8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" серпня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/639/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України 3-я особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія"
про розірвання договору
за участю представників:
прокурор: Віра Сірик (посвідчення);
позивача: Ольга Джим (адвокат);
відповідача: Андрій Їжаківський (довіреність);
третьої особи: не з'явився.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури, в інтересах держави, в особі Міністерства енергетики України, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія", в якому просив суд розірвати, укладений 20.04.2012 між позивачем і відповідачем концесійний договір (об'єкт концесії - ЦМК ДП Теплоелектроцентраль-2 Есхар). Також до стягнення заявлені судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор стверджував про наявність у даному випадку істотного порушення відповідачем умов концесійного договору, яке полягало у систематичній несплаті концесійних платежів, не проведенні страхування переданого в концесію державного майна, фінансової неспроможності забезпечення послуг з охорони майна, незабезпеченні підприємства вугіллям, допущенні великої заборгованості перед газопостачальною та газорозподільною компаніями, не виплаті заробітної плати працівникам та як наслідок, у зриві опалювального сезону 2022 - 2023 років в смт. Есхар, Чугуївського району, Харківської області.
За твердженням прокурора, допущене ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" невиконання умов концесійного договору, порушило майнові права держави, як власника об'єкта концесії, на отримання належних їй платежів за передане відповідачу право здійснювати управління (експлуатацію) цим об'єктом, а також призвело до невиконання дохідної частини Державного бюджету України та зменшенні передбачених законодавством надходжень до нього. Прокурор пояснював також, що передаючи об'єкт критичної інфраструктури у концесію, держава розраховувала на належне та добросовісне виконання умов концесійного договору, наслідком якого буде належне функціонування підприємства, виконання його основної діяльності із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води в регіоні, однак ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" досягнення необхідного ефекту не забезпечило.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.06.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2023, позов задоволено, договір розірвано.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2023 у справі № 922/639/23 скасовано, справу №922/639/23 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Ухвалою від 08.03.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.05.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 скасуовано, справу №922/639/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2025 справу №922/639/23 передано на розгляд судді Жельне С.Ч.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.05.2025 прийнято справу №922/639/23 до провадження та призначено підготовче засідання на 18.06.2025 р. об 11:00.
13.06.2025 від прокурора до суду надійшли письмові пояснення (вх.№14099), в яких вказує, що правонаступником Міністерства енергетики та вугільної промисловості України є Міністерство енергетики України, утворене шляхом поділу Міненерго та вугільної промисловості. Фонд державного майна України не є стороною договору концесії, оскільки не відбулося процесуального правонаступництва і не укладено додаткової угоди, яка б змінила сторону за договором. Наголошує, що за відсутності акту приймання-передачі, затвердженого уповноваженим органом, а також відсутності державної реєстрацію речових прав щодо об'єкту передачі, державне майно у передбаченому законом порядку від Міненерго до ФДМУ є таким, що не передано. Зазначає, що Відповідачем неодноразово було порушено низку істотних умов договору, що включає у себе систематичну несплату концесійних платежів (з 2019 року до теперішнього часу), відсутність договору страхування державного майна, ? невиплату заробітної плати працівникам. При цьому вважає, що факт погашення концесіонером заборгованості зі сплати концесійних платежів на виконання рішень судів не має правового значення для вирішення позову про розірвання договору концесії. На цей час Відповідач не виконує умови Концесійного договору, зокрема щодо сплати концесійних платежів в розмірах та строки, передбачених Концесійним договором, що підтверджується справою № 922/2737/24 за позовом Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міненерго, третя особа ФДМ України до ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про стягнення заборгованості з концесійних платежів, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних, а також листом Міненерго від 11.04.2025 № 26/1.2-17.2-6976 щодо вжиття заходів та стягненню заборгованості зі сплати концесійних платежів за 2024 рік у розмірі 15 262 950,78 гривень. Вважає, що задоволення позовних вимог не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, оскільки таке втручання є прогнозованим наслідком недобросовісних дій самого концесіонера, який свідомо допускає систематичне неналежне виконання договірних зобов'язань у повному обсязі.
