Справа № 544/1034/25
пров. № 2/544/442/2025
Номер рядка звіту 43
18 серпня 2025 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області
в складі: головуючого судді Сайко О.О.,
за участі секретаря судового засідання Костенко Т.В.,
представника Міністерства юстиції України Мазур О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Пирятин в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до російської федерації в особі посольства російської федерації, міністерства юстиції російської федерації, треті особи Міністерство соціальної політики України, Міністерство юстиції України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що спричинило загибель людини,
ОСОБА_1 звернулась до суду від власного імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовом до російської федерації в особі представницького органу Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
У позові просить стягнути з відповідача на її користь та на користь її малолітнього сина ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі по 5 169 600 грн кожному, що є еквівалентом 120 000 Євро за офіційним курсом Національного банку України станом на 21.04.2025, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув її чоловік - ОСОБА_3 , унаслідок авіаударів, пов'язаних з військовою агресією рф, який працював на вітчизняному заводі ВПК - ТОВ «Київський бронетанковий завод». Її померлого чоловіка ОСОБА_3 було нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня внаслідок вищевказаних подій, посмертно. У даний час вона не працює і має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а тому потребує відповідної виплати родині загиблого унаслідок авіаударів внаслідок військової агресії РФ, та як наслідок загибелі її чоловіка - ОСОБА_3 . Внаслідок вказаних подій вона та її дитина, отримали психологічну травму і потребують справедливої сатисфакції у вигляді стягнення моральної шкоди.
Внаслідок саме збройної агресії російської федерації проти України було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка ОСОБА_3 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. Позбавивши життя ОСОБА_3 , російська федерація завдала його родині тяжких моральних страждань, грубо порушила її право на повагу до сімейного життя.
Внаслідок втрати чоловіка та батька ОСОБА_3 , який загинув у результаті військової агресії російської федерації проти України, а також, з огляду на особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач відчуває безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, втрату душевного спокою, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Через втрату рідної людини вона не має можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя.
Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи нематеріальну шкоду завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 р. №2268-УІІ.
Розмір моральної шкоди має бути відшкодований на рівні 5169600 грн, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на день підписання позовної заяви складає 120000,00 Євро, за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.
Розмір моральної шкоди був встановлений з урахуванням характеру і обсягу завданих позивачу та її сину моральних страждань, істотного порушення конституційних прав її чоловіка, умисного характеру дій, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчувала через неможливість відновити порушені права.
Ухвалою суду від 13.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 20.06.2025.
Ухвалою суду від 20.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивачка не з'явилася, просила справу розглянути без її участі.
Як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 по справі № 490/9551/19, після початку війни в Україні, а саме: з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди завданої особі в результаті збройної агресії російською федерацією за позовом, поданим саме до цієї країни.
У відповідності до положень статті 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв'язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти російської федерації, у т.ч. в особі Посольства російської федерації в Україні, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти російської федерації.
Разом із тим, у зв'язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.
Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації також не здійснюється.
Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.
У зв'язку із чим, інформацію про дату, час та місце розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації, міністерства юстиції російської федерації, треті особи Міністерство соціальної політики України, Міністерство юстиції України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що спричинило загибель людини, було повідомлено відповідачу через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке було розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не направив. Судом було вжито усіх можливих процесуальних заходів задля належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та створення учасникам процесу належних умов для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів.
Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладені обставини та строки розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи та ухвалення рішення без участі сторони відповідача, оскільки такий вважається належним чином повідомлений про розгляд справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав.
Представник Міністерства юстиції України Мазур О.О. в судовому засіданні підтримала позицію установи, викладену у письмових поясненнях. У своїх поясненнях щодо юрисдикційного імунітету російської федерації представник Мінюсту зазначив, що Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення російської федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, російська федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від російської федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно. Верховний Суд у цій постанові також вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема рф, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї країни.
Представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу від 20.11.2019 року, серії НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_4 20.11.2019 року уклала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а. с. 30).
У шлюбі з ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у неї народився син ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 01.09.2020 (а.с.27).
Згідно з копією свідоцтва про смерть від 19.04.2022, серії НОМЕР_3 , підтверджується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце смерті: м. Київ (а. с. 29).
Згідно з копією акта від 06.10.2022 спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 16.04.2022 о 06 год 40 хв в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» стверджується, що вказаний груповий нещасний випадок мав місце внаслідок ракетного удару, завданого військовими російської федерації по території та об'єктах ТОВ «Київський бронетанковий завод» (монтажний цех №1), стався в робочий час, за режимом роботи підприємства, під час виконання потерпілим ОСОБА_3 (який працював старшим майстром виробничої дільниці) своїх трудових обов'язків. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №020-1339 від 18.04.2022, смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 настала внаслідок ушкодження внутрішніх органів, закритої травми грудей та живота. Ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків (а. с. 33-46).
ОСОБА_3 було нагороджено орденом «За мужність» 3 ступеня, посмертно (а.с.47-49).
