вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" серпня 2025 р. Справа№910/11929/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025
у справі №910/11929/24 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 36 597,17 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - відповідач) про стягнення 36 597,17 грн, з яких: 20 993, 51 грн основного боргу, 3 694, 45 грн 3% річних, 11 909, 21 грн інфляційних втрат. Також у позові позивач зазначив, що розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи становить 3 659, 72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №5828/1 від 22.12.2009 (далі за текстом - Договір), Додаткових угод до нього, в частині повної оплати за відпущену електричну енергію, вироблену позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом, за період жовтень 2021 року. Крім того, за порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 3 694, 45 грн 3% річних та 11 909, 21 грн інфляційних втрат за період прострочення з 16.09.2022 по 10.09.2024.
Господарський суд міста Києва рішенням від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат» заборгованість у розмірі 20 993, 51 грн, інфляційні втрати в розмірі 10 073, 49 грн, 3% річних у розмірі 3 674, 55 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 874, 47 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 474, 16 грн. В іншій частині позову відмовив. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 153,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 185,56 грн поклав на позивача.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що остаточний розрахунок з позивачем із забезпечення йому 100% оплати відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 року повинен був бути здійснений відповідачем у строк до 15.09.2022 включно, а тому строк виконання зобов'язання відповідача з оплати придбаної у позивача за «зеленим» тарифом електричної енергії у жовтні 2021 року є таким, що настав.
Оскільки відсутність повної оплати поставленої за Договором електричної енергії підтверджена матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 20 993,51 грн визнана судом обґрунтованою та задоволена.
Здійснивши власний розрахунок нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 10 073,49 грн та 3% річних у розмірі 3 674,55 грн.
Розглянувши клопотання про зменшення розміру 3% річних, суд серед іншого виснував, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Також, суд першої інстанції не прийняв заперечення відповідача щодо надання представником позивача - адвокатом Волощуком П.Ю. аналогічних послуг в інших справах, оскільки адвокат не позбавлений права представляти інтереси клієнтів в межах інших судових справ. Окрім того, суд врахував, що в межах інших справ за участі представника позивача є спори щодо інших предметів та з інших підстав, що вимагає підготовку нових заяв по суті справи та збору доказів щодо спірних правовідносин.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3474,16 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 185,56? грн покладена на позивача.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 в задоволеній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що законодавством України були встановлені обмеження щодо розміру коштів, що підлягали сплаті виробникам ВДЕ, відтак відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених ч. 2 статті 625 ЦК України. Судом першої інстанції не враховано наявність підстав для звільнення відповідача від нарахувань по статті 625 ЦК України.
Крім того, апелянт наголошує на наявність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу, відповідач наголошує, що представник позивача вже подавав аналогічні заяви в попередніх справах, де змінюються тільки суми стягнення, а нормативне обґрунтування не змінне, але різниця між стягненням правничої допомоги суттєво відрізняється. На думку відповідача, позовна заява у даній справі виконана на базі шаблону позовної заяви, який подавався у справі №910/11856/24, тому збільшення суми правничої допомоги виглядає не логічним, оскільки ні правового аналізу наданих документів, ні пошуку судової практики Верховного Суду, ні підготовки заяв по суті представник не здійснював, додатково збільшилася кількість часу наданої правничої допомоги, що є абсурдним і незрозумілим.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.06.2025 відмовив Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24; апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 14.07.2025. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
27.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що прийняті накази Міністерства енергетики України не звільняють відповідача від обов'язку з повного розрахунку за придбану електричну енергію, що підтверджується встановленими обставинами справи та судовою практикою.
Позивач зазначає, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд правомірно відхилив відповідні заперечення відповідача як недоведені документально.
Правові підстави для зменшення розміру 3% річних у даній справі відсутні, оскільки позивач, стягуючи компенсаційні виплати у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, використовує спосіб захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні своїх матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Складність справи, значення її для відновлення грубо порушених відповідачем прав та законних інтересів Позивача, тривалість такого порушення, ціни позову, особливе нормативне регулювання правовідносин між учасниками спору, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) Адвокатським об'єднанням «ПРІОРИТЕТ», кількість витраченого часу на виконання завдання позивача свідчить про адекватність та співмірність суми гонорару у цій справі.
Також позивачем до відзиву на апеляційну скаргу відповідача надані документи на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 659,72 грн.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.12.2009 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат» (ВАД) було укладено Договір №5828/01 (далі - Договір), відповідно до умов якого ВАД зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору.
30.06.2019 було укладено Додаткову угоду №81/01 до Договору, якою погоджено замінити в преамбулі Договору слова «Державне підприємство «Енергоринок» на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець» та замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 в новій редакції.
31.03.2020 було укладено Додаткову угоду №957/01/20 до Договору, якою викладено статті 11-7 Договору в новій редакції.
Згідно з п. 1.1 Договору (тут і надалі в редакції Додаткової угоди від 31.03.2020 №957/01/20) за цим договором продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі- Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Відповідно до п. 2.2 Договору купівля-продаж електричної енергії за цим Договором здійснюється за умови членства продавця за "зеленим" тарифом в балансуючій групі гарантованого покупця.
Згідно з п. 2.3 Договору виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами пунктів 2.4, 2.5 Договору передбачено, що продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких, для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Згідно з розділом 3 Договору, обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку (пункт 3.3 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.02.2021 № 869/01/21).
Позивач зазначає, що ним, на виконання умов Договору, у жовтні 2021 року передано відповідачу електричну енергію обсягом 134 980 кВт*год, вартістю 594 306,14 грн з ПДВ, про що свідчить Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.10.2021.
В свою чергу, відповідач свої зобов'язання зі сплати за отриманий об'єм електроенергії за спірним договором здійснив частково на суму 573 312, 63 грн, що підтверджується копіями наявних у матеріалах справи відповідних платіжних доручень/інструкцій.
Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач стверджує, що виконав взяті на себе за договором зобов'язання належним чином. Однак відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату купленої у позивача електроенергії своєчасно та у повному обсязі не здійснив у зв'язку із чим, у останнього виникла заборгованість у розмірі 20 993, 51 грн.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3 694, 45 грн 3% річних та 11 909, 21 грн інфляційних втрат за період прострочення з 16.09.2022 по 10.09.2024.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору та Порядку в частині повної оплати за відпущену електричну енергію позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом.
Правовідносини, що виникли між учасниками даного спору регулюються нормами ЦК України та ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно із частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 6, 7 статті 276 ГК України).
Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі за текстом - Закон) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
Пунктом 10.1 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок № 641), встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцю із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.3 Порядку №641 (у редакції чинній станом на момент виникнення заборгованості за жовтень 2021 року) закріплено, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.
Державне підприємство "Гарантований покупець" у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.
За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.
Відповідно до пункту 10.4 Порядку №641 (у редакції чинній станом на момент виникнення заборгованості за жовтень 2021 року) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2021 року позивач, на виконання умов договору, здійснив поставку електричної енергії відповідачу на загальну суму 594 306, 14 грн з ПДВ, яка була прийнята останнім без заперечень та зауважень, що підтверджується актом купівлі-продажу електроенергії, наявним в матеріалах справи, а саме від 31.10.2021 у загальному обсязі 134 980, 000 кВт*год на загальну суму 594 306, 14 грн.
Постановою НКРЕКП від 09.09.2022 №1117, яка оприлюднена 12.09.2022, затверджено розмір вартості послуги з забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні-травні, липні, жовтні 2021 року.
Враховуючи вимоги статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 530 ЦК України, пункту 10.4 Порядку, пункту 3.3 договору ДП «Гарантований покупець» зобов'язаний здійснити оплату за придбану ним електричну енергію в обсязі 100% протягом трьох робочих днів з моменту затвердження розміру вартості послуг та отримання акта.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за жовтень 2021 року є таким, що настав.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у жовтні 2022 року до 15.09.2022 включно.
У той же час, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором про купівлю-продаж електричної енергії виконав неналежним чином, сплативши вартість електроенергії частково.
Крім того, відповідач умови договору не виконав, отриману електричну енергію оплатив частково, посилаючись на положення наказів №140 та №206.
На виконання вимог частини 8 статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" Міненерго в межах, визначених йому повноважень, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України видало накази від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" №140 та від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом" №206.
Наказ №140 видано з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії та зобов'язано ДП «Гарантований покупець» забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", з дотриманням Порядку №641.
Наказом встановлено розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець», в такому порядку:
- п.п. 1.1.1 Станом на 10 число розрахункового місяця сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозавантаженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії сонячного випромінювання;
- п.п. 1.3 За подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених, зокрема, підпунктом 1.1.1.
Таким чином, Міненерго встановило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу покладено саме на ДП "Гарантований покупець" та у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку і надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Отже, у наказі №140:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»;
- наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару;
- наказ не змінює обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
З 05.07.2022 наказ №140 втратив чинність, натомість набув чинності наказ №206.
Метою наказу №206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Зокрема, підпунктом 1 пункту 2 наказу установлено, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП «Гарантований покупець» (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно: сума, що дорівнює 18 відсотків від середньозваженого розміру «зеленого» тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання.
За результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу (пункт 3).
Отже, у наказі №206:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП «Гарантований покупець»;
- наказ не звільняє ДП «Гарантований покупець» від повної оплати придбаного товару;
- наказ не змінює обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Суд першої інстанції при розгляді даної справи врахував висновки щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.
Щодо позиції скаржника про те, що положення Наказів № 140 та № 206 є підставою для часткового звільнення відповідача від обов'язку вчасного і повного розрахунку за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, Суд звертається до висновку щодо застосування вказаних норм права у спірних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.
Так, за правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4439/23 Наказ №206, як і Наказ №140 жодним чином не обмежує права виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої договором, а також не змінює термінів виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Здійснюючи апеляційний перегляд у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, та за встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про наявність обов'язку у відповідача з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом, який узгоджується з відповідними висновками Об'єднаної палати у вказаній справі.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Отже, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями і до них не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, що спростовує доводи відповідача про помилковий висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні його клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за результатами розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування судом першої інстанції відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 10 073,49 грн та 3% річних у розмірі 3 674,55 грн.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника.
У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити (погоджений сторонами у договорі) загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі, що наразі розглядається судом апеляційної інстанції, позивач нарахував відповідачу 3% річних, тобто у розмірі, визначеному частиною 2 статті 625 ЦК України, що спростовує доводи відповідача.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи №902/417/18 питання про зменшення інфляційних витрат не розглядалось, а тому суд першої інстанції підставно відмовив відповідачу у зменшенні розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Посилання скаржника на настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану) не свідчить про поважність причин неналежного виконання зобов'язання та є необґрунтованими з огляду на частину другу статті 617 ЦК України, відповідно до якої, підставою для звільнення від відповідальності є тільки випадок та непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Отже, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання особа повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками. Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Крім того, частиною першою статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України (далі - ТППУ) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Зазначений сертифікат є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
У порушення приписів чинного законодавства на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював, зокрема, адвокат Волощук Павло Юрійович на підставі ордера Серії ВХ №1080143 виданого 25.09.2024.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 3 659, 72 грн, позивачем надано суду: Договір про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024 та Додаткову угоду №1 до нього, Акт про надання послуг від 25.10.2024 на суму 3 659,72 грн та опис робіт (наданих послуг) від 25.10.2024.
Відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Пріоритет», об'єднання зобов'язалося здійснити захист, представництво та інші передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з п. 4.1 договору за надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплачувати адвокатському об'єднанню гонорар, який встановлюється об'єднанням за домовленістю з клієнтом із урахуванням складності справи та витраченого часу і вказується в рахунках на оплату. Гонорар може бути і у вигляді фіксованої суми, або погодинної оплати та сплачується виключно за фактично надані послуги, відповідно до письмового рахунку об'єднання, направленого на адресу клієнта, протягом двох банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку.
За результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, який підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої об'єднанням правової допомоги та її вартість (п. 4.4 договору).
01.08.2024 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору, згідно з п. 1.1 якої об'єднання зобов'язалось надати позивачу правничу допомогу в ході здійснення позовної роботи щодо стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат» з Державного підприємства «Гарантований покупець» суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 36 597, 17 грн за договором №5828/04 від 22.12.2009, в тому числі, забезпечити представництво прав та охоронюваних законом інтересів клієнта при розгляді даної справи судами.
Сторони погодили, що вартість послуг, які передують поданню позовної заяви, надаються при складанні та поданні позовної заяви, складанні інших процесуальних документів до суду першої інстанції та під час супроводження справи в суді першої інстанції, становить 3 659, 72 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь об'єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду першої інстанції (п. 3.1 додаткової угоди).
Відповідно до акту про надання послуг від 25.10.2024 вартість наданих за додатковою угодою №1 від 01.08.2024 до договору послуг становить 3 659, 72 грн.
З наведеного вбачається, що об'єднання та клієнт погодили фіксований гонорар у розмірі 3 659, 72 грн.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження скаржника про те, що кількість годин, витрачених для надання послуг, а також їх вартість є явно завищеними, позаяк при визначенні розміру суми, що підлягає компенсації позивачу, суд має виходити зі встановленого між сторонами фіксованого розміру, без оцінки витраченого часу на надання правничої допомоги.
Суд зауважив, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 474,16 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 185,56? грн покладається на позивача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3 474,16 грн витрат на професійну правничу допомогу та саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Доводи відповідача про те, що позовна заява є шаблонною судовим апеляційної інстанції визнаються як необґрунтовані, оскільки здійснивши аналіз, чи відповідає вартість послуг адвоката звичайній практиці та цінам, що склалися на ринку юридичних послуг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату послуг адвоката є адекватною та співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Позивач на підтвердження витрат отримання послуг професійної правничої допомоги надав суду копії: Договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024; додаткової угоди №3 від 24.06.2025 до Договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024; Акту про надання послуг згідно з Додатковою угодою №3 від 24.06.2025 до Договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024, від 26.06.2025; опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об'єднанням «ПРІОРИТЕТ» для надання правничої допомоги згідно до Додатковою угодою №3 від 24.06.2025 до Договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024, від 26.06.2025.
24.06.2025 між сторонами підписано додаткову угоду №3 до договору, згідно з п. 1.1 якої об'єднання зобов'язалось надати позивачу правничу допомогу у Півнінчому апеляційному господарському суді в ході розгляду справи №910/11929/24.
Сторони погодили, що вартість послуг правничої допомоги, які надаються Клієнту Адвокатським об'єднанням під час супроводження справи №910/11929/24 в суді апеляційної інстанції становить 3 659, 72 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь об'єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду апеляційної інстанції (п. 3.1 додаткової угоди).
Відповідно до акту про надання послуг від 26.06.2025 вартість наданих за додатковою угодою №3 від 24.06.2025 до договору послуг становить 3 659, 72 грн.
Відповідач не подав до суду апеляційної інстанції жодних заперечень щодо обґрунтованості та розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Проаналізувавши зміст та обсяг наданих представником позивача послуг, значення цієї справи для сторін, співмірність виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що заявником було своєчасно вчинено всі дії, які вимагаються приписами ст. ст. 124, 126, 129 ГПК України, підтверджено необхідність надання послуг зазначених в акті, а також реальність їх надання, натомість відповідачем зазначене не спростовано.
За таких обставин, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3 659, 72 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи №910/11929/24 у суді апеляційної інстанції, оскільки саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а саме за подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/11929/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вулиця Симона Петлюри, будинок 27, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія Карпат» (вулиця Васильківська, будинок 1, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 32270093) 3 659, 72 (три тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять гривень 72 копійки) витрат на професійну правничу допомогу, понесених за розгляд справи №910/11929/24 у Північному апеляційному господарському суді.
5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/11929/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська