12 червня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/228/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.
Розглянув справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі", вул. Щекавицька, 57, офіс 110, м. Київ
до відповідача Приватного агропромислового підприємства "Добрий Самарянин", вул. Бригадна, 1, с. Бутин, Кременецький район, Тернопільська область
про стягнення заборгованості у розмірі 319 514,67 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)
За участю учасників судового процесу:
від позивача: Майструк Н.О. - адвокат (участь в режимі відеоконференції),
від відповідача: Горба В.В. - адвокат.
Судові процедури.
Судом роз'яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.
Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі" звернулося до Господарського суду Тернопільської області до відповідача Приватного агропромислового підприємства "Добрий Самарянин" про стягнення заборгованості у розмірі 319 514,67 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 10.04.2025, для розгляду справи №921/228/25 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою суду від 15.04.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі" залишено без руху, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.
17.04.2025 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків (вх. №2784), зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 15.04.2025.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.04.2025 відкрито провадження у справі №921/228/25 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 22.05.2025.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначено на 22.05.2025.
У судовому засіданні 22.05.2025 оголошено перерву до 29.05.2025, про що зазначено у протоколі судового засідання.
Ухвалою суду від 29.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/228/25 до судового розгляду по суті на 12.06.2025.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні - 12.06.2025 розпочато розгляд справи по суті.
При розгляді справи по суті, суд з'ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; заперечення представника відповідача, його вступне та заключне.
Після з'ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд 12.06.2025 оголосив скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).
Інші процесуальні дії.
Ухвалою суду від 22.05.2025 прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№3710 від 21.05.2025), до розгляду.
Ухвалою суду від 22.05.2025 поновлено строк позивачу для подання відповіді на відзив та долучено відповідь на відзив до матеріалів справи №921/228/25.
Ухвалою суду від 22.05.2025 поновлено строк відповідачу для подання доказів та долучено їх до матеріалів справи №921/228/25.
Ухвалою суду від 23.05.2025 заяву представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.
Аргументи сторін.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору поставки світлих нафтопродуктів №233 від 28.02.2025, в частині несвоєчасного здійснення розрахунку за отриманий товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 30 279,45 грн пені, 286 276,32 грн - 20 % штрафу та 2 958,90 грн 3% річних.
В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України.
У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задоволити.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача у відзиві на позов (вх. №3481 від 13.05.2025) підтверджує наявність заборгованості у розмірі 900 000,00 грн, яка 19.05.2025, 20.05.2025 та 21.05.2025 оплачена відповідачем відповідно у розмірі 300 000,00 грн, у розмірі 200 000,00 грн та у розмірі 400 000,00 грн, у добровільному порядку, що підтверджується платіжними інструкціями №1087, №1683 та №1701, долучені до матеріалів справи. Тобто відповідачем під час розгляду справи у суді оплачено заборгованість у розмірі 900 000,00 грн.
Також відповідач визнає позовні вимоги позивача, а саме: щодо стягнення пені та 3% річних.
Поряд із цим, просить застосувати приписи статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та, відповідно, зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені .
Щодо позовних вимог в частині стягнення 20 % штрафу заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, просить суд відмовити у позові в цій частині.
У судовому засіданні представник відповідача просить суд у задоволенні позову в частині стягнення штрафу відмовити та зменшити розмір пені.
Відповідь на відзив.
20.05.2025 позивачем надіслано відповідь на відзив (вх. №3714) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними. Також, заперечує щодо зменшення розміру пені з підстав, викладених у відповіді на відзив.
Заперечення на відповідь на відзив.
28.05.2025 (документ сформований в системі "Електронний суд") представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив (вх. №3886), які судом приєднано до матеріалів справи.
Фактичні обставини, встановлені судом.
28 лютого 2025 року між Приватним агропромисловим підприємством "Добрий Самарянин" (Покупець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі" (Постачальник/позивач) укладено договір поставки світлих нафтопродктів №233, відповідно до умов якого, Постачальник зобов"язується передати в погодженні строки у власність Покупця світлі нафтопродукти (товар), а Покупець зобов"язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором (п.1.1. Договору).
Пунктом 1.2. Договору визначено, що вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару, умови поставки, ціна та вартість товару, умови оплати, що підлягає передачі за цим Договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках - фактурах/видаткових накладних/актах приймання - передачі або інших додатках до цього Договору, які є невід"ємною частиною цього Договору.
Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками Покупця на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними), які підписані представниками обох сторін (п.2.1. Договору).
Згідно пункту 4.1. Договору сторони домовились, що загальна вартість (сума) Договору становить суму коштів за поставлений протягом терміну дії даного Договору товар згідно видаткових накладних на товар. Вартість окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунках - фактури, накладних документах (видаткових накладних) та/або додатках до цього Договору.
Відповідно до пункту 4.2. Договору, Покупець зобов'язується оплачувати повну вартість Товару (в розмірі 100%) в т.ч. ПДВ, відображену в рахунках - фактури на кожну окрему партію Товару протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату, але в будь-якому випадку до поставки Товару Покупцю.
Датою оплати за товар вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківських рахунок Постачальника ( п.4.3. Договору).