Надаючи правову оцінку установленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи судом. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
До такого висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19.
Позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що спричинило загибель людини.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, суд врахував, те що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту").
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Аналогічні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291 св 21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925 св 21).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав»
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Частиною 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Суд установив, що чоловік позивачки та батько її неповнолітньої дитини загинув внаслідок ракетного удару, завданого військовими російської федерації, під час виконання трудових обов'язків на підприємстві, розташованому в м. Київ, причиною смерті є ушкодження внаслідок воєнних дій, спричинені вибухами та уламками, внаслідок чого порушено невід'ємне право ОСОБА_3 на життя, передбачене статтею 27 Конституції України, статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Незаконними діями з боку російської федерації було порушено невід'ємне право ОСОБА_3 на життя, гарантоване статтею 2 Європейської Конвенції, право його родини на повагу до сімейного життя, встановлене статтею 8 Європейської Конвенції, що свідчить про множинність порушень російською федерацією законних прав позивачки, а отже, згідно із "Правилами суду - компенсація шкоди" ЄСПЛ, такі множинні порушення Європейської Конвенції з боку російської федерації є підставою для відшкодування російською федерацією моральної шкоди, завданої позивачу та її неповнолітньому сину.
Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. При цьому на позивачів покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками.
У цьому випадку між спричиненою протиправними діями відповідача моральною шкодою внаслідок смерті рідної людини та психотравмуючими факторами внаслідок такої негативної події, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок, адже саме через військову агресію відповідача чоловіка позивачки позбавлено життя.
Суд погоджується із доводами позивачки про те, що порушивши основоположні права і свободи особи, російська федерація завдала їй тяжких моральних страждань. Внаслідок втрати чоловіка життя позивачки докорінно змінилось. Позивачка зазнала безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, втратила душевний спокій, постійно відчуває невпевненість і незахищеність. Суттєво були порушені їх з сином нормальні життєві зв'язки, позивач змушена докладати значних зусиль для організації свого життя. Втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню; позивачка та її маленький син позбавлені можливості матеріальної та моральної підтримки чоловіка та батька у подальшому у своєму житті; відновити попередній стан життя позивачів неможливо.
Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачці та її сину моральної шкоди, необхідно брати до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошовому еквіваленті.
Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Грошові кошти як загальний еквівалент усіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.
При цьому визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, яку зазнала позивачка та її син, у зв'язку із втратою чоловіка та батька внаслідок збройної агресії російської федерації, суд враховує роз'яснення Європейського суду з прав людини, правові висновки Верховного суду.
Так, зокрема ЄСПЛ вказує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Також ЄСПЛ в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації», зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Суд також враховує, що відповідно до практичної рекомендації голови Європейського суду з прав людини від 28.03.2007 «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», викладеної у підпункті 15 пункту 3, відповідно до якої заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка, на їхню думку, була б справедливою.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачці та її сину моральної шкоди, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини та становить в середньому 60 000 Євро за загибель однієї особи. Зокрема, такі рішення виносились Європейським судом з прав людини у справах "Хачукаєви проти Росії" (Khachukayev v. Russia (23/04/2009)), "Сагаєва та інші проти Росії" (Sagayeva and Others v. Russia (08/12/2015)), "Ісламова проти Росії" (Islamova v. Russia (30/04/2015)), "Султигов та інші проти Росії" (Sultygov and Others v. Russia (09/10/2014)).
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу та її сину моральних страждань, істотних порушень їх прав, умисного характеру дій російської федерації, а також душевного болю від втрати рідної людини, почуття безпорадності, які позивач та її син відчувають роками через втрату чоловіка та батька, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їм моральну шкоду кожному в сумі по 2 989 000 грн, що на день розгляду справи за офіційним курсом НБУ складає 60 000 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через смерть фізичної особи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Водночас відповідно до підпункту 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( що становить 15 140 грн)
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 30 280 грн - по 15 140 грн за кожну позовну вимогу майнового характеру.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до російської федерації в особі посольства російської федерації, міністерства юстиції російської федерації, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, що спричинило загибель людини, задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 898 000 (два мільйони вісімсот дев'яносто вісім тисяч) грн, що є еквівалентом 60 000 (шістдесяти тисячам) Євро за офіційним курсом Національного банку України станом на 18.08.2025.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2 898 000 (два мільйони вісімсот дев'яносто вісім тисяч) грн, що є еквівалентом 60 000 (шістдесяти тисячам) Євро за офіційним курсом Національного банку України станом на 18.08.2025.
Стягнути з російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, місцезнаходження: просп. Повітряних Сил, буд. 27, м. Київ.
Відповідач: Міністерство юстиції російської федерації, місцезнаходження: вул. Житня, 14, будівля 1, м. Москва.
Третя особа: Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, юридична адреса: вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601.
Третя особа: Міністерство юстиції України, код ЄДРПОУ 00015622, юридична адреса: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001.
Повний текст рішення виготовлений 19.08.2025
Суддя О.О.Сайко