"07" серпня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4794/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ольшанченка В.І.
при секретарі судового засідання Красовському В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, 21)
до : Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл, Лозівський р-н, с. Близнюки, вул. Незалежності, 39) , ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Селянське (фермерське) господарство "Мрія" (64841, Харківська обл, Лозівський р-н, с. Верхньоводяне)
про визнання незаконним та скасування рішення і припинення права власності,
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача (Близнюківської СР) - не з'явився;
відповідача ( ОСОБА_1 ) - не з'явився;
3-ї особи - не з'явився;
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (позивач) надало ГосподарГоловне управління Держгеокадастру у Харківській області (позивач) надало Господарському суду Харківської області позовну заяву №9-20-14,2-8254/0/19-24 від 30.12.2024 до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області та ОСОБА_1 , в якій просить суд:
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу (викупу) земельної ділянки від 30.12.2021, зареєстрований в реєстрі за №2371, укладений між ОСОБА_1 та Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області на підставі рішення ХХІІ сесії VII скликання Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області №596-VII від 23.12.2021 предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598.
2. Припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 та зобов'язати Близнюківську селищну раду Лозівського району Харківської області прийняти земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 у комунальну власність.
3. Стягнути з відповідачів судові витрати на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
В обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та пункт 6-1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України.
Ухвалою від 06.01.2025 Господарський суд Харківської області повернув позивачу позовну заяву та додані до неї документи.
Позивач, не погодившись з ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2025, оскаржив її до Східного апеляційного господарського суду.
Постановою від 05.03.2025 Східний апеляційний господарський суд скасував ухвалу Господарського суду Харківської області від 06.01.2025 та направив матеріали справи на розгляд Господарському суду Харківської області.
Ухвалою від 08.04.2025 Господарський суд Харківської області залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк на усунення недоліків.
11.04.2025 позивач надав заяву №9-20-14,2-1850/19-25 від 09.04.2025 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 16.04.2025 Господарський суд Харківської області відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 05.05.2025 о 14:30 год, у яке викликав учасників справи.
18.04.2025 позивач надав заяву на виконання вимог ухвали суду від 16.04.2025.
28.04.2025 відповідач (Близнюківська СР) надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в позові повністю, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог позивачем.
29.04.2025 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в позові повністю, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог позивачем.
Також 29.04.2025 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав клопотання про закритті провадження у справі.
05.05.2025 позивач надав клопотання про залучення до участі у справі Селянського (фермерського) господарства "Мрія" та відповідь на відзив, а також письмові заперечення на клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження у справі
05.05.2025 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав заяву про застосування строку позовної давності.
Протокольною ухвалою від 05.05.2025 суд залишив без розгляду заяву позивача про виконання вимог ухвали суду від 16.04.2025 та клопотання позивача про залучення третьої особи, прийняв до розгляду відзиви відповідачів, відповідь на відзив, відхилив клопотання відповідача ( ОСОБА_1 ) про закриття провадження у справі, відклав підготовче провадження на 26.05.2025 о 14:00 год.
06.05.2025 позивач надав відповідь на відзив представника ОСОБА_1
07.05.2025 позивач надав заяву про залучення до участі у справі третьої особи, в якому просить залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Селянське (фермерське) господарство «Мрія».
26.05.2025 відповідач (Близнюківська СР) надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.
Протокольною ухвалою від 26.05.2025 суд прийняв до розгляду відповідь на відзив представника ОСОБА_1 , задовольнив заяву позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Селянського (фермерського) господарства «Мрія», залишив без розгляду клопотання відповідача (Близнюківська СР) про долучення до матеріалів справи документів та відклав підготовче засідання на 09.06.2025 о 14:00 год.
04.06.2025 позивач надав заяву на виконання протокольної ухвали від 26.05.2025.
06.06.2025 позивач надав письмові заперечення на клопотання представника ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності.
09.06.2025 відповідач (Близнюківська СР) надав клопотання про витребування доказів та заяву про залишення позовної заяви без руху.
Протокольною ухвалою від 09.06.2025 суд приєднав до матеріалів справи докази направлення процесуальних документів залученій третій особі, відхилив клопотання відповідача (Близнюківська СР) про витребування доказів та заяву про залишення позовної заяви без руху, продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 23.06.2025 о 14:30 год.
