ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 693/1122/24
провадження № 2/753/480/25
20 травня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Котенко Р. В.,
за участю секретаря судового засідання Троцковець К. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про позбавлення батьківських прав,
у серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Жашківського районного суду Черкаської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований тим, що мати малолітнього ОСОБА_3 та рідна сестра позивачки - ОСОБА_4 та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 березня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 розлучилась з відповідачем через вживання останнім наркотиків. ОСОБА_3 рідного батька зовсім не пам'ятає. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 , відповідач жодного разу не бачився зі своєю дитиною, не цікавився його життям та розвитком. Аліменти, стягнуті з відповідача на користь матері дитини, відповідач не сплачував, у результаті чого утворилась значна заборгованість. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, а малолітнього ОСОБА_3 тимчасово було влаштовано у родину позивачки. У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з 2016 року, не піклується про здоров'я сина, його фізичний, моральний розвиток, виходячи з інтересів дитини, позивач позов просила задовольнити.
Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 04 вересня 2024 року, позовну заяву передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва за місцем реєстрації проживання відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено на суддю Котенко Р. В.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків. недоліки позову були усунуті.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 грудня 2024 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 11 лютого 2025 року.
Підготовче засідання, призначене на 11 лютого 2025 року, було відкладено на 05 березня 2025 року у зв'язку з неявкою відповідача та третіх осіб.
Підготовче засідання, призначене на 05 березня 2025 року, не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Котенко Р. В.
У підготовче засідання, призначене на 03 квітня 2025 року, з'явилась позивач. Відповідач та представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, до суду не з'явились.
Повістка, надіслана відповідачу на адресу реєстрації місця його проживання, повернулась до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
28 лютого 2025 року та 28 березня 2025 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Зазимської сільської ради Броварського району Київської області надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав та заява, якою вони просять розглянути справу за відсутності їх представника та ухвалити рішення з урахуванням інтересів дитини.
За таких обставин суд вважав можливим провести підготовче засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 30 квітня 2025 року.
30 квітня 2025 року у судове засідання з'явилася позивачка. Відповідач та представники третіх осіб не з'явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.
Судове засідання було відкладене до 20 травня 2025 року з метою повторного виклику відповідача.
20 травня 2025 року у судове засідання з'явилася позивачка. Відповідач та представники третіх осіб не з'явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Від відповідача будь-яких заяв, клопотань до суду не надходило. Правом надати відзив на позовну заяву відповідач не скористався. Направлена відповідачу за його зареєстрованим місцем проживання судова повістка повернулась до суду з відміткою АТ «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. ч. 2, 3, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За наведених обставин, враховуючи подану третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Зазимською сільською радою Броварського району Київської області заяву від 28 березня 2025 року про розгляд справи без участі їх представника, суд вважає можливим провести розгляд справи без участі відповідача та представників третіх осіб.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити. Зазначила, що її рідна сестра ОСОБА_4 познайомилась з відповідачем у лютому 2015 року. Недовго перебуваючи у цих відносинах, сестра завагітніла і вже у березні 2015 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Невдовзі сестра дізналась, що її чоловік вживає наркотичні засоби, через що вирішила з ним розлучитись. ОСОБА_3 було на той час 10 місяців. Стягнуті аліменти на утримання дитини відповідач не сплачував, розвитком дитини не цікавився, ніякої участі у вихованні сина не брав. Відомо, що у відповідача до шлюбу з ОСОБА_4 народився син, щодо якого відповідач позбавлений батьківських прав. Після розірвання шлюбу з відповідачем сестра вдруге вийшла заміж, проте відносини між її новим чоловіком та ОСОБА_3 не склалися. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла і позивачка стала піклувальником ОСОБА_3 . Позивачку та її чоловіка ОСОБА_3 називає мамою та татом. Рідного батька не знає зовсім. Позивачка вважає, що батько має бути авторитетом та лідером для дитини, тим, хто допоможе хлопцю стати чоловіком. Відповідач таку функцію не виконує і навіть ніколи не намагався зустрітися з сином. Позивачка зазначила, що відповідач не заслуговує, щоб його син, не знаючи у дитинстві батьківської любові та опіки, ніс якісь передбачені чинним законодавством обов'язки у майбутньому щодо свого біологічного батька.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 27 березня 2015 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_4 , який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві за актовим записом № 402. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_1 . Вказана обставина підтверджується Свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 16 грудня 2016 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
У шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно 13 грудня 2016 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року у справі № 754/16177/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року у справі № 754/8261/17 з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 26 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_4 на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 26 червня 2017 року і до досягнення ОСОБА_3 трирічного віку.
