18 серпня 2025 року м. Харків Справа № 917/583/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Медуниця О.Є.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження (без виклику сторін) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вх.№1401 П/2), м. Полтава
на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 у справі №917/583/25 (повне рішення складено 09.06.2025, суддя Киричук О.А.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", м. Київ,
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра", м. Полтава,
про стягнення 7 959,27 грн,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про стягнення 7 959,27 грн страхового відшкодування (відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті ДТП в порядку суброгації).
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 у справі №917/583/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" (вул. Колективна, буд. 10, м. Полтава, 36019, код ЄДРПОУ 21870998) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Уніка (вул. Олени Теліги, буд. 6-В, м. Київ, 04112; ідентифікаційний код 20033533) 7959,27грн страхового відшкодування в порядку суброгації, 2422,40 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору, 3000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Частково не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 09.06.2025 у справі №917/583/25 ПрАТ "Страхова компанія "Саламандра" 16.06.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 року у справі №917/583/25 в частині стягнення з ПрАТ "Страхова компанія "Саламандра" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує, що у даній справі стягнуті судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними з ціною позову, оскільки становлять близько 37,7% від суми позовних вимог (3000,00 грн проти 7 959,27грн); судом не враховано, що справа не відзначається особливою складністю як з фактичної, так і з правової точки зору; позивач не надавав належних доказів обґрунтованості заявленої суми витрат на правничу допомогу, а судом не досліджено питання щодо співмірності заявлених витрат із складністю справи, фактично витраченим часом адвоката та обсягом наданих послуг.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Медуниця О.Є.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 у справі №917/583/25; постановлено здійснити розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 у справі №917/583/25 у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали; Господарському суду Полтавської області невідкладно надіслати до Східного апеляційного господарського суду справу №917/583/25.
03.07.2025 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до ч. 1, 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувачів і доставлена 19.06.2025 о 18:37 год.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку письмового позовного провадження.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про стягнення 7 959,27 грн. страхового відшкодування (відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті ДТП в порядку суброгації).
В позовній заяві позивач заявив про стягнення з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу на підставі договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 з врахуванням додаткової угоди № 4 від 07.01.2025 до нього, відповідно до якого Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" зобов'язується надати клієнту (позивачу) правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема, представництва та захист інтересів Клієнта у судах усіх рівнів та інстанцій.
09.06.2025 ухвалено оскаржуване судове рішення. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що в силу настання страхового випадку, виплату позивачем суми страхового відшкодування потерпілому від ДТП, у відповідача станом на дату ухвалення даного рішення існує невиконаний обов'язок зі здійснення позивачу відшкодування вказаної суми в регламентному порядку, що стало підставою для задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача суми в розмірі 7 959,27 грн (із розрахунку: 11 159,27 грн - 3 200,00 грн франшиза).
Крім того, зважаючи на те, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а юридична кваліфікація правовідносин, що є предметом спору, є незначною та не вимагає великого обсягу надання адвокатом послуг, в тому числі, не передбачає участь адвоката в судових засіданнях (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін), господарський суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи та не підлягають стягненню на користь позивача в заявленому розмірі. Витрати позивача на професійну правничу допомогу судом покладено на відповідача у розмірі 3 000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана відповідачем лише в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Отже, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України, в іншій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно із статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 ГПК України.
Частиною першою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3)розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Колегією суддів встановлено, що позивач в позовній заяві визначив розмір витрат, які поніс у зв'язку з надання йому правничої допомоги при розгляді даної справи в сумі 7000,00 грн, разом з доказами таких витрат.
Таким чином, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною другою статті 126 ГПК України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до положень частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Із наданих заявником документів вбачається, що 31.12.2020 між АБ "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (надалі - бюро) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" укладено договір №1/20ю про надання правової допомоги (надалі - договір).
У розділі 1 договору визначено, що предметом договору, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складання документів правового характеру (звернень, заяв, скарг, листів, пропозицій, запитів та ін.) та процесуальних документів (відзивів, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництво та захист інтересів клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій з будь-яких питань із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС України.
