вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" серпня 2025 р. Справа № 911/3118/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача-1: Кологойда О.В.
від позивача-2: Кологойда О.В.
від позивача-3: Кологойда О.В.
від відповідача: Зінченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 (повний текст підписано 12.05.2025) (суддя Христенко О.О.)
у справі № 911/3118/24 Господарського суду Київської області
за позовом:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМ" (позивач-1);
2. ОСОБА_1 (позивач-2);
3. ОСОБА_2 (позивач-3)
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 198 830,45 грн
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМ" (позивач-1), ОСОБА_1 (позивач-2) та ОСОБА_2 (позивач-3) звернулися до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (Товариство, відповідач) про стягнення 198 830,45 грн, з яких: на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ром" - 129 852,55 грн інфляційних нарахувань та 25 889,35 грн 3 % річних; на користь ОСОБА_1 - 21 776,12 грн інфляційних нарахувань та 4 316,30 грн 3 % річних; на користь ОСОБА_2 - 14 164,05 грн інфляційних нарахувань та 2 832,08 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з виплати акціонерам - позивачам дивідендів за 2018 рік, яка була предметом розгляду у справі № 911/522/22.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/3118/24 позов задоволено частково та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМ" 126 898,66 грн інфляційних нарахувань, 24 743,09 грн 3 % річних, 1 847,21 грн судового збору та 15 578,77 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь ОСОБА_1 21 411,87 грн інфляційних нарахувань, 4 174,95 грн 3 % річних та 311,85 грн судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь ОСОБА_2 13 799,80 грн інфляційних нарахувань, 2 690,73 грн 3 % річних та 200,93 грн судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач, починаючи з 31.10.2021, прострочив виконання грошового зобов'язання з виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році акціонерам у силу прямого обов'язку, що випливає з рішення позачергових Загальних зборів (протокол № 22 від 30.04.2021). Вказана обставина встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі № 911/552/22. При цьому судом не встановлено підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат, а також визначено, що позивачами не було пропущено позовну давність при зверненні з даним позовом.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/3118/24, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 22, 217, 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 625, 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 2, 80,162,164, 172, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення у справі ухвалене при неповному встановленні обставин, недоведеності обставин, неправильному встановленні обставин, які мають значення для справи. На думку скаржника, у суду наявні підстави для зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних на 99 %, оскільки Публічне акціонерне товариство "Центренерго" належить до державного сектору економіки, до його складу входять три ТЕС - Трипільська, Зміївська, Вуглегірська.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/3118/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 12.08.2025 о 10:40; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 04.07.2025.
Позиції учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМ" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд має право на зменшення штрафних санкцій, у той же час, у даній справі заявлено до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати, які не є штрафними санкціями. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМ" просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, пов'язані з апеляційним переглядом справи в Північному апеляційному господарському суді.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 12.08.2025 з'явились представник позивачів-1, -2, -3 та представник відповідача.
У судовому засіданні представник відповідача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.
Представник позивачів проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
29.04.2021 наглядовою радою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" прийнято рішення (протокол № 16/2021), що у разі прийняття рiчними загальними зборами, які відбудуться 30.04.2021, рішення з питання порядку денного "Затвердження розміру рiчних дивiдендiв за підсумками роботи Товариства за 2018 рiк, у зв'язку з приведенням у вiдповiднiсть до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 364 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1015)":
1. Визначити, що датою складення переліку осіб, які мають право на отримання дивiдендiв за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році, є робочий день, що наступив після спливу десяти робочих днів з моменту прийняття рішення наглядовою радою Товариства (протокол № 11/2019 вiд 20.05.2019).
2. Нарахування та виплату дивідендів здійснити з 10.06.2021 до 30.10.2021 в порядку, визначеному статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства".
Дата складання переліку осіб, що мають право на отримання дивiдендiв: 04.06.2019. Строк виплати дивiдендiв: з 10.06.2021 пo 30.10.2021.
Розмір дивідендів, що підлягають виплаті: 199 650 732,72 грн. Розмiр дивiдендiв на 1 просту акцiю за результатами роботи Товариства у 2018 році становить 0,54046261572 грн.
Порядок виплати дивідендів:
- Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, перераховує суму дивідендів у повному обсязі на грошовий рахунок Центрального депозитарію цінних паперів в Розрахунковому центрі з обслуговування договорів на фінансових ринках.
- Центральний депозитарій надає Розрахунковому центру розрахунковий документ щодо переказу коштiв з рахунку Центрального депозитарію, відкритого в Розрахунковому центрі, на грошові рахунки депозитарних установ не пiзнiше трьох робочих днів з моменту надання Публічним акціонерним товариством "Центренерго" Центральному депозитарію документів, визначених внутрішніми документами Центрального депозитарію, необхідних для здійснення виплати дивiдендiв; Депозитарним установам розпорядження про виплату дивідендів особам, які мають право на отримання дивідендів, із зазначенням інформації щодо виплати Публічним акціонерним товариством "Центренерго" дивідендів у повному обсязі, суми дивiдендiв, яка підлягає виплаті, а також іншу інформацію, визначену внутрішніми документами Центрального депозитарію.
До переліку осіб, що мають право на отримання дивiдендiв за результатами 2018 року, включені акціонери, що володіють акцiями вiдповiдача, зокрема:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМ" у кількості 508 140 шт.
2) ОСОБА_1 у кількості 91 700 шт.
3) ОСОБА_2 у кількості 59 100 штук.
09.12.2021 позивачі звернулись із запитами про надання інформації про нарахування дивідендів. У відповідь на ці запити відповідач надав довідки про нарахування дивiдендiв кожному з позивачів за результатами діяльності Публічного акціонерного товариства "Центренерго" у 2018 та 2020 роках.
Проте, у встановлений строк дивіденди виплачені не були, що стало підставою для звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "РОМ", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у лютому 2022 року до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення невиплачених дивідендів за 2018 рік.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі № 911/552/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Центренерго", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, про стягнення невиплачених дивідендів, позов задоволено повністю.
У справі № 911/552/22, окрім вказаних обставин, судом було встановлено, що 30.04.2021 проведено рiчнi загальні збори Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (протокол № 2), на яких із питання № 5 порядку денного прийнято рішення:
1. Затвердити загальний розмір рiчних дивiдендiв за підсумками роботи Товариства за 2018 рiк у розмiрi - 449 214 148,63 грн, у зв'язку з приведенням у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.2019 № 364 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1015).
2. Врахувати сплату Товариством дивiдендiв на державну частку у статутному капіталі Товариства до державного бюджету за результатами діяльності Товариства за 2018 рік та іншим акцiонерам через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, у загальному розмірі 249 563 415,91 грн.
3. Зобов'язати керівника Виконавчого органу сплатити Товариством дивіденди за результатами діяльності Товариства за 2018 рік.
4. Встановити, що виплата дивiдендiв здійснюється Товариством через депозитарну систему України в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Підставою для звернення вказаними особами з позовом у даній справі є тривале невиконання відповідачем рішення Господарського суду Київської області від 16.08.2022 у справі № 911/552/22, що порушує майнові права позивачів.
Зокрема, 16.12.2022 позивачі звернулись до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявами про відкриття виконавчих проваджень.
Постановами головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Черненко Алли Анатоліївни від 21.12.2022 відкрито виконавчі провадження № 70597506, № 70597776 та № 70597658 про стягнення заборгованості за наказами Господарського суду Київської області від 09.12.2022 у справі № 911/552/22.
23.12.2022 постановами головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Черненко Алли Анатоліївни зупинено вчинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № 70597506, № 70597776, № 70597658, на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 та ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивачі стверджували, що станом на час звернення позивачів до суду з позовом у цій справі заборгованість зі сплати дивідендів за 2018 рік відповідачем не погашена, а тому зазначили про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за відповідний період прострочення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18), наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ЦК України, за увесь час прострочення.
Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Матеріалами справи підтверджено, що обставини щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з виплати акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства "Ценртенерго" у 2018 році встановлені рішенням суду у справі № 911/552/22 та повторного доведення не потребують.