17.06.2025 відповідач до суду надав додаткові пояснення (вх.№14351) в яких вказує, що позивач - Міністерство енергетики України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, таким органом є Фонд Держмайна, якому відповідні повноваження були передані на підставі розпорядження КМУ від 10.01.2023 № 37-р. ТОВ «ТВ Нафтогазовидобувна компанія» з моменту укладення договору та до настання енергетичної кризи в державі у 2019-2020р. виконувало всі обов'язки по Договору концесії належним чином. Але, з моменту укладення Концесійного Договору пройшло 13 років, протягом яких кардинально змінилося законодавство в енергетичній сфері, що суттєво змінили правові, фінансові та організаційні засади реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії, через низку факторів, які не залежали від волі концесіонера і безпосередньо суттєво вплинули на його господарську діяльність протягом останніх років та істотно змінили ті обставини та умови, якими сторони керувалися у процесі укладення Концесійного договору у 2012 році. Через найбільшу енергетичну кризу в історії України, яка призвела до стрімкого погіршення фінансового стану всіх підприємств енергетичної галузі та зокрема відповідача , а саме з 01.07.2019 року, коли відбувся перехід на нову модель ринку електричної енергії, через паливну розбалансованість галузі та кризу в енергетичній галузі, дорогу вугільну продукцію, яку відповідач був вимушен закуповувати за кордоном, а також низьку ціну на електроенергію - нижче собівартості, на підприємстві почалося поступове погіршення фінансового стану. Через паливну розбалансованість галузі та найбільшу кризу в енергетичній галузі Підприємство перебувало у збитковому фінансовому стані, і незважаючи на це продовжувало генерувати теплову енергію для забезпечення населення теплом, і підтримувати опалювальні сезони 2019/2020, 2020/2021, 2021/2022 з належною якістю. У 2022р. Філія «Теплоелектроцентраль» отримала значні пошкодження майна внаслідок бойових дій, припинила свою роботу, і відновило роботу та генерацію електроенергії тільки наприкінці листопада 2023року. 11 квітня та 01 вересня 2024р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбулися масовані ракетні обстріли майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». Внаслідок зазначених обстрілів відбулися масштабні пошкодження та руйнування майнового комплексу, що повністю зупинило роботу ТЕЦ на період, поки велися аварійні роботи, та здійснювалося відновлення зруйнованого та пошкодженого майна. Зазначає, що обставини, на які відповідач вказує є об'єктивними і не залежали від його волі, що говорить про відсутністю вини в його діях, що є підставою для відповідальності за порушення зобов'язань. Вважає, що відсутність вини відповідача та форс-мажорні обставини повністю підпадає під дію п.58 Договору концесії - виникнення обставин які викликають необхідність зміни умов договору, а не його розірвання.
Протокольною ухвалою від 18.06.2025 на підставі п.3 ч.2 ст.182 ГПК України відкладено підготовче засідання на 16.07.2025 об 11 :30.
Протокольною ухвалою від 16.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2025 о 12:10.
Представник позивача та прокурор під час нового розгляду справи у судовому засіданні 06.08.2025 позов підтримали.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Третя особа у призначене судове засідання повноважного представника не направили. Про дату, час та місце даного засідання була повідомлена згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 ГПК України шляхом направлення ухвал суду в електронній формі до Електронного кабінету третьої особи із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.05.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 скасовано, справу №922/639/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Верховний Суд, скасовуючи рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі №922/639/23 зазначив, що суди попередніх інстанції достеменно не встановили чи вплинула передача єдиного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" в управління Фонду на зміну сторін концесійного договору. Не встановили чи був здійснений перехід прав та обов'язків від Міністерства як консієдавця за концесійним договором до Фонду, чи набув Фонд всі права та обов'язки за концесійним договором, чи виключно Фонд є органом управління у розумінні концесійного договору, а Міністерство втратило права та обов'язки за концесійним договором і перестав бути його стороною, якщо ж такий перехід відбувся, то які докази це підтверджують чи на яких актах заснований такий висновок. Також судам необхіно з'ясувати чи не суперечить розірвання Договору, з визначених Прокурором підстав, інтересам як концесієдавця, так і концесіонера; чи розірвання Договору є максимально збалансованим і відповідає тяжкості допущеного порушення; чи не порушує розірвання Договору гарантії надані концесіонеру та принципи концесійної діяльності.
