ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.08.2025Справа № 910/8209/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки», м.Київ
про стягнення 508 300 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» про стягнення пені в сумі 117 300 грн, штрафу у розмірі 7% в сумі 161 000 грн та штрафу в сумі 230 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №1210/24 від 02.07.2024 в частині своєчасної поставки товару та нерозголошення третім особам документів та/або інформації, які було надано замовником, без письмової згоди останнього.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 договору, поставка товару може бути здійснення повністю або партіями, але в межах строку надання послуг, а згідно пункту 3.1 виконавець зобов'язаний здійснити поставку до 15 листопада 2024 року. Наведене також узгоджується з Оголошенням про проведення відкритих торгів UA-2024-04-22-011923-a, розміщеним в системі електронних закупівель «Прозорро», згідно якого також визначено строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг до 15 листопада 2024 року. Тобто твердження позивача не відповідають дійсності та і взагалі не вбачається правових підстав згідно пункту 8.3 договору та додатку 2 до Договору для розрахунку штрафних санкцій у період з 10.07.2024 року по 30.08.2024 року. Розрахунок штрафних санкцій наведений позивачем в позовній заяві зроблений в порушення умов Договору, як в зазначенні суми, так і в датах застосування. Будь-яких доказів розголошення та передавання третім особам документів та / або інформації, які надає замовник, без письмової згоди замовника, Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» позивач не надає, доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
02.07.2024 між Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» (виконавець) було укладено договір про закупівлю товару №1210/24, за умовами п.1.1. виконавець зобов'язується поставити у встановлений строк у власність замовника-прилади звукової та пожежної сигналізації (товар) та здійснити власними силами та засобами монтаж вказаних товарів (послуги) за адресою визначеною у додатку №1 (Специфікація), а замовник зобов'язується прийняти товар та послуги і оплатити їх в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
У п.1.2 договору №1210/24 від 02.07.2024 вказано, що найменування (номенклатура, асортимент) перелік, кількість товару та послуг зазначено у додатку № 1 до даного договору (специфікація), який є його невід'ємною частиною.
Пунктами 2.1, 2.2 договору №1210/24 від 02.07.2024 передбачено, що загальна вартість договору визначена на підставі додатку № 1 (Специфікація ) до даного договору та складає: 2 299 999 (два мільйони двісті дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 98 коп., в т.ч. ПДВ 20% - 383 333 (триста вісімдесят три тисячі триста тридцять три) грн 33 коп. Ціна даного договору включає в себе сплату податків і зборів, обов'язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені, усіх інших витрат виконавця, пов'язаних з пакуванням, маркування, доставкою, завантаженням та розвантаженням товару.
Строки, порядок поставки та приймання товару та виконання монтажних послуг контрагентами визначено у розділі 3 договору №1210/24 від 02.07.2024.
Зокрема, пунктом 3.1 договору №1210/24 від 02.07.2024 виконавець власними силами та засобами відповідно до умов даного договору зобов'язується здійснити поставку товару на об'єкти за адресами, які зазначені у додатку № 1 (Специфікація) та виконати монтаж не пізніше дня завершення воєнного стану, а у разі його продовження не пізніше 15 листопада 2024 року.
Пунктом 3.2 договору №1210/24 від 02.07.2024 визначено, що виконавець повідомляє замовника про дату, обсяг та орієнтовний час поставки товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до такої дати.
У п.3.3 договору №1210/24 від 02.07.2024 сторони визначили, що поставка товару та виконання монтажних послуг за цим договором може бути здійснена як у повному обсязі так і окремими партіями, але в межах строку поставки/надання послуг, визначеного в п. 3.1. даного договору.
Пунктом 3.7 договору №1210/24 від 02.07.2024 визначено, що якщо фактичний строк поставки товару та виконання монтажних послуг з урахуванням строку заміни невідповідного товару на відповідний перевищує строк, визначений п. 3.1. даного договору, така поставка вважається простроченою.
За умовами п.6.2.2 договору №1210/24 від 02.07.2024 замовник має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір, в тому числі і у разі невиконання зобов'язань виконавцем, повідомивши про це його за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання договору.
Згідно п.6.3. договору №1210/24 від 02.07.2024 виконавець зобов'язаний поставляти замовнику товар, в строк та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п.8.1 договору №1210/24 від 02.07.2024 у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, передбачених даним договором, сторони несуть відповідальність передбачену цим договором та додатково чиннім законодавством України.
У п.8.3 договору №1210/24 від 02.07.2024 вказано, що за порушення строку поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) в гарантійний період, виконавець на вимогу замовника сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів виконавець додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пунктом 8.4 договору №1210/24 від 02.07.2024 за порушення умов зобов'язання щодо якості товару, виконавець сплачує на користь замовника штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неякісного товару.
Згідно п.8.5 укладеного між сторонами правочину у разі розголошення та передавання третім особам документів та/або інформації, які надає замовник, без письмової згоди замовника виконавець повинен сплатити штраф у розмірі 10 (десяти) % від загальної вартості даного договору.
У п.9.5 договору вказано, що замовник має право відмовитися від договору в односторонньому порядку, у тому числі і у разі невиконання зобов'язань виконавцем, попередньо письмово повідомивши про це останнього за 10 (десять) календарних днів до дня припинення (розірвання) договору.
Даний договір набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, а з частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами (п.14.1 договору №1210/24 від 02.07.2024).
У додатку №1 до договору №1210/24 від 02.07.2024 сторонами погоджено специфікацію обладнання та монтажу систем протипожежного захисту для адміністративних приміщень Національної поліції України, в якій визначено назву, одиниці виміру, кількість та вартість товару.
У додатку №2 до договору сторони погодили графік встановлення відповідного рівня технічного оснащення системами протипожежної безпеки в службових приміщеннях об'єктів Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України». Зокрема вказано таке: закупка обладнання та матеріалів 10.07-31.07.2024; монтаж системи пожежної сигналізації, системи оповіщення про пожежу та системи передавання тривожних сповіщень м.Одеса 01.08-31.08.2024 м.Одеса; монтаж системи пожежної сигналізації, системи протипожежного захисту м.Київ 01.08-.31.08.2024, 01.09.-30.09.2024; виконання пусконалагоджувальних робіт 01.08-10.08.2024, 01.09-10.09.2024, 01.10-10.10.2024.
Проте, як вказує позивач, повідомлення про поставку товару надіслано Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» замовнику лише листом від 29.08.2024 № 4239. У вказаному листі зазначено, що поставка товару відбудеться 30.08.2024 об 11:00 год.
Проте у прийнятті замовником товарно-матеріальних цінностей представнику виконавця Ярошевичу П. В. було відмовлено у зв'язку з розбіжністю номенклатури вказаних товарно-матеріальних цінностей у договорі (Додаток № 1 «Специфікація», таблиця № 11, наданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона- Системи Безпеки» видаткової накладної № ER3088 від 30.08.2024 та фактично пред'явленого товару для передачі). За даним фактом у присутності представника виконавця було складено акт розбіжностей матеріальних цінностей, проведено фотофіксацію товару, що не відповідає номенклатурі укладеного договору.
09 вересня 2024 року замовником був надісланий лист № 3793-2024 на адресу виконавця, яким повідомлено про розірвання договору в односторонньому порядку з 20 вересня 2024 року.
Як вказує позивач, враховуючи те, що планова закупівля товару замовником згідно з додатком № 2 «Графік робіт» до договору мала відбутися з 10.07.2024 до 31.07.2024, але товар, який не відповідав номенклатурі укладеного договору, у зв'язку з чим був повернутий виконавцю фактично поставлений 30.08.2024, отже виконавцем порушено строк виконання зобов'язання за договором, а саме поставки товару на 51 день, що стало підставою для нарахування пені та штрафу у порядку п.8.3 договору.
Одночасно, у позові вказано, що у зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» направляло на об'єкти Центру за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 27 осіб, непрацевлаштованих у виконавця, що свідчить про розголошення відомостей щодо замовника та, як наслідок, передачу інформації без згоди на те Центру, у замовника виник обов'язок зі сплати штрафу, передбаченого п.8.5 договору №1210/24 від 02.07.2024.
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» про стягнення пені в сумі 117 300 грн, штрафу у розмірі 7% в сумі 161 000 грн та штрафу в сумі 230 000 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем наголошено, що відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 договору, поставка товару може бути здійснення повністю або партіями, але в межах строку надання послуг, а згідно пункту 3.1 виконавець зобов'язаний здійснити поставку до 15 листопада 2024 року. Наведене також узгоджується з Оголошенням про проведення відкритих торгів UA-2024-04-22-011923-a, розміщеним в системі електронних закупівель «Прозорро», згідно якого також визначено строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг до 15 листопада 2024 року. Тобто твердження позивача не відповідають дійсності та і взагалі не вбачається правових підстав згідно пункту 8.3 договору та додатку 2 до Договору для розрахунку штрафних санкцій у період з 10.07.2024 року по 30.08.2024 року. Розрахунок штрафних санкцій наведений позивачем в позовній заяві зроблений в порушення умов Договору, як в зазначенні суми, так і в датах застосування. Будь-яких доказів розголошення та передавання третім особам документів та / або інформації, які надає замовник, без письмової згоди замовника, Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» позивач не надає, доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, у п.8.3 договору №1210/24 від 02.07.2024 вказано, що за порушення строку поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) в гарантійний період, виконавець на вимогу замовника сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів виконавець додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно п.8.5 укладеного між сторонами правочину у разі розголошення та передавання третім особам документів та/або інформації, які надає замовник, без письмової згоди замовника виконавець повинен сплатити штраф у розмірі 10 (десяти) % від загальної вартості даного договору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій позивачем, насамперед, повинно бути доведено суду факт виникнення та порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, строків поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) в гарантійний період розголошення та передавання третім особам документів та/або інформації, які надає замовник, без письмової згоди замовника.
Наразі, суд вважає, що вказані обставини позивачем доведено не було, наявності дійсних підстав для застосування до відповідача заходів відповідальності у порядку п.8.3, 8.5 договору №1210/24 від 02.07.2024 доказово не обґрунтовано. Означені висновки суду ґрунтуються на такому.
Судом вище зазначалось, що строки, порядок поставки та приймання товару та виконання монтажних послуг контрагентами визначено у розділі 3 договору №1210/24 від 02.07.2024.
Зокрема, пунктом 3.1 договору №1210/24 від 02.07.2024 виконавець власними силами та засобами відповідно до умов даного договору зобов'язується здійснити поставку товару на об'єкти за адресами, які зазначені у додатку № 1 (Специфікація) та виконати монтаж не пізніше дня завершення воєнного стану, а у разі його продовження не пізніше 15 листопада 2024 року.
Пунктом 3.2 договору №1210/24 від 02.07.2024 визначено, що виконавець повідомляє замовника про дату, обсяг та орієнтовний час поставки товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до такої дати.
У п.3.3 договору №1210/24 від 02.07.2024 сторони визначили, що поставка товару та виконання монтажних послуг за цим договором може бути здійснена як у повному обсязі так і окремими партіями, але в межах строку поставки/надання послуг, визначеного в п. 3.1. даного договору.
Пунктом 3.7 договору №1210/24 від 02.07.2024 визначено, що якщо фактичний строк поставки товару та виконання монтажних послуг з урахуванням строку заміни невідповідного товару на відповідний перевищує строк, визначений п. 3.1. даного договору, така поставка вважається простроченою.
Отже, системне тлумачення вказаних вище умов договору №1210/24 від 02.07.2024 вказує на те, що простроченою є поставка, яка здійснена саме із порушенням строків, що визначені у п.3.1 договору, тобто не пізніше 15.11.2024, проте, ніяким чином не із порушенням графіку закупівлі, що визначений у додатку №2 до договору.
При цьому, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що фактично розділ 3 договору, яким врегульовано строки, порядок поставки та приймання товару та виконання монтажних послуг контрагентами не містить жодного посилання на графік робіт, визначений у додатку №2 до договору.
До того ж, судом вище вказувалось, що 09 вересня 2024 року замовником був надісланий лист № 3793-2024 на адресу виконавця, яким повідомлено про розірвання договору в односторонньому порядку з 20 вересня 2024 року.
Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд вважає юридично неспроможними та такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні умов договору твердження позивача про те, що планова закупівля товару замовником згідно з додатком № 2 «Графік робіт» до договору мала відбутися з 10.07.2024 до 31.07.2024, але товар, який не відповідав номенклатурі укладеного договору, у зв'язку з чим був повернутий виконавцю фактично поставлений 30.08.2024, отже виконавцем порушено строк виконання зобов'язання за договором, а саме поставки товару на 51 день, а отже, є підставою для нарахування пені та штрафу у порядку п.8.3 договору.
Тобто, враховуючи те, що у суду відсутні підстави вважати простроченим з боку відповідача обов'язку із поставки товару на 51 календарний день, позовні вимоги Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» в частині стягнення відповідно до п.8.3 договору пені в сумі 117 300 грн, штрафу у розмірі 7% в сумі 161 000 грн задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування штрафу за розголошення та передавання третім особам документів та/або інформації, які надає замовник, без письмової згоди замовника, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
У ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проте, жодного доказу розголошення та передавання Товариством з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» третім особам певних документів та/або інформації, які були надані Державною установою «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» виконавцю на підставі договору №1210/24 від 02.07.2024, позивачем не надано до матеріалів справи.
Отже, враховуючи, що у даному випадку доказів вчинення відповідачем порушення, що у відповідності до п.8.5 договору №1210/24 від 02.07.2024 могло б бути підставою для відповідальності виконавця, підстави для задоволення позовних вимог Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» в частині стягнення відповідно до п.8.5 договору штрафу в сумі 230 000 грн також відсутні.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо невідповіності товару, запропонованого виконавцем до прийняття, переліку робітників, якими повинно було здійснюватись виконання робіт та щодо дискримінаційної поведінки замовника з моменту початку процедури закупівлі), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щадо відмови в задоволенні позову.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір залишаться за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Системи Безпеки» про стягнення пені в сумі 117 300 грн, штрафу у розмірі 7% в сумі 161 000 грн та штрафу в сумі 230 000 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 19.08.2025.
Суддя В.В. Князьков