Зокрема, судом встановлено, що граничний строк, встановлений рішенням наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Центренерго" від 29.04.2021 (протокол № 16/2021) для виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році - 30.10.2021 - минув.
У той же час, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях № 70597506, № 70597776 та № 70597658 про стягнення заборгованості за наказами Господарського суду Київської області від 09.12.2022 у справі № 911/552/22 зупинено постановами головного державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23.12.2022 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 (включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації) та ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, як обґрунтовано встановлено судом, станом на час звернення позивачів до суду з позовом у цій справі заборгованість зі сплати дивідендів за 2018 відповідачем не погашена.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17, яку правомірно враховано місцевим господарським судом, з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов'язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. У разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити акціонеру відповідну суму коштів у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено в ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, правомірним є висновок господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, розмір яких обґрунтовано перераховано судом.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 99 %, заявленого у відзиві на позовну заяву, слід зазначити таке.
Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач послався, зокрема, на те, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022, всі теплові електростанції Публічного акціонерного товариства "Центренерго" неодноразово припиняли функціонування. Унаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС з 23.05.2022, яке триває до цього часу, а інші дві ТЕС неодноразово зазнавали серйозних ракетних обстрілів, унаслідок чого станом на момент подачі відзиву Публічне акціонерне товариство "Центренерго" втратило 100 % генерації електричної енергії.
Також, як зазначив відповідач, через військові дії та, в тому числі, закриття морських портів, руйнування залізничної інфраструктури, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" зіткнулось із дефіцитом вугілля та порушеною логістикою його доставлення до теплових електростанцій. Унаслідок цього, зокрема, Трипільська ТЕС вимушена була перейти на альтернативні джерела пального, а саме природний газ, що зумовило різке підвищення собівартості вироблення електричної енергії, адже споживання природного газу, на відміну від вугілля, виходить для відповідача в рази дорожче. Зміївська ТЕС Публічного акціонерного товариства "Центренерго" зазнавала більше 50 ракетних обстрілів, унаслідок чого також зупинялась. 22.03.2024 Зміївська ТЕС через ракетну атаку на енергосистему України та внаслідок завданих пошкоджень також зупинила свою діяльність.
Відповідно до звіту про фінансові результати за 2023 рік, який долучено до відзиву на позовну заяву, валовий збиток Товариства становить 910 378 000,00 грн.
Відповідач зауважив, що Публічне акціонерне товариство "Центренерго" є ключовим та стратегічно важливим підприємством для суспільства, що забезпечує потреби в енергетиці, вносить вагомий вклад в обороноздатність нашої держави у боротьбі з агресором - Російською Федерацією, та працює фактично не для задоволення власних комерційних інтересів, а виключно на потреби нашої держави у такий надважкий час. Публічне акціонерне товариство "Центренерго" виконує важливу соціальну роль у державі, оскільки забезпечує робочими місцями більше 5 500 співробітників та виконує свої зобов'язання з виплати заробітної плати та інших платежів у строк та без затримок.
На думку відповідача, наявна ситуація, в якій опинилось Публічне акціонерне товариство "Центренерго", фактично виконуючи критично важливі функції в інтересах Держави, в розумінні статті 233 ГК України є обставинами, що вказують як на тяжкий майновий стан відповідача, так і на особливо важливий статус Публічного акціонерного товариства "Центренерго" у період воєнного стану, тому занадто великі розмір 3 % річних та інфляційних втрат, які можуть бути стягнуті за результатом розгляду справи, призведуть до наслідків у вигляді необхідності витрачання коштів не на відновлення критичної інфраструктури, забезпечення безперервного електроживлення України, виплату заробітних плат співробітникам, а на оплату вказаних штрафних санкцій, що, в свою чергу, вплине на життєдіяльність та обороноздатність України.
Клопотання відповідача про зменшення на 99 % інфляційних втрат і 3 % річних ґрунтується, в тому числі, на висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки є протидією необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України, на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Судом першої інстанції враховано, що Публічне акціонерне товариство "Центренерго" має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії Публічне акціонерне товариство "Центренерго" та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії воєнного стану, введеного 24.02.2022 на території України відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", з подальшим продовженням строку його дії.
