Справа № 127/6650/25
Провадження № 22-ц/801/1530/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
18 серпня 2025 рокуСправа № 127/6650/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Піпка Андрія Миколайовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Антонюка В.В., дата складення повного тексту рішення 30 квітня 2025 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до суду із цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 червня 2020 року між АТ «Райффайзен банк» та ОСОБА_1 , укладено заяву (договір) № 010/64679/82/868349.
Відповідно до кредитного договору, банк надав позичальнику грошові кошти відповідно до умов передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 26 червня 2024 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 48%.
30 листопада 2021 року було укладено договір № 114\2-47 відповідно до якого АТ «Райффайзен банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/64679/82/868349.
10 березня 2023 року було укладено договір №10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/64679/82/868349.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до ОСОБА_1 , за договором № 010/64679/82/868349.
Позивач зазначає, що загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 49 909,90 грн., з яких: 31 299,09 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту), 13 712,72 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 4 898,09 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Вказані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до суду із цим позовом в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року в розмірі 49 909,90 грн., а також стягнути судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та 13000,00 грн. витрати на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року у розмірі 49909 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'ять) гривень 90 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» судовий збір в сумі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000,00 гривень.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2025 року мотивоване тим, що відповідач свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, існує порушення виконання своїх зобов'язань, право позивача порушене, тому порушене право підлягає захисту, відповідач повинний нести відповідальність відповідно до умов договору та сплатити на користь позивача суму заборгованості.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Піпко Андрій Миколайович подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року у загальному розмірі 20634,09 грн., в решті позовних вимог відмовити, а також провести розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції повинен був ухвалити заочне рішення. Вважає, що місцевий суд позбавив відповідача права на подання заяви про перегляд заочного рішення та доказів часткового погашення заборгованості. Покликається на те, що позивач приховав, а суд був позбавлений можливості перевірити часткову сплату заборгованості відповідачем, зокрема, в розмірі 10665,00 грн. Також посилається на те, що відповідач з 09 березня 2022 року проходить військову службу, а тому відповідач з вказаної дати не мав права нараховувати відсотки за вказаним кредитним договором. Поряд з цим вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності та справедливості.
20 червня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи апелянта викладені в ній вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Крім того покликаються на те, що сума боргу станом на 08 березня 2022 року (до дати мобілізації відповідача) складає 35538,60 грн., з яких 31299,09 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням, 4239,51 грн. відсотки. Зазначають, що при визначенні суми заборгованості під час звернення до суду зв казаним позовом позивачем було враховано всі платежі відповідача.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що 26 червня 2020 року між АТ «Райффайзен банк» та ОСОБА_1 , укладено заяву (Договір) № 010/64679/82/868349.
Відповідно до кредитного договору, банк надав позичальнику грошові кошти відповідно до умов передбачених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 26 червня 2024 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 48%.
30 листопада 2021 року укладено договір № 114\2-47 відповідно до якого АТ «Райффайзен банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/64679/82/868349.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Вердикт капітал» (а.с. 32) станом на 30 листопада 2021 року (дату відступлення права вимоги) ОСОБА_1 мав заборгованість в розмірі 31463,73 грн., яка складається з основної суми кредиту в розмірі 31299,09 грн та 164,64 грн за відсотками. Натомість ТОВ «Вердикт капітал» за період з 30 листопада 2021 року до 09 січня 2023 року було нараховано відсотки в розмірі 16711,14 грн. (за період: з 30 листопада 2021 року по 30 листопада 2021 року - 41,16 грн., з 01 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 1275,97 грн., з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року - 1152,49 грн., з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року - 1234,81 грн., з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року - 1234,81 грн., з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року - 1234,81 грн., з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року - 1234,81 грн., з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 1275,97 грн., з 01 січня 2023 року по 09 січня 2023 року - 370,49 грн.
В подальшому, 10 березня 2023 року укладено договір №10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/64679/82/868349.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Коллект центр» (а.с. 33) на дату відступлення права вимоги (10 березня 2023 року) ОСОБА_1 мав заборгованість за тілом кредиту в розмірі 31299,09 грн. та 16875,78 грн. за відсотками (нараховані ТОВ «Вердикт капітал» за період з 30 листопада 2021 року до 09 січня 2023 року). Натомість ТОВ «Коллект центр» за період з 10 березня 2023 року по 14 лютого 2025 року також було нараховано відсотки в сумі 19510,03 грн. Поряд з цим ОСОБА_1 за період з 31 жовтня 2023 року по 28 лютого 2024 року було погашено заборгованість за вказаним договором на загальну суму 17775,00 грн.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року, що заявлено позивачем до стягнення з ОСОБА_1 , становить 49 909,90 грн., з яких: 31 299,09 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням, 13 712,72 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 4 898,09 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті шостому частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( частина перша статті 627 ЦК України ).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Наданими позивачем доказами підтверджується укладення між сторонами кредитного договору підписаного обома сторонами, який містить усі істотні умови договору, зокрема, щодо сплати процентів за користування коштами.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач не заперечує факт укладення договору № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року.
Відповідач належним чином своїх зобов'язань за договором не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512, статті 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою.
Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За нормами статті 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно з наведеними нормами законодавства відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, яке виникло з договору № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року, а саме ТОВ «Коллект Центр» набуло статусу нового кредитора.
Отже, заборгованість відповідача за вказаним договором та відсотками за користування кредитними коштами, підлягає стягненню на користь ТОВ «Коллект Центр».
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року в розмірі 49 909,90 грн., з яких: 31 299,09 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (тілом кредиту), 13 712,72 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 4 898,09 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, проте задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, судом попередньої інстанції залишилось поза увагою те, що згідно довідки від 29 травня 2025 року № 1610/7/1672 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 09 березня 2022 року по теперішній час (а.с. 84 зворот) та має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 05 грудня 2023 року (а.с. 82).
Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц.
Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.
Таким чином, ОСОБА_1 як військовослужбовцю не повинні були нараховуватися проценти за кредитними договорами, зокрема, з 09 березня 2022 року, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_1 за період з 31 жовтня 2023 року по 28 лютого 2024 року було погашено заборгованість за вказаним договором на загальну суму 17775,00 грн.
З огляду на викладене та встановивши, що з 09 березня 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 є військовослужбовцем, з останнього підлягала до стягнення сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 17763,60 грн. (35538,60 грн. - сума заборгованості станом на 08 березня 2022 року, яка складається з 31299,09 грн - основна сума заборгованості та 4239,51 грн. - відсотки нараховані по 08 березня 2022 року за мінусом 17775,00 грн., які сплачені відповідачем).
Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду.
Водночас, слід зауважити, що вказану суму заборгованості зазначає і відповідач в відзиві на апеляційну скаргу (а.с. 107 зворот).
Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Піпко Андрій Миколайович в апеляційній скарзі просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року у загальному розмірі 20634,09 грн.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22) зазначено, що "рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов'язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов'язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства".
В постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23) Касаційний суд зауважив, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції
Зважаючи на це, колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи, зокрема підтвердження відповідачем у відзиві фактичного розміру заборгованості, а також наявність сплати частини боргу, дають підстави для перегляду рішення місцевого суду в межах фактичних даних справи, а тому апеляційний суд вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги та ухвалити рішення про стягнення меншої суми, ніж та, яка заявлена відповідачем в апеляційній скарзі, що не буде суперечити принципу заборони повороту до гіршого та правовою позицією Верховного Суду.
Отже, обставини на які посилається апелянт в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки при вирішенні справи, зокрема, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, суд допустився порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, встановлених статтею 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За правилами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволенню позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться зокрема витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані з проведенням експертизи.
Позивач ТОВ «Коллект Центр» при зверненні до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (а.с. 5).
Оскільки позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» підлягають задоволенню на 35,59% вимог до відповідача ОСОБА_1 , тому на користь ТОВ «Коллект Центр» слід стягнути судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, за подання позовної заяви в сумі 862,13 грн.
Поряд з цим, відповідач ОСОБА_1 при зверненні до суду апеляційної інстанції сплатив судовий збір в розмірі 3633,60 грн.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена на 100% від заявлених вимог, тому, понесені відповідачем судові витрати за подання апеляційної скарги слід стягнути з позивача ТОВ «Коллект Центр», пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 3633,60 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 13000,00 грн., а відповідачем з позивача 6056,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з ч. 1,2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З вимог статті 137, 141 ЦПК України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження надання та понесення витрат на професійну правничу допомогу сторонами надано докази, які підтверджують надання та отримання правничої допомоги у відповідному обсязі та розмірі.
Таким чином, заявниками подано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, з урахуванням доведеності понесених витрат на правову допомогу, а також враховуючи складність справи, необхідність надання адвокатами юридичних послуг сторонам та їх характер, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених, або тих які будуть понесені стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, а також співрозмірність із характером справи та її складністю і виконаною роботою, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість задоволення компенсації понесених сторонами витрат, зокрема, пропорційно задоволеним вимогам.
Так понесені позивачем витрати в розмірі 13000,00 грн, з урахуванням задоволення позовних вимог на 35,59% складають 4626,70 грн., а відповідачем в свою чергу складають 6056,00 грн.
Водночас, відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення позову та понесені сторонами судових витрат, суд вважає за необхідне здійснити зустрічне зарахування сум, що підлягають стягненню з та на користь кожної зі сторін.
Так, оскільки з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає до стягнення 5488,83 грн. = (4626,70 грн. - витрати на професійну правничу допомогу + 862,13 грн. - судовий збір за подання позовної заяви), а з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 - 9689,60 грн. (3633,60 - судовий збір за подання апеляційної скарги + 6056,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу), тому з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення судові витрати в розмірі 4200,71 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Піпка Андрія Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором № 010/64679/82/868349 від 26 червня 2020 року у розмірі 17763 (сімнадцять тисяч сімсот шістдесят три) гривні, 60 (шістдесят) копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4200,71 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.Б. Сало