За приписами ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Отже встановлюючи обставини справи на виконання приписів постанови Верхового суду, та досліджуючи докази які були надані сторонами, суд встановив таке.
Харківською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" було встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності в частині розірвання концесійного договору через систематичне порушення істотних умов про що було повідомлено Міністерство енергетики України листом 28.10.2022 №15/4-7633 вих 22
Так, наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.04.2011 №39 "Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави" (у первісній його редакції) затверджено перелік державних підприємств, установ, організацій та об'єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля.
До вищевказаного переліку увійшло, зокрема, Державне підприємство "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".
Наказом Міненерговугілля від 09.09.2011 №486 "Про затвердження нової редакції статуту Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" затверджено статут підприємства, яким органом управління визначено саме Міненерговугілля.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 №2293 "Про затвердження Переліку об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію" визначено, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", яке провадить діяльність із виробництва, транспортування, передачі, розподілу та постачання електричної енергії, пари та гарячої води, віднесено до майна, яке може бути надане в концесію, та визначено Міненерговугілля органом, уповноваженим на укладання концесійного договору.
Наказом Міненерговугілля від 12.01.2012 №10 "Про проведення концесійного конкурсу щодо цілісного комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" утворено відповідну конкурсну комісію, та затверджено положення про неї.
В подальшому, наказом Міненерговугілля від 09.02.2012 №81 оголошено конкурс щодо надання у концесію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", затверджено інструкцію для претендентів щодо подання заявок для участі у конкурсі, текст інформаційного оголошення про його проведення, доручено конкурсній комісії забезпечити публікацію цього оголошення в газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" і розміщення інструкції на офіційному веб-сайті Міненерговугілля, а також проведення конкурсних процедур.
За результатами конкурсу, 20.04.2012 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (позивач, концесієдавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувальна компанія" (відповідач, концесіонер) було укладено концесійний договір.
Відповідно до пункту 1 договору, концесієдавець надає на 49 років концесіонеру право здійснювати управління (експлуатацію) об'єктом концесії згідно з пунктом 2 цього договору з метою задоволення громадських потреб у сфері виробництва електричної та теплової енергії за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов договору.
Пунктом 2 договору визначено, що об'єктом концесії за цим договором є цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар", код ЄДРПОУ 30034023, місцезнаходження: 63524, Україна, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької дивізії, 16, що складається з державного майна, яким Державне підприємство "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" наділене на праві господарського відання, а також державного майна, яке придбано (набуте) Державним підприємством "Теплоелектроцентараль-2 "Есхар" при здійсненні господарської діяльності на базі майна, попередньо отриманого у господарське відання (необоротні активи, у тому числі основні засоби, нематеріальні активи, інше). Перелік, найменування, склад і вартість об'єкта концесії визначено в додатку №1 до цього договору, зі змінами внесеними додатковою угодою № 1 до цього договору, та в додатково у акті №1 приймання передачі, які являються невід'ємними частинами цього договору. Вартість об'єкта концесії визначена на підставі даних незалежної оцінки станом на 31.10.2011 року та станом на 20.04.2012 року, що проводилась на виконання Наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26.10.2011 року №647 та від 20.04.2012 року №252 відповідно (в редакції додаткової угоди №1 від 28.05.2012 року до договору).
Пунктом 7 договору зокрема визначено, що концесієдавець має право, зокрема здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов договору шляхом проведення щорічної перевірки або отримання інформації від концесіонера у порядку, визначеному нормами чинного законодавство України, вимагати дострокового розірвання цього договору у разі порушення концесіонером його умов у випадках, передбачених законодавством України та нормами чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 13.1 договору, концесійний платіж за право управління (експлуатацію) об'єктом концесії за перший квартал, що настає після укладення договору, визначається на підставі Методики розрахунку концесійних платежів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 № 639, та становить 828 250,00 грн. Залишок суми концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення договору, Концесіонер сплачує до 25 липня 2012 року, за умови, якщо Концесіонером не здійснено поліпшення основних засобів у складі об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього договору (в редакції додаткової угоди №1 від 28.05.2012 до договору).
Пунктом 13.2 договору визначено, що наступні концесійні платежі вносяться Концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності з періодичністю: за наступні перший - третій квартали відповідного року вносяться щокварталу в 5-денний термін від дати, встановленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за четвертий квартал - у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу). Ці суми сплачуються концесіонером за умови, якщо ним не здійснено поліпшення об'єкта концесії на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно, передане в концесію у складі об'єкта концесії відповідно до цього договору.
Згідно з пункту 14 договору передача об'єкта в концесію здійснюється не пізніше 10 календарних днів після укладення цього договору та оформлюється зведеним актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 55 договору концесії визначено, що його укладено на 49 років (з 20 квітня 2012 року по 19 квітня 2061 року включно).
Між сторонами 20.04.2012 було підписано додаток № 1, а саме: перелік №1 майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011, що передається в концесію (а.с.99-136 т.1).
20.04.2012 було підписано додаток №2, а саме: перелік №2 майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" станом на 31.10.2011 року, що передається на утримання під час концесії (137 т.1).
Крім того, додатком 3 до договору сторонами погоджено порядок фінансування та план поліпшень об'єкта концесії протягом 2012 - 2016 років, додатком 4 обсяги відпуску електричної енергії протягом цього періоду; додатком 5 до договору визначено форму розрахунку сум амортизаційних відрахувань, нарахованих на державне майно у складі об'єкта концесії (138-143 т.1).
Сторонами 20.04.2012 підписано зведений акт приймання-передачі (додаток 6 до договору), відповідно до якого Міністерство енергетики та вугільної промисловості України передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" прийняло цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар", дебіторську та кредиторську заборгованості вказаного державного підприємства (а.с.144-145 т.1).
28.05.2012, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" було укладено додаткову угоду №1 до договору (а.с.146-151 т.1).
Також було підписано додаток №1 до додаткової угоди - перелік майна Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" переданого в концесію та додаток №2 перелік майна переданого в концесію (а.с.152-157 т.1).
В подальшому між сторонами було підписано низку додаткових угод, а саме: 03.07.2012 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору; 20.12.2012 між сторонами було укладено додаткову угоду №3 до договору; 03.11.2014 між сторонами було укладено додаткову угоду №4 до договору; 28.04.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду №5 до договору(а.с.158-164, а.с. 175-176 т.1).
Судом встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України №50-р від 20.01.2021 «Деякі питання управління об'єктами державної власності», було визначено, що функції з управління єдиним майновими комплексом Державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" здійснює Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 №675 було затверджено Статут Державного підприємства "Теплоелектроцентраль - 2 "Есхар".
Відповідно до п. 9. Статуту, підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює Кабінет Міністрів України (далі - Суб'єкт управління).
Згідно п. 50 Статуту, суб'єкт управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до п.52. Статуту, Рішення суб'єкта управління оформляються відповідним актом Кабінету Міністрів України, проект якого розробляється та подається в установленому порядку Мінекономіки, крім рішень з питань, зазначених у підпунктах 14 та 16 пункту 51 цього Статуту, які оформляються протокольним рішенням Кабінету Міністрів України. Повноваження з вирішення окремих питань, віднесених до повноважень суб'єкта управління, можуть передаватися Мінекономіки.
10.01.2023 Кабінет Міністрів України Розпорядженням №37-р "Деякі питання управління об'єктами державної власності" визначив Фонд державного майна уповноваженим органом управління, який виконує функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар".
Водночас згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про концесію» істотними умовами концесійного договору є його сторони, їх права та обов'язки, а також порядок зміни умов концесійного договору.
Пунктом 58 Договору визначено, що у разі виникнення підстав для зміни умов договору, а саме щодо сторін, їх прав та обов'язків, сторона попереджає про це письмово іншу сторону за 30 календарних днів. Про зміну умов між сторонами укладається додаткова угода, яка є невід'ємною частиною Договору.
Про зміну умов між сторонами укладається додаткова угода, яка є невід'ємною частиною Договору.
З огляду на викладене, за умов відсутності процесуального правонаступництва єдиним можливим способом введення ФДМУ до договірних правовідносин та набуття прав та обов'язків Концесієдавця можливо виключно шляхом укладення додаткової угоди у письмовій формі, як і основний договір, що кореспондується зі ст. 27 Закону України «Про концесію» та п. 58 Договору.
Також, відповідно до ч. 6 ст. 27 Закону України «Про концесії» зазначено, зміни до концесійного договору та інформація про припинення концесійного договору публікуються в ЕТС протягом п'яти днів з дня внесення таких змін або припинення відповідного договору.
Згідно п. 9 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності (далі - Положення), затвердженим постановою КМУ від 21.09.1998 № 1482, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що у разі передачі об'єктів до сфери управління ФДМУ передача майна здійснюється протягом 7 робочих днів з дня прийняття рішення про передачу.
Передача оформляється актом приймання-передачі за встановленою формою та затверджується органом, який створив комісію. До акта приймання-передачі підприємства додається, зокрема документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об'єктом втрачає таке право (п. 10 Положення).
Також, згідно п. 11 Положення органи, до сфери управління яких передано державне майно, з дня затвердження акта приймання-передачі зобов'язані, зокрема здійснити в установленому законодавством порядку оформлення та державну реєстрацію речових прав щодо об'єктів передачі, права на які підлягають такій реєстрації.
Суд констатує, що матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів передачі єдиного майнового комплексу ДП "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар в управління Фонду за актом приймання-передачі.
Відсутність обставин передачі майна до ФДМУ підтверджується листом Фонду від 07.05.2025, у якому зазначено, що сторону Концесієдавця за Договором концесії від 20.04.2012 не змінено.
Також слід зазначити, що згідно зі ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені суб'єкти управління об'єктами державної власності відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів, приймають рішення щодо умов їх подальшого використання та забезпечують надання розпоряднику Реєстру відомостей про об'єкти державної власності. Підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб'єктів управління до Фонду інформації про об'єкти державної власності.
Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб'єктів управління.
Як вбачається з інформації вказаної в Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень власником спірного майна є Міненерго, що додатково підтверджує відсутність заміни сторони у зобов'язанні, а саме в Договорі концесії від 20.04.2012, та її незавершеність.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 41 ГПК України, у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.
За правилами частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту; визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини 5 статті 53 ГПК України).
Положення ч.ч.3,4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та правова позиція Конституційного суду України, викладена в рішенні №3-рп/99 від 08.04.199, передбачає право прокурора самостійно формулювати сутність захищуваного заявленим позовом інтерес держави та характер його порушення (загрози порушення), який за змістом ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України має кореспондуватися із здійснюваною функцією держави відповідним її органом, що визначається у якості позивача.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що Конституційний Суд України зробив міркування щодо цього визначення у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який втратив чинність. Однак, висловлене розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону «Про прокуратуру». Тому «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18 тощо).
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що станом на дату подання позову прокурором вірно визначено Міністерство енергетики України, як орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Обгрунтовуючи вимоги щодо розірвання Договору концесії від 20.04.2012 прокурором зазначено, що починаючи з IV кварталу 2019 року зобов'язання щодо здійснення оплати концесійних платежів, визначених у встановленому Договором порядку відповідачем виконуються неналежним чином. В якості доказів було надано рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі № 922/1805/21 яким було стягнуто з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" 11 036 684,89 грн заборгованості зі сплати концесійних платежів за Договором за період з IV кварталу 2019 року до IV кварталу 2020 року (включно) та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі № 922/1381/22 яким стягнуто з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" 12 432 223,24 грн заборгованості зі сплати концесійних платежів за Договором за період з I кварталу 2021 року до I кварталу 2022 року (включно). Прокурором зазначено, що не виконується відповідачем обов'язок щодо обов'язкового страхування об'єкта концесії. Прокурор наголошує, що на даний час відповідач належно не виконує умови Концесійного договору, зокрема щодо сплати концесійних платежів в розмірах та строки, передбачених Концесійним договором, та як на підтвердження вказаних обставин посилається на справу № 922/2737/24 за позовом Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міненерго, третя особа ФДМ України до ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про стягнення заборгованості з концесійних платежів, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних, а також листом Міненерго від 11.04.2025 № 26/1.2-17.2-6976 щодо вжиття заходів та стягненню заборгованості зі сплати концесійних платежів за 2024 рік у розмірі 15 262 950,78 гривень.
Відносини концесії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про концесії", та іншими нормативно-правовими актами.
Так, за приписами статті 1 Закону України "Про концесії", концесія - форма здійснення державно-приватного партнерства, що передбачає надання концесієдавцем концесіонеру права на створення та/або будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт та технічне переоснащення), та/або управління (користування, експлуатацію, технічне обслуговування) об'єктом концесії, та/або надання суспільно значущих послуг у порядку та на умовах, визначених концесійним договором, а також передбачає передачу концесіонеру переважної частини операційного ризику, що охоплює ризик попиту та/або ризик пропозиції.
Концесійний договір - договір між концесіонером та концесієдавцем, який визначає порядок та умови реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії;
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про концесії" істотними умовами концесійного договору є: сторони концесійного договору; об'єкт концесії (склад майна та/або технічні і фінансові умови створення, будівництва об'єкта концесії та період його експлуатації); порядок та умови набрання чинності концесійним договором чи окремими його положеннями; предмет концесійного договору, включаючи вид, обсяг та опис робіт та/або суспільно значущих послуг, які здійснюються/надаються відповідно до такого договору; права та обов'язки сторін, що визначаються, зокрема, з урахуванням розподілу ризиків між сторонами; порядок забезпечення земельними ділянками, необхідними для реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії; перелік земельних ділянок, необхідних для реалізації проектів, що здійснюються на умовах концесії (із зазначенням площі та кадастрового номера (за наявності); строк концесійного договору; порядок зміни та припинення концесійного договору; порядок повернення об'єкта концесії; умови встановлення і зміни цін (тарифів) на товари (роботи, послуги), що створюються (виконуються, надаються) концесіонером, - у випадках концесій на ринках, що перебувають у стані природної монополії; умови надання державної підтримки (у разі її надання); порядок списання майна; порядок, розмір та умови внесення концесійних платежів; підстави, процедури і наслідки розірвання концесійного договору, включаючи платежі, пов'язані з достроковим розірванням; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випливають із концесійного договору; порядок здійснення концесієдавцем контролю за виконанням договору; порядок вирішення спорів між сторонами.
Частиною 3 статті 26 Закону України "Про концесію" визначено, що умови концесійного договору є чинними на весь строк дії договору, у тому числі якщо після його укладення законодавчими актами встановлено правила, які погіршують становище концесіонера.
При цьому, відповідно до вимоги частини 1 статті 10 Закону України "Про концесію" (в редакції від 05.10.2011 чинній на момент укладання між сторонами договору концесії) істотними умовами договору концесії є: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників - громадян України; умови використання вітчизняних сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що випливають з концесійного договору; страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію; порядок внесення змін та розірвання договору; порядок вирішення спорів між сторонами; право на отримання інформації та проведення перевірки виконання умов договору; порядок та умови передачі, у тому числі з наданням гарантії кредиторам, прав і зобов'язань, що випливають з концесійного договору; порядок використання об'єктів права інтелектуальної власності.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Суд зауважує, що поняття «істотна умова договору» не є тотожною поняттю «істотне порушення договору».
Суд неодноразово та послідовно у контексті вирішення спорів щодо розірвання договорів у зв'язку з істотним порушення договору вказував таке.
Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.
У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі №910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.
Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов'язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.
Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов'язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19).
Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов'язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.
Судом встановлено, що відповідачем були надані докази щодо сплати заборгованості по концесійним платежам разом зі штрафними санкціями згідно рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2021 у справі №922/1805/21, та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі №922/1381/22, про що відповідно листом від 25.07.2024 вих. №ДВ/07-185 повідомило Міністерством енергетики України. Також відповідачем під час розгляду розгляду справи у суді було проведено страхування переданого в концесію державного майна в повному обсязі, про що було повідомлено Міністерство листом від 05.02.2024.
Вказані обставини не заперечуються сторонами.
У свою чергу,прокурор стверджує, що і на цей час відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання зі сплати концесійних платежів в розмірах та строки, передбачених концесійним договором, про що свідчить справа № 922/2737/24 за позовом Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міненерго, третя особа ФДМ України до ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» про стягнення заборгованості з концесійних платежів, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних за концесійним договором від 20.04.2012. Вважає, що оскільки відповідач систематично порушував істотні умови договору щодо сплати концесійних платежів, та вчасно договір страхування не уклав, є всі правові підстави задоволення судом позову про розірвання договору.
З цього приводу суд зазначає, рішенням Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 у справі №922/2737/24 в позові відмовлено. На цей час справа №922/2737/24 знаходиться на розгляді в суді апеляційної інстанції. Таким чином, розмір заборгованості, заявлений у справі №922/2737/24 на цей час не підтверджений судовим рішенням.
Суд наголошує, що у Законі №997-XIV, а саме у статті 2 визначено, зокрема та основні принципи концесійної діяльності:
- взаємовигода сторін у концесійному договорі;
- стабільність умов концесійних договорів;
-розподіл ризиків між сторонами концесійного договору.
Водночас, у статті 36 Закону №155-IX законодавець означив гарантії прав концесіонера.
У пунктів 30 Договору передбачено, що у разі дострокового розірвання Договору в порядку, передбаченому цим Договором та чинним законодавством України, Концесієдавець зобов'язується відшкодувати витрати Концесіонера зроблені у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію, яке здійснено за рахунок коштів Концесіонера, чи вартість створеного (придбаного) Концесіонером майна на виконання умов цього договору, в частині що не була компенсована Концесіонером у результаті концесійної діяльності у спосіб, визначений за згодою Концесіонера, а саме: грошовими коштами або майном, майновими правами, протягом 30 календарних днів з моменту розірвання цього Договору/
Відповідно до Додаткової угоди №4 до концесійного Договору від 03.11.2014р. загальна вартість поліпшень складає 51 500 000,00 гривень. Відповідна сума зроблених поліпшень також зазначена у Звіті концесіонера про стан виконання Договору, що щорічно подається до Міненерго.
З урахуванням умов п.30 Договору, суд приходиться до висновку, що розірвання концесійного договору може мати негативні наслідки не тільки для відповідача, як Концесіонера, а і Концесієдавця, як зобов'язаної сторони , яка має після розірвання договору відшкодувати витрати Концесіонера зроблені у зв'язку з поліпшенням майна, отриманого в концесію. Таким чином, розірвання договору суперечитиме суспільним інтересам, адже у такому випадку не забезпечить безперервності генерації енергії та призведе до додаткових витрат бюджету на компенсацію поліпшень майна.
Крім цього ,суд вважає слід зазначити наступне.
Приписами статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
У пункті 53 Договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за неналежне виконання чи невиконання своїх зобов'язань за цим Договором, якщо таке неналежне виконання чи невиконання є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), що виникли після укладення цього Договору і які Сторони не могли передбачити в момент його укладення. Форс-мажорними обставинами є події, які об'єктивно не залежать від волі та дій Сторін і унеможливлюють для будь-якої із Сторін виконання зобов'язань за цим Договором, а саме включаючи, але не обмежуючись: вибухи, аварії, пожежі, які сталися не з вини Концесіонера, а також землетруси, повені, зсуви, інші стихійні лиха, війна або військові дії, блокада, а також суспільні безлади, страйки, що унеможливлюють виконання обов'язків Сторін (Сторони) цього Договору або тимчасово унеможливлюють та інші обставини, що виникли не з вини Сторін та перешкоджають належному виконанню зобов'язань за цим Договором.
Відповідач зазначає про відсутність його вини щодо порушення строків сплати концесійних платежів з огляду на настання форс-мажорних обставин, що підтверджуються сертифікатом про форс-мажорні обставини № 3100-24-1884.
Частиною першою статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
У відповідності до положень частини другої статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з пунктом 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промисловою палатою України №44(5) від 18.12.2014, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом.
Пунктом 4.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено, що Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №199/3846/19)
Відповідачем надано до суду сертифікат № 3100-24-1884 Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10.10.2024, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за КОНЦЕСІЙНИМ ДОГОВОРОМ № б/н від 20.04.2012 року, а саме: військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; призупинення виробництва електроенергії та зупинка роботи ТЕЦ, у зв'язку із тим, що 11.04.2024 здійсненні обстріли із використанням невстановленого типу озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру, попередньо 5855 ЗРК С-300 (С-400) по території Філії "Теплоелектроцентраль" ТОВ "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ", внаслідок чого виявлено три влучання в будівлі підприємства та два влучання на вказаній території поблизу будівель, пошкоджено реагенті господарства, турбінне відділення, димососне відділення, зруйновано димососи котлів 11 та 12, газоходи димососів, тимчасовий торець котельного відділення та 01.09.2024 здійснення обстрілів із використанням невстановленого типу озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру (вид боєприпасів встановлюється) по території Філії "Теплоелектроцентраль" ТОВ "ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ", внаслідок чого виявлено одне влучання в турбінне відділення між колонами 24 та 25, ряд АВ, пошкоджено щит управління турбіни №5, статор генератор, турбіни №6, пошкоджено вікна між колонами 11-24, ряду А турбінного відділення, пошкоджено трансформатор 181, масляний вимикач 110 Кв трансформатору 171, трансформатор 381, сталося загорання сухої трави, друге влучання відбулось в технологічному будівлю реагентного господарства, внаслідок пошкодження відбувся витік кислоти та лугу, сталося пожежа.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили):
дата настання: 11 квітня 2024 року;
дата закінчення: тривають на 10 жовтня 2024 року.
Отже, відповідачем надано суду докази того, що неналежне виконання зобов'язань відповідачем по договору з 11.04.2024 відбулося у зв'язку з низкою не залежних від його волі та дій обставин та факторів (обставини непереборної сили).
Також відповідачем надано докази повного відновлення за власний рахунок генерації електричної енергії ТЕЦ після наслідків ракетних обстрілів у 2022-2024, залучення в якості кваліфікованого ресурсу для обслуговування та підтримання у робочому стані ТЕЦ 261 працівників, яким сплачується поточна заробітна плата; проведення погашення заборгованості по заробітній платі та платежам до бюджету; забезпечення охорони майна, а саме: до 23.06.2023 майно охоронялося ДП "ВОХОР" згідно договору від 08.10.2012, а з 23.06.2023 охорону об'єкт концесії здійснює Управління поліції в Харківській області згідно договору від 23.06.2023; укладення договору постачання природного газу з ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", для використання його в якості палива, у зв'язку з неможливістю поставок вугілля на ТЕЦ.
Таким чином, за сукупністю наявних у матеріалів справі доказів,враховуючи принцип збереження договору (preservation of contract), закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі залишається за прокурором.
Керуючись ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 244 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "18" серпня 2025 р.
Суддя С.Ч. Жельне