Між тим, місцевий господарський суд слушно зауважив, що строк виконання відповідачем зобов'язання зі сплати дивідендів та подальше прострочення виконання такого обов'язку виникли до запровадження на території України правового режиму воєнного стану, а також інших обставин, на які відповідач посилається у відзиві як на підстави для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат.
Як обґрунтовано враховано місцевим господарським судом, стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 922/795/19.
Як було роз'яснено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості.
Апеляційний господарський суд вважає, що в даній справі, в якій відсотки річних нараховані за встановленою в статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3 %, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами неспівмірності 3 % річних із сумою боргу, а також те, що тягар з їх сплати може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, що даний випадок є виключним.
Відтак, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування відповідачу 3 % річних судом не встановлено.
З огляду на зазначене вище, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення 3 % річних, розмір яких є законодавчо визначеним. У той же час, зменшення інфляційних втрат суперечить самій нормі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відхилення клопотання відповідача про зменшення на 99 % зазначених нарахувань.
Так само правомірно з урахуванням положень ст. 126, 129 ГПК України судом першої інстанції присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача-1 15 578,77 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Так, місцевим господарським судом, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, враховано, що розмір судових витрат позивача-1 доведений та документально обґрунтований, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, натомість відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем-1 розмірі в контексті невідповідності заявлених до стягнення витрат критеріям співмірності, реальності та розумності, що визначені у ст. 126 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на те, що з наданого позивачем-1 суду першої інстанції розрахунку неможливо встановити, скільки саме часу фактично витратив адвокат на надання правничої допомоги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що в разі настання визначених договором про надання правової допомоги умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару із складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Як вбачається з наданого позивачем-1 суду першої інстанції розрахунку від 25.02.2025 витрат на надання професійної правничої допомоги, що є актом виконаних робіт (наданих послуг) по першій інстанції по справі № 911/3118/24 до договору про надання правової допомоги № 210-АО/2021 від 26.05.2021 та додаткової угоди від 14.11.2024, у розрахунку зазначено про надання такої правової допомоги:
- складання та подання позовної заяви: вартість одного документа або одиниці часу - 5 000,00 грн; кількість документів або одиниць часу - 1 документ; загальна сума - 5 000,00 грн;
- складання та подання процесуальних документів (відповідь на відзив на позовну заяву): вартість одного документа або одиниці часу - 3 000,00 грн; кількість документів або одиниць часу - 1 документ; загальна сума - 3 000,00 грн;
- участь у судових засіданнях: вартість одного документа або одиниці часу - 2 000,00 грн; кількість документів або одиниць часу - 4 судодні; загальна сума - 8 000,00 грн.
Вартість одного документа або одиниці часу, що наведена в зазначеному розрахунку, відповідає положенням п. 7 додаткової угоди від 14.11.2024 до договору про надання правової допомоги № 210-АО/2021 від 26.05.2021
З урахуванням викладеного, на переконання суду апеляційної інстанції, відсутність у розрахунку, наданому позивачем-1, інформації щодо того, скільки саме годин фактично витратив адвокат на надання правничої допомоги, що узгоджується з положеннями закону та договору про надання правової допомоги, не є перешкодою для доведення відповідачем неспімірності розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про включення витрат позивача-1 на професійну правничу допомогу до складу судових витрат у даній справі. Разом із тим, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог та відповідно до статті 129 ГПК України, місцевий господарський суд правомірно поклав на відповідача витрати позивача-1, пов'язані із наданням йому правничої допомоги, в сумі 15 578,77 грн.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України).