Згідно із пунктом 2.1 договору клієнт надає бюро, зокрема, наступні повноваження: бути представником клієнта у судових органах України будь-якої ланки з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом позивачеві, відповідачу, третій особі, заявнику, зацікавленій особі, потерпілому, з питань, пов'язаних із захистом прав, у тому числі: пред'явити від імені клієнта та у його інтересів відповідний позов (позови); брати участь у судових засіданнях; заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення у судах, які розглядають справу клієнта та ін.
Визначений цим договором об'єм правової допомоги може бути змінений виключно за згодою сторін, шляхом укладення додаткової письмової угоди (п. 2.4 договору).
Згідно з п. 4.1 договору ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація. Акт прийому-передачі наданих послуг передається канцелярії клієнта бюро особисто, або надсилається поштовою кореспонденцією (п. 4.5 договору).
Згідно з п. 1 додатку №1 від 06.02.2025 до договору про надання правової допомоги №1/20ю сторони визначили, що клієнт доручає АБ "Лисов2856 "Еквіт", в особі керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В., надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників клієнта за цивільним та господарським судочинством, сума страхового відшкодування 11 159,27 грн. (страхувальник ТОВ "ЛЛЕНТАБ УКРАЇНА" за страховим актом № 24058395100). За надання Бюро "Лисов2856 "Еквіт" клієнту правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції клієнт платить фіксовану суму гонорару адвоката в розмірі 7000,00 грн.
Згідно з п. 1 додаткової угоди № 4 до договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 сторони домовились викласти п. 6.2 договору у наступній редакції: "6.2. Дія договору припиняється 31.12.2025 року". Усі інші умови договору залишаються без змін.
22.03.2025 Адвокатським бюро "Лисов2856 "Еквіт", в особі керуючого бюро Білоконь І.В., та позивачем підписано акт наданих послуг №35 до договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020, відповідно до якого надано правову (правничу) допомогу в суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару по страховій справі № 036712 (страховий акт № 24058395100) на суму 7000,00 грн (а.с. 28).
Інтереси позивача у межах справи №917/583/25 в суді першої інстанції представляв адвокат Білоконь Інна Вікторівна, яка діяла на підставі ордеру серії АА №1393498 від 01.01.2024, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої (правової) допомоги Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Уніка" на підставі договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020 у Господарському суді Полтавської області.
Право на заняття Білоконь Інною Володимирівною адвокатською діяльністю підтверджується відповідним свідоцтвом серії РН №1639 від 21.05.2019.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 28.06.2022 у справі №910/5543/21, від 15.06.022 у справі №911/2652/17(911/3581/20), від 07.06.2022 у справі №906/323/21, від 14.06.2022 у справі №922/2321/20(922/2139/21), від 31.05.2022 у справі №927/727/21, від 31.05.2022 у справі №927/728/21, від 23.12.2021 у справі №923/560/17, від 18.05.2022 у справі №922/2339/21, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19,від 11.05.2022 у справі №902/974/21, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18.
Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1)договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2)за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3)як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4)адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6)відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
Як встановлено місцевим господарським судом, згідно з наданого позивачем додатку №1 від 06.02.2025 до договору № 1/20ю від 31.12.2020, а також акту наданих послуг від 22.03.2025 № 35 Адвокатським бюро "Лисов2856 "Еквіт" були надані позивачу послуги з надання правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції за фіксовану суму гонорару в розмірі 7 000,00 грн (страхова справа №36712; страховий акт № 21741094651, страхувальник ТОВ "ЛЛЕНТАБ УКРАЇНА").
Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми.
Оцінюючи зазначені докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв'язку з розглядом справи № 917/583/25, і які підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
З огляду на викладене Східний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між позивачем та адвокатським бюро (адвокатом) у договорі №1/20ю про надання правничої допомоги від 31.12.2020, означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги.
З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між позивачем та адвокатським бюро у договорі №1/20ю від 31.12.2020 у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.
Колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин та норм права, з огляду на умови договору про надання правової допомоги та надані відповідачем докази в обґрунтування понесених ним судових витрат у Господарському суді Полтавської області, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати на правову допомогу є пов'язаними з даною справою, підтвердженими та відповідають фактично наданим послугам.
Щодо критеріїв оцінки розміру витрат на надання послуг правничої допомоги колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки, викладені, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що у даній справі заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є абсолютно неспівмірними з ціною позову, оскільки фактично становлять близько 88% від суми позовних вимог (7 000,00 грн проти 7 959,27 грн); просив суд відмовити у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі або суттєво зменшити її розмір до справедливої та пропорційної суми, відповідної до ціни позову у розмірі 7 959,27 грн, складності справи та обсягу роботи, фактично виконаної представником позивача.
Суд першої інстанції, взявши до уваги фактичні обсяги наданих послуг професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів позивача у суді під час розгляду справи, частково погодився з твердженням відповідача, зокрема, щодо того, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищений, так як предмет спору є типовим, а обставини - стандартними для даної категорії справ, та, крім того, зазначена сума є непропорційно завищеною виходячи з суми позову. З огляду на що задовольнив подану позивачем заяву та стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Колегія суддів підтримує наведений висновок суду першої інстанції, оскільки з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі (за предметом спору спірні правовідносини вимагають належного дослідження заявлених позовних вимог та аналізу норм права, що регулюють спірні відносини), обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, враховуючи документальне підтвердження витрат в сумі 3000,00 грн, а також беручи до уваги, що зазначена сума є розумною та не має надмірний характер, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Колегія суддів вважає, що доводи позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу є лише припущеннями, які ґрунтуються на суб'єктивній оцінці позивачем вартості адвокатських витрат, а не на фактичних доказах, що підтверджують невідповідність цих витрат, у зв'язку з чим відповідачем не доведено наявності підстав для застосування частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
З приводу того, що позивачем не було надано доказів обгрнутованості заявленої суми витрат на правничу допомогу, не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги із зазначенням кожної із складової наданої правової допомоги, та часом, витраченим на кожну із такої складової правової допомоги, колегія суддів зазначає таке.
Стосовно змісту детального опису робіт Велика Палати Верховного Суду у пунктах 139-147 постанови від 22.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила наступне:
Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складової принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Статтею 126 Господарського процесуального України також не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
При цьому, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21 наведене наступне: "Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України хоча і містить положення про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, проте ця норма не передбачає (не конкретизує), що такий детальний опис робіт (наданих послуг) має бути оформлений окремим документом.
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Наведене підтверджується численною усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ до суду не подавався, а Верховний Суд брав до уваги те, що такий детальний опис робіт (наданих послуг) міститься в інших наданих стороною доказах та визнавав достатніми надані стороною докази в їх сукупності (серед яких був відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ) на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу (постанови та додаткові постанови Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №910/18954/17, від 16 червня 2021 року у справі №904/1672/19, від 18 червня 2020 року у справі №873/91/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 911/1006/19, від 07 липня 2020 року у справі №914/1002/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 910/11361/19 та інші).".
З урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.11.2022 у справі №922/1964/21, враховуючи надані позивачем докази, а саме: договір №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020, додаток №1 до цього договору, додаткова угода № 4 від 07.01.2025 до договору, а також акт №35 наданих послуг від 22.03.2025 щодо наданих послуг та їх загальної вартості, колегія суддів зазначає, що відсутність у справі детального опису робіт (наданих послуг), як окремого документу, не може бути підставою для відмови у розподілі розумних судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
Східний апеляційний господарський суд зазначає, що застосування судами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" залежить від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Колегія суддів при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не виявила у діях суду порушень приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Звертаючись з апеляційною скаргою, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Саламандра" не спростувало наведених висновків суду першої інстанції та не довела неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.
Згідно з статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, Східний апеляційний господарський суд вважає за необхідне апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 у справі № 917/583/25 в оскаржуваній частині - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для його скасування.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2025 у справі №917/583/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 18.08.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.Є. Медуниця