20.06.2025 відповідач (Близнюківська СР) надав заяву про залишення позовної заяви без руху.
23.06.2025 відповідач ( ОСОБА_1 ) надав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Протокольною ухвалою від 23.06.2025 суд залишив без розгляду заперечення відповідача ( ОСОБА_1 ) на відповідь на відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 23.06.2025 суд задовольнив заяву відповідача (Близнюківська СР) про залишення позовної заяви без руху, надав строк позивачу на усунення недоліків позовної заяви.
27.06.2025 позивач надав заяву про виконання ухвали суду від 23.06.2025.
Ухвалою від 02.07.2025 суд продовжив розгляд справи та призначив підготовче засідання на 07.07.2025 о 14:00 год.
04.07.2025 відповідач (Близнюківська СР) надав заяву про проведення підготовчого засідання без його участі.
Протокольною ухвалою від 07.07.2025 суд задовольнив заяву відповідача (Близнюківська СР) про проведення підготовчого засідання без його участі, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 30.07.2025 о 15:00 год, у яке викликав учасників справи.
У судовому засіданні 30.07.2025 суд оголошував перерву до 06.08.2025 о 15:30 год.
Після перерви у судовому засіданні 06.08.2025 суд оголосив перерву для ухвалення рішення до 07.08.2025 о 15:30 год.
07.08.2025 позивач та відповідачі надали заяви про проведення судового засідання без їх участі.
Протокольною ухвалою від 07.08.2025 суд задовольнив клопотання учасників справи про проведення судового засідання без їх участі.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився жодного разу, хоча третя особа була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
18.08.2001 ОСОБА_1 був наданий Державний акт ІІ-ХР №019021 на право постійного користування земельною ділянкою площею 10,0679 га для ведення селянського (фермерського ) господарства, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №12.
Рішенням ХХІІ сесії VIII скликання Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області №596-VIII від 23.12.2021 "Про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на викуп земельної ділянки для ведення фермерського господарства" надано згоду гр. ОСОБА_1 на викуп земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 10,07 га, що знаходиться за межами населених пунктів Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (колишня Самійлівська сільська рада Близнюківського району Харківської області), кадастровий номер 6320685500:02:000:0598, вартістю 226918,55 грн.
Відповідно до п. 2 вказаного вище рішення затверджено умови розрахунків при продажу гр. ОСОБА_1 на викуп земельних ділянок сільськогосподарського призначення, площею 10,07 га, що знаходяться за межами населених пунктів Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (колишня Самійлівська сільська рада Близнюківського району Харківської області) зокрема, з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598.
Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 23.12.2024, ОСОБА_1 створено Селянське (фермерське) господарство "Мрія", державну реєстрацію якого проведено 31.08.2001 за №14491200000000030.
30.12.2021 між Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області (продавець) та громадянином ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу (викупу) земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку пункту 6-1 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (надалі - договір), за яким продавець на підставі рішення ХХІІ сесії VIII скликання Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області №596-VIII від 23.12.2021 передає за плату у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598, розташовану на території Самійлівської сільської ради Лозівського (кол. Близнюківського) району Харківської області, загальною площею 10,0700 га, у тому числі, рілля 10,0700 га, та сплачує за неї обговорену грошову суму. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, вид використання: для ведення фермерського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Даниленко Н.В. за реєстраційним №2371.
Згідно з п. 1.2 договору ця земельна ділянка перебуває у комунальній власності, повноваження щодо розпорядження цією земельною ділянкою належать продавцю відповідно до законодавства.
У пункті 1.3 договору зазначається, що вказана земельна ділянка належить продавцю на праві власності, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої державну реєстрацію права власності за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 20.04.2021, номер запису про право власності 41702288. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 948880363206.
Відповідно до п. 1.4 договору земельна ділянка була надана покупцеві у постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ХР №019021, виданого Самійлівською сільською радою Близнюківського району Харківської області, 18.08.2001, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №13.
Право постійного користування земельною ділянкою зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.11.2021, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 948880363206, номер запису про право власності 45152944.
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 226918,55 грн, які сплачені покупцем продавцю повністю до підписання цього договору шляхом перерахування коштів на рахунок спеціального фонду селищного бюджету UA62899998031414941000020585 ГУК Харків обл./СТГ Близнюки/33010100, код 14360570. Своїм підписом під цим договором сторони підтверджують факт повного розрахунку за відчужувану земельну ділянку і фінансових претензій один до одного не мають. Зазначена ціна є остаточною і змінам не підлягає.
Згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.10.2021, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 226918,55 грн.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.11.2024 земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 30.12.2021 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (викупу) земельної ділянки для ведення фермерського господарства, серія та номер: 2371, виданого 30.12.2021.
11.11.2022 у Державному реєстрі речових прав було вчинено запис 48455384 про те, що громадянин ОСОБА_1 передав земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 в оренду Селянському (фермерському) господарству "Мрія", засновником якого він є, на підставі договору оренди землі від 09.02.2022.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням встановлених фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції Закону від 02.12.2000 №3312-XII на момент створення СФГ "Мрія") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже, ОСОБА_1 набув право постійного користування земельною ділянкою відповідно до чинних на той час норм Земельного кодексу України та Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та створив згідно з вимогами законодавства Селянське (фермерське) господарство "Мрія".
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з п. 6-1 розділу Х Перехідних положень ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу. Вимоги частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.
Право викупу також належить громадянам України - спадкоємцям громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, коли такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.
Права постійного користування та довічного успадковуваного володіння земельними ділянками державної та комунальної власності зберігаються за суб'єктами відповідного права, які не здійснили викуп таких ділянок відповідно до абзацу першого цього пункту.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що громадяни України, які до 01.01.2002 отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Великою Палатою Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок про те, що з моменту державної реєстрації С(Ф)Г (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, наданої його засновнику на праві постійного користування.
Це обумовлено тим, що земельна ділянка на такому праві надавалась особі не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного С(Ф)Г, який зобов'язаний після набуття такого права зареєструвати господарство, а не використовувати земельну ділянку без його створення.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).
Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 у справі №6-14879св07, від 30.01.2008 у справі №6-20275св07).
Така судова практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримана Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20 червня 2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).
Таким чином, суд зазначає, що земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, з моменту створення та реєстрації у встановленому законом порядку Селянського (фермерського) господарства "Мрія" перейшла у користування до створеного суб'єкта господарювання, оскільки таку діяльність здійснює саме фермерське господарство як юридична особа, відповідно і речові права на таку ділянку належать такому господарству відповідно до положень Закону України "Про фермерське господарство".
Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства "Мрія" у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна користувача, а обов'язки землекористувача з того дня перейшли до вказаного селянського (фермерського) господарства.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 03.11.2021 у справі №817/1911/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23.06.2020 у справі №922/989/18, від 01.04.2020 у справі №179/1043/16-ц.
Таким чином, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства "Мрія" у правовідносинах користування земельною ділянкою відбулася фактична заміна користувача, а обов'язки землекористувача з того дня перейшли до вказаного селянського (фермерського) господарства.
Згідно з підпунктом 37 пункту 4 Положення про головне управління Дергеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2001 №603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 №85), Головне управління Держгеокадастру звертається до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу (викупу) земельної ділянки від 30.12.2021, зареєстрованого в реєстрі за №2371, укладеного між ОСОБА_1 та Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області на підставі рішення ХХІІ сесії VII скликання Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області №596-VII від 23.12.2021 предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598.
Щодо позовних вимог припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 та зобов'язати Близнюківську селищну раду Лозівського району Харківської області прийняти земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 у комунальну власність суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначено у статті 346 ЦК України.
Наведений у ч. 1 ст. 346 ЦК України перелік підстав припинення права власності не є вичерпним, так як у частині другій цієї статті зазначено, що право власності може бути припинене також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Порядок припинення права на землю регулюється Главою 22 Земельного кодексу України, яка визначає вичерпний перелік підстав як для припинення права власності на земельну ділянку, так і для припинення права користування земельною ділянкою.
Згідно зі ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом;
є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.
Відповідно до ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;
ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов'язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.
Вказане свідчить про вичерпність підстав для припинення права власності на земельні ділянки, зокрема, і у судовому порядку.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, провадження №12-205гс19 (п. 101), від 05.11.2019 справі №906/392/18, провадження №12-57гс19, (п. 7.28); у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №6/88-Б-05 зазначено, що, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.
Предметом спору в цій справі серед іншого є примусове припинення права власності на земельну ділянку, проте позивач не наводить передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України підстав для такого припинення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п. 67), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (п. 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (п. 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (п. 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (п. 55) і №200/606/18 (п. 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (п. 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (п. 68), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (п. 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (п. 61), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (п. 8.31), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п. 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (п. 56)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 зазначила, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
За змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень суд встановив, що позивач унаслідок вирішення спору хоче досягнути повернення земельної ділянки у комунальну власність.
Статтею 16 ГПК України не передбачений такий спосіб захисту як припинення права власності.
Визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки забезпечить поновлення порушеного права. Відтак, цей спосіб захисту є повним і забезпечить у такий спосіб досягнення мети правосуддя.
Таким чином, такий спосіб захисту як припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку є неналежним та не ефективним.
Виходячи з вищевикладеного, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:03:000:0951.
Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У постанові від 30.10.2019 у справі №320/2617/17 Верховний Суд зазначив: "Тлумачення абзацу 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України свідчить, що суду надається можливість самостійно застосувати правові наслідки недійсності тільки нікчемного правочину".
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК), таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26.01.2022 у справі №924/637/20.
Відповідач ( ОСОБА_1 ) як сторона договору купівлі-продажу має право самостійно заявити як реституційну вимогу про стягнення з Близнюківської селищної раду Лозівського району Харківської області (за рахунок місцевого бюджету) на свою користь сплачені за купівлю земельної ділянки кошти, так і вимогу про відшкодування збитків, якщо такі були завдані у зв'язку із вчиненням недійсного правочину відповідно до частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України.
За таким обставин, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про зобов'язання Близнюківської селищної раду Лозівського району Харківської області прийняти земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:03:000:0951 у комунальну власність.
Розглянувши надану відповідачем ( ОСОБА_1 ) заяву про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У пункті 17.1. постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2023 у справі №922/3589/21 зазначив, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 у справі 922/3589/21 (п. 18 - 20) вказав, що відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц.
У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
При цьому, як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №164 внесено зміни до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відповідно до цієї постанови Держгеокадастр отримав повноваження звертатись до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності.
Також зміни були внесені і до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", де частину першу статті 6 доповнено пунктом "д-1" згідно з Законом №2698-IX від 19.10.2022 у відповідності до якої, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин було віднесено звернення до суду з позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок державної, комунальної власності.
Таким чином, суд встановив, що правові підстави для звернення із позовом та об'єктивна можливість такого звернення були напряму пов'язані зі змінами у нормативно-правових актах, оскільки до набрання чинності зазначених вище змін, звернення із позовами про визнання недійсними угод, укладених із порушенням встановленого законом порядку до суду не належали до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відповідно відсутні підстави вважати що позов заявлено не в межах трирічного строку позовної давності.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачі не надали суду доказів вчинення спірного правочину з дотримання вимог чинного законодавства.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги доведеними, обґрунтованими та підлягаючими частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 203, 215, 216, 256, 257, 261, 267, 346, 378 ЦК України, ст. 140, 143, 153, п. 6-1 розділу Х Перехідних положень ЗК України, ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 73, 74, 76 - 80, 86, 123, 129, 237, 238 ГПК України,
В позові відмовити частково:
1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу (викупу) земельної ділянки від 30.12.2021, зареєстрований в реєстрі за №2371, укладений між ОСОБА_1 та Близнюківською селищною радою Лозівського району Харківської області на підставі рішення ХХІІ сесії VII скликання Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області №596-VII від 23.12.2021, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598.
2. Зобов'язати Близнюківську селищну раду Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл, Лозівський р-н, с. Близнюки, вул. Незалежності, 39. Код ЄДРПОУ 04400021) прийняти земельну ділянку з кадастровим номером 6320685500:02:000:0598 у комунальну власність.
3. Стягнути з Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл, Лозівський р-н, с. Близнюки, вул. Незалежності, 39. Код ЄДРПОУ 04400021) судові витрати на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, 21. Код ЄДРПОУ 39792822) судові витрати у сумі 3517,13 грн.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . Ідент. код НОМЕР_1 ) судові витрати на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Космічна, 21. Код ЄДРПОУ 39792822) судові витрати у сумі 3517,12 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено "18" серпня 2025 р.
Суддя В.І. Ольшанченко
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.