ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 серпня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1573/13
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Таран С.В.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;
Представники сторін:
Від Міністерства юстиції України - Малога Д.А.;
Від Публічного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ" - не з'явився;
Від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" - Чехлов Ю.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 08.07.2025, суддя - Демченко Т.І.) за результатами розгляду скарги Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на дії (бездіяльність) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є.
по справі №916/1573/13
за позовом Публічного акціонерного товариства "ОДЕСЬКА ТЕЦ"
до Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"
про стягнення 194 202 048,52 грн,
(суддя першої інстанції: Демченко Т.І., дата та місце винесення ухвали: 03.07.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У травні 2025 року Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось до Господарського суду Одеської області зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, в якій просило суд визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. щодо не зняття арешту з коштів Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", що накладений на підставі постанови про арешт коштів боржника від 20.11.2014 за виконавчим провадженням №45122980 та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.10.2014 за виконавчим провадженням № 45122980, зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. або іншого державного виконавця зазначеного відділу винести постанови про зняття арешту з майна та коштів Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" по ВП № 45122980 та направити примірники цих постанов також на адресу АТ КБ "ПриватБанк", АТ АБ "Укргазбанк", РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях та ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області для виконання, а також зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. або іншого державного виконавця зазначеного відділу вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна (рухомого, нерухомого) Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" по ВП № 45122980 шляхом внесення до відповідних Державних реєстрів запису про їх припинення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 у даній справі скаргу Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на дії (бездіяльність) старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з майна та коштів Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", що накладені на підставі постанови про арешт коштів боржника від 20.11.2014 по ВП № 45122980 та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.10.2014 по ВП № 45122980; зобов'язано начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або іншу уповноважену особу скасувати арешт майна та коштів Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" по ВП № 45122980; зобов'язано Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або іншу уповноважену особу вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна (рухомого, нерухомого) Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" по ВП № 45122980 шляхом внесення до відповідних Державних реєстрів запису про їх припинення.
Не погоджуючись з такою ухвалою, 17.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 у даній справі.
У своїй апеляційній скарзі Апелянт вважає ухвалу від 03.07.2025 у справі № 916/1573/13 такою, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.
На переконання Апелянта, суд першої інстанції безпідставно не врахував факт того, що Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України щодо рішення Одеського окружного адміністративного суду та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 420/14021/23, якими було скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.08.2021 року ВП № 45122980 про стягнення виконавчого збору.
Крім того, на переконання Апелянта, Відповідачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав, адже керуючись статтею 339-1 Господарського процесуального кодексу України, він мав звертатися до суду із позовною заявою про зняття арешту, а не зі скаргою на дії державного виконавця.
Окрім того, Апелянт стверджує, що місцевий господарський суд, постановляючи ухвалу, вийшов за межі своїх повноважень, зобов'язавши державного виконавця вчинити дії, які за законом належать виключно до дискреційних повноважень виконавчої служби. Такий підхід порушує принцип поділу влади та суперечить усталеній судовій практиці, зокрема правовим позиціям Верховного Суду та Великої Палати.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 по справі №916/1573/13; призначено розгляд справи на 18.08.2025 об 11-00 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1573/13.
24.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1573/13.
27.06.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві Відповідач вважає ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2025 законною та обґрунтованою.
Також Відповідач зазначає, що інформація по зведеному виконавчому провадженню № 49692669 та виконавчим провадженням № 49428213 та № 49103142 жодним чином не стосуються даної справи та не була предметом розгляду скарги в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції правильно встановив відсутність заборгованості та правових підстав для збереження арешту. Постанову про виконавчий збір скасовано, провадження завершено, а касаційне провадження не зупиняє дії рішення апеляційного суду. Зобов'язання виконавця знімати арешт є законним, оскільки не порушує принципу дискреції, а забезпечує ефективний захист порушеного права.
Щодо позиції апелянта, про невірно обраний Відповідачем спосіб захисту, Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" зазначає, що суд першої інстанції не оцінював законність накладення арештів, а лише бездіяльність виконавця після завершення провадження і скасування постанови про виконавчий збір. Права Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» порушено саме через відмову у знятті арештів без правових підстав, що є втручанням у право власності, а отже місцевий господарський суд обґрунтовано визнав скаргу на бездіяльність виконавця обґрунтованою.