Станом на 01 серпня 2024 року заборгованість по аліментам на утримання ОСОБА_3 становить 235 038,02 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним 01 серпня 2024 року Дарницьким ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ). З вказаного розрахунку також вбачається, що ОСОБА_2 жодного разу не сплатив аліменти на утримання сина за період з квітня 2023 року по серпень 2024 року.
З довідок Спеціального дошкільного навчального закладу (дитячий садок) № 753 Деснянського району міста Києва від 11 липня 2024 року № 27, Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 313 з поглибленим вивченням інформаційних технологій Деснянського району міста Києва від 12 липня 2024 року № 80, КНП «ЦПМСД № 1» Деснянського району м. Києва від 05 серпня 2024 року № 1033 вбачається, що вихованням ОСОБА_3 займалась мати, яка також виконувала і медичні зобов'язання по відношенню до сина. Батько з сім'єю не проживав, участі у вихованні сина не брав.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 06 липня 2024 року Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 липня 2024 року № 14-Т/в «Про тимчасове влаштування дитини» малолітнього племінника ОСОБА_3 тимчасово влаштовано в сім'ю тітки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
З Акту обстеження умов проживання від 16 липня 2024 року встановлено, що спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Зазимської сільської ради Броварського району Київської області проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що житлово-побутові умови проживання дитини ОСОБА_3 у родині ОСОБА_1 задовільні. Дитина має окрему кімнату, повністю забезпечена всім необхідним для комфортного проживання, навчання, розвитку та відпочинку.
Відповідно до висновку Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 27 лютого 2025 року № 87, у зв'язку із ухиленням ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини ОСОБА_3 , враховуючи, що ОСОБА_2 жодної участі у вихованні дитини не бере, матеріально її не забезпечує, не відвідує та взагалі не присутній у житті дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити його батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
При цьому, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, а також і санкція за протиправну винну поведінку батьків.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).
Відповідно до положень статті 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).
Як уже зазначалося раніше, зі свідоцтва про шлюб та свідоцтва про народження дитини встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перебування його батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно із статтею 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20), ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, під час вирішення спору, суд ставить на перше місце якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18) сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір'ю своїми батьківськими обов'язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що батько дитини ОСОБА_2 разом не проживає з ОСОБА_3 з раннього його віку, не займається його вихованням, матеріально не забезпечує. З огляду на те, що мати дитини померла, батьківські обов'язки наразі виконує вона зі своїм чоловіком, оскільки рішенням Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_3 було тимчасово влаштовано у її сім'ю. Крім того, ОСОБА_2 свідомо відмовився від виконання батьківських обов'язків, оскільки взагалі не цікавиться життям сина, не здійснював жодних спроб для зустрічі та спілкування з ним.
Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, судом встановлено, що відповідач не створив належних умов для проживання та виховання дитини. Фактично дитина не отримує від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку.
З огляду на викладене, оцінивши надані докази, враховуючи вік дитини та її інтереси, суд дійшов висновку, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому є підстави для позбавлення його батьківських прав та задоволення позовних вимог.
При вирішенні цієї вимоги враховується, що такий крайній захід спрямований на захист інтересів дитини з метою забезпечення її належного виховання, розвитку, медичного та соціального нагляду. Тому позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повністю відповідає інтересам дитини, і є справедливим, передбачуваним та невідворотним наслідком свідомого вибору ОСОБА_2 .
Відповідно до частин другої, третьої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Судом встановлено, що з ОСОБА_2 вже стягуються аліменти на утримання його сина ОСОБА_3 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 травня 2018 року у справі № 754/8261/17, відтак, суд, задовольняючи вимогу про позбавлення відповідача батьківських прав, не вбачає підстав для одночасного стягнення з нього аліментів на дитину.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, ураховуючи повне задоволення позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача.
З урахуванням положень статті 169 СК України суд роз'яснює відповідачу, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Роз'яснити відповідачу, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м. Київ, просп. Червоної Калини, буд. 21Г, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 37501695.
Служба у справах дітей та сім'ї Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, місцезнаходження: Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'я, вул. Широка, буд. 6, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 44497798.
Повне рішення складено 17 липня 2025 року.
Суддя Р. В. Котенко