Датою поставки товару Постачальником сторони будуть вважати дату оформлення видаткової накладної на товар (п.4.4 Договору).
Умовами договору, зокрема пунктом 5.1., сторонами погоджено, що за порушення умов даного Договору винна сторона несе відповідальність встановлену цим Договором та передбачену чинним законодавством України.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару, і на вимогу Постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення. Якщо строк оплати Товару буде перевищувати 5 (п'ять) банківських днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми невиконаного зобов'язання. Оплата неустойки не звільняє Покупця від виконання зобов'язань за цим Договором.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2026, а в частині оплати - до повного виконання зобов"язань по даному Договору (п.8.1. Договору).
На виконання своїх договірних зобов'язань, позивач передав у власність, а відповідач отримав паливо дизельне у кількості 30 008,00 літрів на суму 1 431 381,60 грн, про що свідчать видаткова накладна №49 від 01.03.2025 та товаро-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №УЕ49 від 01.03.2025, які підписані повноважними представниками сторін без зауважень та претензій.
Позивачем виставлено рахунок на оплату №42 від 28.02.2025 на суму 1 431 381,60 грн.
Відповідач здійснив частково оплату за отриманий товар.
Як стверджує позивач, що відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 900 000,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), який під час розгляду справи в суді відповідачем оплачено повністю.
Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу пеню у розмірі 30 279,45 грн та 20 % штрафу у розмірі 286 276,32 грн.
Також, на підставі положень ст. 625 ЦК України, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за товар позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 2 958,90 грн.
08.04.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією №0043 щодо сплати заборгованості, яка залишена відповідачем без задоволення та відповіді.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з укладенням Договору поставки світлих нафтопродктів №233 від 28.02.2025, який за правовою природою є договором поставки та які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.
Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Тобто, право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.
У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору поставки світлих нафтопродктів №233 від 28.02.2025, який за правовою природою є договором купівлі-продажу.
Зазначений правочин підписаний повноважними представниками сторін, не має ознак договору недійсність якого прямо встановлена законом. Відомості про визнання його недійсним у суду відсутні.
Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови продажу, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що 28 лютого 2025 року між Приватним агропромисловим підприємством "Добрий Самарянин" (як, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі" (як, Постачальник) укладено договір поставки світлих нафтопродуктів №233, відповідно до умов якого, Постачальник зобов"язується передати в погодженні строки у власність Покупця світлі нафтопродукти (товар), а Покупець зобов"язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором (п.1.1. Договору).
Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками Покупця на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними), які підписані представниками обох сторін (п.2.1. Договору).
Згідно пункту 4.1. Договору сторони домовились, що загальна вартість (сума) Договору становить суму коштів за поставлений протягом терміну дії даного Договору товар згідно видаткових накладних на товар. Вартість окремої партії Товару визначається Постачальником в рахунках - фактури, накладних документах (видаткових накладних) та/або додатках до цього Договору.
Датою поставки товару Постачальником сторони будуть вважати дату оформлення видаткової накладної на товар (п.4.4 Договору).
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов спірного правочину позивач поставив, а відповідач отримав товар - паливо дизельне у кількості 30 008,00 літрів на суму 1 431 381,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №49 від 01.03.2025 та товаро-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №УЕ49 від 01.03.2025 (містяться в матеріалах справи), які підписані повноважними представниками сторін без зауважень та претензій, що відповідно підтверджує факт виконання позивачем поставки товару та виникнення у відповідача обов'язку з оплати отриманого палива.
За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до пункту 4.2. Договору, Покупець зобов'язується оплачувати повну вартість Товару (в розмірі 100%) в т.ч. ПДВ, відображену в рахунках - фактури на кожну окрему партію Товару протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату, але в будь-якому випадку до поставки Товару Покупцю.
Датою оплати за товар вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківських рахунок Постачальника ( п.4.3. Договору).
Позивачем виставлено рахунок на оплату №42 від 28.02.2025 на суму 1 431 381,60 грн.
Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен був відповідно до умов Договору, а саме п.4.2 Договору.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як свідчать матеріали справи, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково основний борг на момент подання позову становив 900 000,00 грн.
Слід зазначити, що відповідачем 19.05.2025, 20.05.2025 та 21.05.2025 здійснено оплату за отриманий товар відповідно у розмірі 300 000,00 грн, у розмірі 200 000,00 грн та у розмірі 400 000,00 грн, у добровільному порядку, що підтверджується платіжними інструкціями №1087, №1683 та №1701 (містяться в матеріалах справи).
Тобто відповідачем під час розгляду справи у суді оплачено заборгованість у розмірі 900 000,00 грн.
У зв"язку з чим, 21.05.2024 позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою (вх. №3710) про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 319 514,67 грн, з яких: 30 279,45 грн пеня, 286 276,32 грн - 20% штрафу та 2 958,90 грн - 3% річних з підстав, викладених в ній.
Ухвалою суду від 22.05.2025 прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№3710 від 21.05.2025), до розгляду.
Таким чином ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 319 514,67 грн, з яких 30 279,45 грн пеня, 286 276,32 грн - 20% штрафу та 2 958,90 грн - 3% річних.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і обсяг відповідальності.
Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умовами договору, зокрема пунктом 5.1., сторонами погоджено, що за порушення умов даного Договору винна сторона несе відповідальність встановлену цим Договором та передбачену чинним законодавством України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 30 279,45 грн, суд зазначає таке.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.
Так, стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як пеня.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару, і на вимогу Постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.
Оскільки відповідачем не оплачено вартість отриманого товару, на підставі положень ст.ст. 546-551 ЦК України, ст. ст. 217-230 ГК України та умов договору, позивачем нараховано пеню у розмірі 30 279,45 грн.
Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 30 279,45 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає таке.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Однак, згідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто, укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Відповідачем, на підтвердження аргументів щодо необхідності зменшення розміру пені надано, зокрема звіт про фінансові результати відповідача за результатами діяльності у І кварталі 2025 року та оборотно-сальдові відомості по рахунках, як на підтвердження наявності заборгованості.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Оцінивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення суми пені, суд не вбачає підстав для її зменшення з огляду на її незначний розмір (30 279,45 грн).
Щодо позовних вимог в частині стягнення 20 % штрафу у розмірі 286 276,32 грн, суд зазначає таке.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України).
неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України).
Отже, за змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пеня як вид забезпечення виконання зобов'язання та її розмір, визначені у ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Отже, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №11/1351/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару. Якщо строк оплати Товару буде перевищувати 5 (п'ять) банківських днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми невиконаного зобов'язання.
Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу за прострочення виконання грошових зобов'язань.
Підставами для нарахування штрафу є порушення Покупцем умов договору в частині порядку оплати за товар.
У постанові Великої палати Верховного суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правову позицію, згідно з якою чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача, умовам договору та вимогам чинного законодавства, і є арифметично правильним.
Разом з цим, суд враховує таке.
Згідно статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (зокрема, постанова Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №924/706/23) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Також, суд враховує правовий висновок, який викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, з огляду на ступінь виконання відповідачем зобов'язання (повністю) та те, що розмір нарахованого штрафу, окрім якого нараховано ще пеню, 3% річних, є значним, з метою дотримання таких основних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, у цьому конкретному випадку суд вважає за доцільне зменшити розмір 20% штрафу на 50% - до 143 138,16 грн. В цій частині позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягає задоволенню.
В іншій частині стягнення 20% штрафу в розмірі 143 138,16 грн слід відмовити, у зв'язку зі зменшенням розміру штрафу.
Одночасно, суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 01.03.2025 по 09.04.2025 у розмірі 2 958,90 грн, суд встановив таке.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар, у зв'язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2 958,90 грн, відповідно до вимог статті 625 ЦК України.
Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 2 958,90 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.
Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновок суду.
Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.
Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.
Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".
При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Суд наголошує, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 221 994,80 грн боргу та 5 205,20 грн 3% річних. У решті частин позову, суд відмовляє.
Судові витрати.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).
Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Щодо судового збору у розмірі 18 292,72 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з первісним позовом судового збору в сумі 18 292,72 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 4 792,72 грн покладається на відповідача.
Щодо судового збору у розмірі 13 500,00 грн, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
Так, 21.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі" одночасно з поданням заяви про зменшення розміру позовних вимог, заявлено клопотання (викладено в прохальній частині заяви) про повернення судового збору з Державного бюджету України, сплаченого за подання позовної заяви, на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір", у зв"язку із зменшенням розміру позовних вимог.
Ухвалою суду від 22.05.2025 прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№3710 від 21.05.2025), до розгляду, відповідно до вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 319 514,67 грн.
Сума судового збору за позовними вимогами, у зв'язку з їх зменшенням, становить 4 792,72 грн (1,5 відсотка ціни позову - 319 514,67 грн).
Позивачем при зверненні до суду із вказаним позовом сплачено судовий збір у розмірі 18 292,72 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №314 від 17.04.2025.
За таких обставин, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, частина судового збору в розмірі 13 500,00 грн підлягає поверненню заявнику (позивачу) - Товариству з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі" з Державного бюджету України, на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір").
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 4 792,72 грн покласти на відповідача та у розмірі 13 500,00 грн повернути позивачу з Державного бюджету України.
3. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Добрий Самарянин", вул. Бригадна, 1, с. Бутин, Кременецький район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 30556753 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі", вул. Щекавицька, 57, офіс 110, м. Київ, код ЄДРПОУ 45474959 - 30 279,45 грн пені, 2 958,90 грн - 3% річних, 143 138,16 грн штрафу та 4 792,72 грн судового збору.
4. У решті позовних вимог, відмовити.
5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Універсал Енерджі", вул. Щекавицька, 57, офіс 110, м. Київ, код ЄДРПОУ 45474959 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 13 500,00 грн, сплачений згідно платіжної інструкції № 314 від 17.04.2025.
7. Дане рішення є підставою для повернення судового збору із Державного бюджету України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повне рішення складено та підписано "19" серпня 2025 року (з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. перебував у відпустці у період з 01.07.2025 по 31.07.2025).
Суддя Я.Я. Боровець