Відповідач також зазначає, що твердження Апелянта про втручання суду в дискреційні повноваження органів ДВС є безпідставним. Дискреційні повноваження допускають вибір між кількома правомірними рішеннями, однак лише за умови, що такі варіанти передбачені законом. У даній ситуації, після закінчення виконавчого провадження та вирішення питання зі стягненням виконавчого збору, закон прямо зобов'язує державного виконавця скасувати арешт, який було накладено в рамках виконавчого провадження. У цього органу відсутнє право обирати інший варіант дій, отже його повноваження не є дискреційними.
Відмова скасувати арешт за відсутності правових підстав для його подальшого збереження є незаконною бездіяльністю, що порушує право особи на мирне володіння майном, суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини та європейській практиці. Суд першої інстанції правомірно зобов'язав виконавця вчинити дії, передбачені законом, з метою захисту порушених прав.
На переконання Відповідача правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у апеляційній скарзі, не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки вони сформовані в межах зовсім інших правовідносин, що регулюються іншими нормами матеріального права. Аналогії між зазначеними справами та цією відсутні.
Крім того, апеляційна скарга Міністерства юстиції не містить конкретних доводів щодо незаконності або необґрунтованості ухвали суду першої інстанції, не вказано на порушення норм права чи неправильне встановлення обставин. Це суперечить вимогам ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У зв'язку з тим, що суддя - учасник колегії Савицький Я.Ф. з 28.07.2025 по 01.09.2025, а також Ярош А.І. з 04.08.2025 по 05.09.2025 перебувають у відпустках, розпорядженням керівника апарату суду №263 від 15.08.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/1573/13.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 15.08.2025 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя - Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Таран С.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду 15.08.2025 справу №916/1573/13 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Таран С.В.
У судове засідання 18.08.2025 з'явилися представники Апелянта та Відповідача, які підтримали доводи викладені ними письмово, представник Позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Так, згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, які не з'явились, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та Відзиву до неї, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 19.03.2014 у справі № 916/1573/13 із змінами, внесеними на підставі постанови Одеського апеляційного Господарського суду від 13.05.2014 у справі № 916/1573/13 з КП "ТМО" на користь АТ "Одеська ТЕЦ" стягнуто заборгованість за Договором постачання теплової енергії № 05-11-09/158/ГО-577/09, яка виникла протягом опалювального періоду 2012/201; (з жовтня 2012 року по квітень 2013 року).
20.10.2014 на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 19.05.2014 року по справі № 916/1573/13 державним виконавцем ВПВР ДВС України відкрито виконавче провадження № 45122980.
20.10.2014 головний державний виконавець ВПВР ДВС України по ВП № 45122980 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
20.11.2014 головний державний виконавець ВПВР ДВС України по ВП № 45122980 виніс постанову про арешт коштів боржника.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.08.2021 по справі № 916/1573/13 затверджено мирову угоду укладеною між публічним акціонерним товариством "Одеська ТЕЦ" та КП "Теплопостачання міста Одеси", відповідно до якої Позивач відмовляється від примусового стягнення з Відповідача заборгованості у виконавчому провадженні № 45122980, відкритому 20.10.2014 на виконання наказу господарського суду Одеської області від 19.05.2014 у справі №916/1573/13 про примусове виконання рішення господарського суду Одеської області від 19.03.2014 у справі № 916/1573/13 із змінами, внесеними на підставі постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 у справі № 916/1573/13.
У зв'язку із затвердженням ухвалою господарського суду Одеської області від 13.08.2021 у справі № 916/1573/13 мирової угоди, укладеної між КП "ТМО" та ПАТ "Одеська ТЕЦ", на підставі п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", головний державний виконавець ВПВР ДДВС МЮ України 18.08.2021 виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 45122980.
18.08.2021 державний виконавець ВПВР ДДВС МЮ України виніс постанову про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню № 45122980, яку направив для виконання до Другого Малиновського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
На виконання постанови ВПВР ДДВС МЮ України від 18.08.2021 по ВП № 45122980 про стягнення виконавчого збору, 06.09.2021 державний виконавець Другого Малиновського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виніс постанову про відкриття ВП № 66704390.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 по справі №420/14021/23 було скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.08.2021 року ВП №45122980 про стягнення виконавчого збору.
16.02.2024 старший державний виконавець ВПВР УЗПВР в Одеській області ПМУ Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденко О.С. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 66704390.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо КП "Теплопостачання міста Одеси" наявний запис про обтяження №7595265.
Предметом обтяження, згідно з описом у реєстрі, є все нерухоме майно підприємства.
Арешт накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону на його відчуження у межах виконавчого провадження №45122980, виданої 20.10.2014 головним державним виконавцем ВПВР ДВС України Селезньовим М.О.
Окрім того, згідно з відповідями АТ КБ "ПриватБанк" № 20.1.0.0.0/7-250220/72009 від 12.03.2025 та АБ "Укргазбанк" № 15631/8621/2025 від 18.03.2025, вбачається наявність арешту на грошові кошти Відповідача, причому зазначено, що ці арешти були застосовані в межах виконавчого провадження № 45122980.
Згідно відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 15.01.2025 №31/30/15-998-2025 та відповіді ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області від 14.01.2025 № Вих-474/10/31-25 на транспортних засобах КП "ТМО" рахується обтяження у вигляді арешту, накладеного на підставі постанови ВПВР ДВС України від 20.10.2014 року по ВП № 45122980.
Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулося до ВПВР ДДВС МЮ України з листом №02-01-01-85 від 08.04.2025, з вимогами про винесення постанов про зняття арешту з коштів та майна КП "ТМО", що були накладені на підставі постанови про арешт коштів від 20.11.2014 та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.10.2014 по ВП № 45122980 та їх направлення до АТ КБ "Приватбанк", АТ АБ "Укргазбанк", РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях та ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області для виконання та виключення з відповідних державних реєстрів записів про обтяження майна КП «ТМО», вжитих державною виконавчою службою у межах виконавчого провадження № 45122980.
На зазначений лист надійшла відповідь від 01.05.2025 за № 61658/5891-33-25/20.1 за підписом начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І.С. (виконавець листа старший державний виконавець Сніжинський Тарас Євгенович https://minjust.gov.ua/m/departament-derjavnoi-vikonavchoi-slujbi), відповідно до змісту якого вбачається, що у останнього відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника оскільки у відділі відсутня інформація, щодо сплати виконавчого збору за постановою від 18.08.2021 № 45122980, а також з огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 420/14021/23, відкрито касаційне провадження по справі про оскарження постанови державного виконавця по стягненню виконавчого збору.
Перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено поняття обов'язковості судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, порядок, підстави та послідовність вчинення дій в межах якого визначається Законом України Про виконавче провадження.
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частиною 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до статті 1 цього 3акону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (підпункт 1 пункту 1 частини першої статті 3акону України "Про виконавче провадження").
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частин першої-другої статті 40 вказаного Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Отже, закінчення виконавчого провадження у розумінні вимог вказаного Закону України "Про виконавче провадження" передбачає зняття арешту та скасування вжитих раніше заходів примусового виконання рішення про що зазначається у постанові у постанові про вчинення відповідної дії.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частин другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як було встановлено судовою колегію, в рамках виконавчого провадження № 45122980 з виконання наказу Господарського суду Одеської області від 19.05.2014 року по справі № 916/1573/13, державним виконавцем ВПВР ДВС України було винесено постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження та про арешт коштів Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси".
Крім того, встановлено, що процедура врегулювання заборгованості Відповідача перед Позивачем була завершена шляхом укладення між КП "ТМО" та ПАТ "Одеська ТЕЦ" мирової угоди, яку затверджено ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2021.
У зв'язку з укладенням та затвердженням зазначеної мирової угоди, 18.08.2021 головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 45122980.
Крім того, це ж виконавче провадження в частині стягнення виконавчого збору було окремо закінчено на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з прийняттям постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі № 420/14021/23.
Проте, за наслідками закінчення виконавчого провадження № 45122980 державний виконавець не зняв арешти, накладені на кошти та майно Відповідача постановами від 20.10.2014.
За таких обставин, судова колегія керуючись положення Закону України "Про виконавче провадження", доходить висновку, що незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право скаржника підлягає захисту.
Доводи апелянта, що Відповідач мав звертатися до суду із позовною заявою про зняття арешту, а не зі скаргою на дії державного виконавця не приймаються судовою колегію з огляду на наступне.
Як було зазначено, статтею 339 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За змістом положень чинного законодавства боржник у виконавчому провадженні не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця у визначеному відповідним процесуальним законом порядку. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18.
Як вже було зазначено судовою колегією, незняття виконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при закінченні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби.
У випадку, коли особа мала статус боржника у виконавчому провадженні, звернення до суду, який видав виконавчий документ, із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 339 Господарського процесуального кодексу України є належним способом захисту порушеного права.
Відтак, судова колегія відхиляє доводи Апелянта та зазначає, що Відповідачем цілком правомірно було обрано спосіб захисту шляхом звернення до суду зі скаргою на бездіяльність виконавця
Крім того, посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03.2018 у справі 705/552/15-а та у постанові від 12.02.2020 у справі № 813/1341/15 та постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 від 11.02.2019 у справі №2а-204/12 не враховуються судовою колегією з огляду на наступне.
У справі №?705/552/15-а розглядався позов до Уманської міської ради про визнання дій щодо надання документів на будівництво гаража незаконними, а також про зобов'язання вказаного органу прийняти рішення про скасування будівельного паспорта та знесення самочинно збудованого гаража.
Позов у справі №?813/1341/15 стосувався визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно, яке вже перебувало в іпотеці. У зазначеній справі позивачем виступала особа, яка не є стороною виконавчого провадження та яка вважала, що арешт накладений на майно, яке не належить боржнику.
Справа №?826/14016/16 стосувалася позову до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності, що полягала у неналежному розгляді звернення та ненаданні належної відповіді на лист від 29 серпня 2016 року №?05/3-14050-10.
Заява у справі №?2а-204/12 була подана щодо заміни сторони у виконавчому провадженні, предметом якого було нарахування та виплата пенсії.
З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи Апелянта щодо необхідності застосування зазначених висновків Верховного Суду для розгляду даної справи, оскільки Апелянт не врахував те, що ці висновки були сформовані у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи.
Крім того судова колегія зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Вказаними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на майно та кошти скаржника у виконавчому провадженні, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна та коштів.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11.
Правова позиція, викладена у вказаній постанові, спростовує доводи скаржника у частині того, що суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення дій щодо зняття арешту з майна відповідача у спірному випадку.
Стосовно доводів Апелянта, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки факту наявного касаційного оскарження постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 у справі № 420/14021/23, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Дана позиція Апелянта не відповідає дійсності, адже як було встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі №420/14021/23 відмовлено у задоволенні клопотання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зупинення виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі № 420/14021/23 за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов.
Відповідно до ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.
Згідно з ч.1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що наявність касаційного провадження жодним чином не перешкоджає виконанню постанови апеляційного адміністративного суду, про що цілком обґрунтовано зауважено судом першої інстанції .
Відтак, наведені у апеляційній скарзі доводи Міністерства юстиції України не є слушними та не приймаються судовою колегією.
За таких обставин, судова колегія вважає правильним висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна та коштів Відповідача та зобов'язання державного виконавця скасувати арешт майна та коштів Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси»" та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, що в ефективний спосіб дозволить відновити право Відповідача на мирне володіння його майном.
Ураховуючи викладене в цій постанові, проаналізувавши доводи сторін та заслухавши їх пояснення, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам, на які посилається скаржник.
Доводи апеляційної скарги Міністерства юстиції України щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки не спростовують правильних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Таким чином, з урахуванням правильності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, а також з огляду на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених обставин справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно, оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 по справі №916/1573/13 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства юстиції України.
Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 по справі №916/1573/13 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 по справі №916/1573/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку в порядку та строки, передбачені статтями 287-288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.08.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
С.В. Таран