Справа №:755/21849/24
Провадження №: 6/755/321/25
"19" серпня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Гончарука В.П.
з секретарем Печуркіною Я.А.
за участі представника стягувача ОСОБА_1
боржника ОСОБА_2
представника боржника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві заяву боржника ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню виданого від 16 грудня 2024 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/21849/24 за заявою ОСОБА_4 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 , суд, -
Боржник ОСОБА_2 звенрнулася до суду з заявою про визнання судового наказу виданого Дніпровським районним судом м.Києва від 16.12.2024 р. таким, що не підлягає виконанню.
Заява мотивована тим, що в провадженні Тетіївського районного суду Київської обл. на даний час перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 третя особа Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради Київської обл. про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 третя особа Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради Київської обл. про визначення місця проживання дитини, тобто на даний час не визначено місце проживання їх малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В той же час стягувач ОСОБА_4 не виконує рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради №161 від 17.07.2023 р. «Про порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 », яким встановлено порядок участі матері ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 та не надає можливості зустрічі боржника ОСОБА_2 зі своєю донькою, та місце знаходження останньої заявнику ОСОБА_2 достовірно не відомо
З врахуванням того, що на даний час між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дитини, то стягнення аліментів на підставі судового наказу, що був виданий Дніпровським районним судом м.Києва є не доречним.
У судовому засіданні боржник та її представник підтримали подану до суду заяву, та просили її задовольнити повністю з обставин викладених в заяві, категорично наполягаючи на тому, що стягнення аліментів з заявниці ОСОБА_2 на даний час є недоречним, так як у сторін існує спір про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 , заявниця довготривалий період часу не бачиться зі своєю донькою, їй не відомо про місце проживання її доньки та в якому фізичному стані перебуває остання.
Стягувач ОСОБА_4 чинить постійно перешкоди заявнику в побачені своєї доньки.
Представник стягувача заперечувала щодо задоволення вказаної заяви, обґрунтовуючи свою позиції тими, що правових підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню не має, так - як донька ОСОБА_5 проживає зі своїм батьком ОСОБА_4 та останній має право звернутися про стягнення аліментів з матері на утримання їх спільної доньки.
Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду , дослідивши матеріали справи приходить до наступного.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст.150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як було встановлено в судовому засіданні встановлено, що судовим наказом Дніпровського районного суду від 16 грудня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають: той з батьків, з ким проживає дитина, а також сама дитина, яка досягла 14 років та має право на самостійне розпорядження аліментами. Аліменти присуджуються з моменту подання заяви до суду
Спосіб стягнення аліментів визначає той із батьків, з яким проживає дитина. Отже, спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, може бути зміненим рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Аліменти виплачуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина: якщо дитина проживає з матір'ю, аліменти на її утримання сплачує батько, і навпаки.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину не може бути меншим за 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Як убачається, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на даний час виникли складні взаємовідносини стосовно визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 .
В той же час в судовому засіданні встановлено, що малолітня ОСОБА_5 , як на час звернення ОСОБА_4 до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, так і на час розгляду справи в суді проживає зі своїм батьком ОСОБА_4 .
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 р. у справі № 61-1592св17, наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Як випливає із змісту узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25 вересня 2015р., наведені в статті 432 ЦПК України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
З п.п. 5, 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Пунктами 5, 6 розділу XIX Наказу Державної судової адміністрації України «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814 визначено, що звернення до виконання судового рішення та контроль за його виконанням покладається на суд, що розглянув справу як суд першої інстанції. Судові рішення звертаються до виконання після того, як вони набрали законної сили, та повернення справ до суду першої інстанції після апеляційного або касаційного розгляду, крім випадків негайного їх виконання.
Судове рішення вважається виконаним лише після отримання повідомлення про його виконання в повному обсязі (пункт 10 розділу XIX Наказу Державної судової адміністрації України «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814).
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі видання оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові № 910/9026/13 від 12.10.2018 р., в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому, перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
На підставі вище викладеного, заява боржника ОСОБА_2 про визнання судового наказу, від 16 грудня 2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/21849/24 за заявою ОСОБА_4 про стягнення аліментів на дитину з ОСОБА_2 таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10, 13, 82, 432, 353 ЦПК України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання судового наказу від 16 грудня 2024 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/21849/24 за заявою ОСОБА_4 таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 діб з моменту проголошення ухвали.
Повний текст ухвали складено 19.08.2025 р.
Суддя: