Звертаючись до суду з цим клопотанням позивачем сплачено судовий збір з урахуванням заявлених вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та її витребування в загальному розмірі 11 028 грн (т.2 а.с.108 зворот, 109).
Ухвалою місцевого суду від 31.10.2024 вказане клопотання представника позивача задоволено.
Ухвалою від 24.12.2024 суд першої інстанції підготовче провадження у справі закрив та справу призначив до судового розгляду по суті.
Отже суд першої інстанції постановив ухвалу про зміну предмета позову та залучення співвідповідача з дотриманням норм процесуального права.
Таким чином, встановивши, що при наданні у власність відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0824 га в АДРЕСА_2 були допущені порушення вимог ст. ст. 141, 149 ЗК України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про порушені прав позивача - права постійного користування земельною ділянкою.
В той же час суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, не врахував, що спосіб захисту повинен бути ефективним і виключати у подальшому необхідність пред'явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].
Тобто це дії спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
З наведеного слідує, що позивачу, як землекористувачу, забезпечується захист його права на користування земельною ділянкою нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Так, належному способу захисту позивача у спорі з іншою особою щодо права користування земельною ділянкою відповідає позовна вимога про витребування на його користь у його постійне користування з постійного користування особи, за якою зареєстроване таке право, земельних ділянок, ідентифікованих відповідними кадастровими номерами (див. mutatis mutandis резолютивну частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19). У разі задоволення такої позовної вимоги судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру прав відомостей про припинення права постійного користування відповідача і про державну реєстрацію права постійного користування позивача.
Проте належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника, чим відновлюється право постійного користування такої особи.
Так, в постанові від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) Верховний Суд роз'яснив, що належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника.
Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №904/7803/21 (пункт 6.46), від 20 вересня 2023 року у справі №910/3453/22 (пункт 58).
Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.
Враховуючи наведене суд дійшов до висновку, що позивач правильно обрав спосіб захисту шляхом витребування з власності ОСОБА_2 земельної ділянки, проте таке витребування слід здійснювати на користь власника - Вінницької міської ради.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає лише позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги. Рішення Вінницької міської ради від 22.05.2020 №2263 не стосується безпосередньо позивача ТОВ «АТП 1 ЛТД», тому вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельну ділянку було оформлено за ОСОБА_1 , не призводять до відновлення порушеного права позивача.
Таким чином, вимоги позивача про визнання незаконним та скасувати п.п. 1.8. додаток № 1 до рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22 травня 2020 року № 2263 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га. є неафективними та є зайвим.
Щодо доводів апелянтів про непропорційне втручання у права власності, то критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності та володіння. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Вінницькій міській раді було відомо про передачу в постійне користування вказаної земельної ділянки, оскільки саме виконавчими органами Вінницької міської ради приймалось рішення про передачу в постійне користування вказаної земельної ділянки позивачу посадовою особою Вінницької міської ради та відповідно підписувався державний акт на право постійного користування, а тому дії відповідача Вінницької міської ради спрямовані на передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 у спосіб, що не відповідає вимогам закону, є недобросовісними та порушують права позивача на мірне володіння майном.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 367 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржуване судове рішення в частині визнання незаконним та скасування рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22 травня 2020 року № 2263 - скасувати, ухваливши своє рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.
В частині витребування з власності земельної ділянки змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: витребувати з власності ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га у власність Вінницької міської ради.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, то судові витрати відповідачів, понесені у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ними.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги Вінницької міської ради, в інтересах якої діє представник Мичківський Ігор Павлович, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевчук Оксана Вікторівна та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лепетуха Ярослава Валентинівна - задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення 52 сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 22 травня 2020 року № 2263 - скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.
Рішення в частині витребування з власності земельної ділянки змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Витребувати з власності ОСОБА_2 у власність Вінницької міської ради та постійне користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство № 1 ЛТД» земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:02:084:0073 по АДРЕСА_2 площею 0,0824 га.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
І. М. Стадник