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Щодо витрат позивача-1 на професійну правничу допомогу, понесених ним у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Як вже було зазначено, у відзиві на апеляційну скаргу позивач-1 просить суд стягнути з відповідача на користь позивача-1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, пов'язані з апеляційним переглядом справи в Північному апеляційному господарському суді.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесення Товариством з обмеженою відповідальністю "РОМ" витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до відзиву на апеляційну скаргу додано копії:
- договору про надання правової допомоги № 210-АО/2021 від 26.05.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "РОМ" (Замовник) та Адвокатським об'єднанням "Інтеракціо" (Виконавець) (далі - Договір);
- додаткової угоди від 14.11.2024 до Договору;
- розрахунку від 27.06.2025 витрат на надання професійної правничої допомоги, що є актом виконаних робіт (наданих послуг) по апеляційній інстанції по справі № 911/3118/24 до Договору та додаткової угоди від 14.11.2024;
- ордера серії АІ № 1159382 на надання правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "РОМ" на підставі договору про надання правової допомоги № 210-АО/2021 від 26.05.2021, зокрема, у Північному апеляційному господарському суді адвокатом Кологойдою Олександрою В'ячеславівною, виданого 02.02.2022.
Відповідно до п. 2.1 Договору за цим Договором Виконавець зобов'язується надавати правову допомогу Замовнику на підставах, в порядку і обсязі, визначеному у Договорі за погодженням сторін, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити її у встановленому цим Договором порядку.
Згідно з п. 2.4 Договору окремі вимоги щодо предмета даного Договору, що не встановлені у п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору, визначаються в окремому додатку або додаткових угодах до Договору.
Відповідно до п. 2.7 Договору правова допомога за цим Договором надається співробітником Виконавця адвокатом Кологойдою Олександрою В'ячеславівною, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 8077/10, видане на підставі рішення Ради адвокатів Київської області 18.07.2019 № 72.
Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 14.11.2024 до Договору дана додаткова угода визначає порядок оплати правової допомоги щодо захисту прав та законних інтересів замовника, пов'язаних із захистом інтересів замовника, про стягнення невиплачених ПАТ "Центренерго" у визначений законом та рішенням наглядової ради ПАТ "Центренерго" від 29.04.2021 (протокол № 16/2021) строк дивідендів за підсумками роботи Товариства за 2018 рік на підставі рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Центренерго" від 30.04.2021 (протокол № 2) інфляційних втрат та 3 % річних.
Згідно з п. 7 додаткової угоди від 14.11.2024 до Договору вартість послуг з надання правової допомоги включає, зокрема:
- складення і подання процесуальних документів: заперечень на відзив на позовну заяву, заяв та заперечень, відзивів на апеляційну та касаційну скаргу, письмових пояснень по справі, клопотань, заперечень проти відкриття апеляційного та касаційного провадження тощо - 3 000,00 грн/один документ;
- участь у судових засіданнях - 2 000,00 грн/судодень.
27.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМ" (Замовник) та Адвокатське об'єднання "Інтеракціо" (Виконавець) склали розрахунок витрат на надання професійної правничої допомоги, що є актом виконаних робіт (наданих послуг) по апеляційній інстанції по справі № 911/3118/24 до Договору та додаткової угоди від 14.11.2024, яким підтвердили розмір понесених витрат на правову допомогу Замовнику щодо ведення справи № 911/3118/24 в Північному апеляційному господарському суді.
Відповідно до вказаного розрахунку Виконавцем надано таку правову допомогу:
- складання та подання відзиву на апеляційну скаргу - 1 документ; 3 000,00 грн;
- участь у судових засіданнях - 1 судодень; 2 000,00 грн.
Загалом - 5 000,00 грн.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.
Апеляційний господарський суд у даному випадку вкотре зважає на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно з якою фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором про надання правової допомоги умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Судова колегія враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19. У наведеній постанові Верховний Суд у звернув увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони у разі наявності її заперечень щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем-1 документів, їх значення для розгляду справи, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду предмет позову, значення справи для сторін, колегія суддів дійшла висновку, що компенсація позивачу-1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору.
Натомість відповідачем не доведено неспівмірності розміру витрат позивача-1 на оплату послуг адвоката, пов'язаних із розглядом вказаної апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що апеляційна скарга відповідача у даній справі підлягає залишенню без задоволення, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача-1 5 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, тобто в заявленому позивачем-1 розмірі.
Керуючись ст. 74, 126, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/3118/24 залишити без змін.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Рудиківська, буд. 49, ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМ" (04212, м. Київ, вул. Левка Лук'яненка, буд. 19, ідентифікаційний код 24067003) 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.
5. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена - 18.08.2025.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко