Справа № 136/752/25
Провадження № 22-ц/801/1831/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
19 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Павленка Дмитра Олександровича
на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д.Т.,
у справі №136/752/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач)
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 12.07.2024 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 14.03.2024-100000305. Позичальник ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписав Пропозицію про укладення кредитного договору та пройшов ідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку. За кредитним договором відповідачу було надано кредит в розмірі 9 000 грн, на умовах строковості, платності, поворотності, а клієнт зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування в порядку та на умовах визначених договором. Оскільки відповідач належним чином не виконував зобов'язань за договором, станом на 17.10.2024 року утворилася заборгованість в розмірі 17 230 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 4 000 грн та по процентам в розмірі 13 230 грн.
За вказаних обставин позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором 17 230 грн., та судові витрати.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача Павленко Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що між сторонами укладено кредитний договір та досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, а відтак вважає доведеними позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості.
Вказує на те, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до виданої йому ліцензії. Таким чином, товариство не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки позивач є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який бухгалтерський документ по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі і документи про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим. Крім того, первинними документами саме з метою доказування в судових справах можна вважати будь-який документ, що підтверджує реальність здійснення господарської операції, хоча він таким може й не бути в розумінні бухгалтерського обліку.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 04 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30-ти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (17230 грн), колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що подані позивачем копії кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, пропозиції про укладення договору, підтвердження укладення кредитного договору, довідка - розрахунок не є тими доказами, які могли б надати суду можливість встановити наявність прострочених зобов'язань відповідача перед позивачем за кредитним договором № 14.03.2024-100000305.
З наданих позивачем судом доказів, судом встановлено факт укладення кредитного договору № 14.03.2024-100000305 та надання відповідачу кредиту в сумі 9 000 на умовах, визначених договором.
Проте жодних доказів, з яких можливо було б встановити наявність чи відсутність зобов'язань відповідача перед позивачем, згідно кредитного договору № 14.03.2024-100000305 суду не надано.
За вказаних підстав суд вирішуючи спір прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позиція апеляційного суду
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У ч.1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Таким чином, кредитний договір укладений в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором J878, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договорів на погоджених умовах.
Своїм підписом на договору відповідач також підтвердив, що ознайомився з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Зокрема, згідно з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) ТОВ «Споживчий центр» пропонує укласти кредитний договір, який складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: - дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на сайті кредитора; - заявка, сформована на сайті кредиторв після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором; - відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Також, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариств за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 10.06.2021 року у справі № 234/7159/20, від 12.08.2022 року у справі № 234/7297/20, від 09.02.2023 року у справі № 640/7029/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як убачається із матеріалів справи між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом акцептування ОСОБА_1 пропозиції про його укладення.
На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором надало суду зазначену пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), заявку, підтвердження укладання кредитного договору № 10.04.2021-100002307 від 10.04.2021 року та паспорт споживчого кредиту.
Відповідно до заявки кредитного договору № 14.03.2024-100000305, сума кредиту - 9 000 грн, строк на який дається кредит - 63 днів з дати отримання. Умови щодо процентної стави визначені п. 7, 8 заявки, та становлять: фіксована незмінна процентна ставка «Економ» у розмірі 2% за день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду кожних перших 21 днів, а також процентна ставка «Стандарт» » у розмірі 2,5 % за день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «Економ».
Відповіддю позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору № 14.03.2024-100000305, позичальником підтверджено, що ним однозначно та безумовно прийнято (акцептовано) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 14.03.2024-100000305 від 14.03.2024 року, з якими попередньо уважно ознайомився. Для підписання та укладення договору позичальником проставлено електронний підпис мишкою та введено код з смс-повідомлення, що було надіслано на його абонентський номер.
Паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором А725, а також електронним підписом.
На підтвердження факту надання ОСОБА_1 кредиту ТОВ «Споживчий центр» надало квитанцію 2437214426 відповідно до якої платником «Швидкий кредит» sgroshi.com.ua на картку/рахунок отримувача, зазначену ним було перераховано 9 000 грн за договором № 14.03.2024-100000305 від 14.03.2024.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (ст. 77 ЦПК України), допустимими (ст. 78 ЦПК України), достовірними (ст. 79 ЦПК України), а у своїй сукупності - достатніми (ст. 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.16.2021 року у справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі -Закон) як спеціальний закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16. Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п. 17.1. ст. 17 того ж Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з ч. 19.1, 19.2. ст. 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч. 22.1 ст. 22 Закону, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Частиною 2 ст. 78 ЦК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»: Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже законодавством містить загальні вимоги до бухгалтерських документів незалежно від того, чи є позивач банком чи іншою фінансовою організацією.
При зверненні до суду позивачем до позовної заяви було додано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 14.03.2024-100000305 від 14.03.2024 року, у якій зазначено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 4 000 грн - основного боргу; 13 230 грн - проценти, а всього 17 230 грн (а.с. 11).
Оскільки заборгованість за кредитним договором складає лише 4 000 грн, очевидно, що позичальником було сплачено 5 000 грн основного боргу, проте довідка не містить жодних даних про те, коли і в яких сумах виконувалися позичальником умови кредитного договору. Так само щодо нарахування процентів вказано, що вони нараховані за період з 14 березня 2024 року по 15 травня 2024 року, проте для перевірки судом обґрунтованості нарахування зазначених процентів необхідна вказівка не лише на період, а й процентну ставку, базу нарахування (суму заборгованості, на яку нараховуються проценти). Зазначені відомості в довідці відсутні, а тому вона не може бути належним і достовірним доказом наявності в ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором і розміру такої заборгованості.
Отже вказана довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 14.03.2024-100000305 від 14.03.2024 року, на яку посилається позивач, не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджував би розмір заборгованості, а тому не є належним доказом наявності заборгованості .
Інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, виписки за особовим картковим рахунком відповідача, на яку за словами позивача надавались кредитні кошти, суду першої інстанції не надано.
Навіть якщо позивач не є банком, він зобов'язаний організувати виконання кредитних договорів в такий спосіб і вести облік господарських операцій відповідно до вимог законодавства й, в разі виникнення спору, надати належні, допустимі й достовірні докази їх проведення.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не спростував надані позивачем докази не заслуговують на увагу, оскільки згідно статті 81 ЦПК України саме позивач зобов'язаний доводити обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що надати будь-який бухгалтерські документи по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі і документів про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову та відхиляються апеляційним судом.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в цивільному процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Апеляційний суд звертає увагу, що стороною позивача в суді першої інстанції у відповідному процесуальному порядку не заявлялось клопотання про витребування доказів для підтвердження обставин, на які посилається ТОВ «Споживчий центр».
Посилання позивача в апеляційній скарзі на п. 10 постанови Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 «Про затвердження положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)», п. 64 Постанови Правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», та доводи про те, що ТОВ «Споживчий центр» на підставі наведених вимог закону не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, відхиляються апеляційним судом як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивач ТОВ «Споживчий центр» не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачу, однак на власний розсуд такою можливістю не скористався.
За вказаних обставин колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем ТОВ «Споживчий центр» не доведено існування заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 14.03.2024-100000305 від 14.03.2024, у розмірі 17 230 грн.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Павленка Дмитра Олександровича залишити без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 червня 2025 року, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий: І.М. Стадник
Судді: М.В. Матківська
І.В. Міхасішин