543/604/25
2/543/349/25
(заочне)
18.08.2025 селище Оржиця
Оржицький районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Попадюка С.С., за участю секретаря судового засідання Щерби А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Оржиця Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - Пархомчук С.В., за допомогою підсистеми «Електронний Суд», 16.06.2025 звернувся до суду із позовом в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №197455 від 19.06.2021 в сумі 10040,00 грн та понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 19.06.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 197455 про надання фінансового кредиту у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов якого товариство надало відповідачу фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 2000 грн 00 коп.; дата надання кредиту: 19.06.2021; строк кредиту: 21 днів; валюта: UAН; стандартна процентна ставка 2 % в день або 730 % річних. Факт отримання коштів позичальником підтверджується інформаційною довідкою, відповідно до якої 19.06.2021 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2000 грн 00 коп. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів.
17.02.202 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-17/02/2022, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступає ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10040 грн 00 коп., з яких 2000 грн 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 8040 грн 00 коп. - прострочена заборгованість за процентами, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Ухвалою від 19.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 13 год. 15 хв. 29.07.2025 у приміщенні суду.
Ухвалою суду від 29.07.2025 для здійснення повторного виклику відповідача відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 15 год. 00 хв. 18.08.2025.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просить розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а в разі неявки відповідача - ухвалити заочне рішення.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.
За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 280 ЦПК України, судом проведено заочний розгляд справи.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив таке.
19.06.2021 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №197455, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 2000 грн 00 коп. строком на 21 днів, тобто до 09.07.2021. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом (а.с.20-22).
Відповідно до пункту 1.6. Договору, датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.
Відповідно до пункту 1.7. Договору, невід'ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства https//www.cly.com.ua/.
На а.с.22 звор. у Додатку № 1 до Договору про надання фінансового кредиту №197455 від 19.06.2021 наведений графік розрахунків та орієнтовна загальна вартість кредиту, відповідно до якого строк, на який надано кредит - 21 днів, сума кредиту - 2 000,00 грн, проценти за користування кредитом 2 % в день, сума нарахованих процентів - 840,00 грн, комісія - 300,00 грн.
Вказаний кредитний договір підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором СL4874.
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 з яким укладено договір №197455 від 19.06.2021 ідентифікований ТОВ «ЗАЙМЕР». Акцепт договору позичальником здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://www.cly.com.ua/. Також товариством повідомлено одноразовий ідентифікатор СL4874, який 19.06.2021 було направлено позичальнику на номер моб. тел. НОМЕР_2 (а.с.12).
Відповідно до підтвердження ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів повідомлено, що ТОВ «ПрофітГід» 19.06.2021 о 17 год. 40 хв. було здійснено успішний переказ грошових коштів на номер платіжної картки НОМЕР_1 в сумі 2000,00 грн (а.с.29).
Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.
17.02.2022 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-17/02/2022, за умовами якого ТОВ «ЗАЙМЕР» передає ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату, права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, які виникли внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів та які входять до Портфелю заборгованості (а.с.16-19).
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 01-17/02/2022 від 17.02.2022 до ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за договором № 197455 від 19.06.2021, сума виданого кредиту за яким становить 2000,00 грн, залишок по тілу становить 2000,00 грн, залишок по відсотках 8040,00 грн, а всього сума заборгованості 10040,00 грн (а.с.11).
Як видно з платіжного доручення № 3 668 від 21.02.2022 та платіжних інструкцій № 3 878, № 3 876 від 12.10.2022, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» сплатило на користь ТОВ «ЗАЙМЕР» плату за відступлення права грошової вимоги згідно договору факторингу №01-17/02/2022 від 17.02.2022 (а.с.27-28).
З досліджених доказів по справі судом встановлено, що позивач правомірно набув права вимоги за кредитним договором №197455 від 19.06.2021, боржником за якими є відповідач.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №197455 від 19.06.2021 заборгованість відповідача станом на 16.04.2025 становить 10040,00 грн, з яких: 2000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 8040,00 грн - прострочена заборгованість за процентами (а.с.10).
14.04.2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» було направлено відповідачу вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором та сплату заборгованості, яка на дату відступлення склала 10040,00 грн (а.с.9).
Згідно п. 1 ч. 2 ст.1 1 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
П. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір у формі електронного документу з електронними підписами.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Відповідно до 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не може слугувати підставою для нарахування кредитором відсотків передбачених договором після настання прострочення умова договору про право банку нараховувати проценти за користування кредитом по день повного погашення заборгованості (пункти 6.32. 6.36. постанови).
Судом встановлено, що сторони погодили розмір відсотків - 2 % на добу від суми кредиту за договором, строк дії якого, згідно п. 1.2, п. 1.3 Договору 21 днів, після спливу якого у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Пунктом 2. Договору про надання фінансового кредиту визначено порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за Договором. Так, п. 2.3 Договору вказано, що проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно, тобто 2000,00 грн (сума отримана у позику та не повернута протягом строку дії договору) х 2 % (узгоджений сторонами у п. 1.3. договору відсоток, який сплачує позичальник щоденно за користування коштами) = 40,00 грн (сума коштів, що має сплачуватися відповідачем щоденно протягом строку дії договору за користування отриманими у позику коштами).
Звідси, заборгованість відповідача по несплачених відсотках за договором про надання фінансового кредиту № 197455 від 19.06.2021 становить 840 грн (40,00 грн х 21 днів).
Досліджуючи умови договору, суд звертає увагу, що умовами Індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №197455 від 19 червня 2021 року встановлено строк дії кредиту 21 днів до 09.07.2021, проте у випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки. Тобто за своє суттю нарахування процентів протягом подальших 180 днів здійснюється за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором
Водночас, в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтував та матеріалами справи не підтвердив підстави та обґрунтованість нарахування процентів в розмірі 7200 грн.
Розрахунку нарахування цих відсотків позивачем не надано. Відтак, суд вважає, що позивачем не доведено обґрунтованість та правомірність такої вимоги до відповідача.
Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто, боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження №12-16гс22). Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору, задоволенню не підлягають.
З врахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, беручи до уваги, що відповідач істотно порушив умови укладеного ним кредитного договору, у встановленому порядку та строки не погашав кредит та проценти за користування ним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 2000 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 840 грн, а всього у сумі 2840 грн підлягають до задоволення. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог на 28,29 %, виходячи із змісту вище зазначеної норми, з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 685,30 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
28.07.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» адвоката Пархомчука С.В. надійшла заява про розподіл судових витрат, за змістом якої він просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн 00 коп. (а.с.42-51).
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу було надано: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року (а.с.13-14), додаткова угода №1 від 27.12.2024 року до Договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 року (а.с.15), акт про отримання правової допомоги від 21.07.2025 року (а.с.46), платіжна інструкція (а.с.50). згідно з якими вартість правової допомоги становить 10500,00 грн.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з принципів співмірності, розумності судових витрат та враховує характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, яка визнана судом як незначної складності та розглядалась у спрощеному провадженні з викликом сторін, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, подання заяви про розгляд справи без участі представника позивача, та дійшов висновку що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.
Можливість суду за власною ініціативою здійснювати розподіл судових витрат із врахуванням зазначених вище та інших критеріїв підтверджується судовою практикою суду касаційної інстанції, що випливає, зокрема, із постанов Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц, від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц, від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-268, 280, 284 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором № 197455 від 19.06.2021 у розмірі в розмірі 2840 грн 00 коп., що складається із суми заборгованості за тілом кредиту 2000,00 грн. та суми заборгованості за відсотками 840,00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» судові витрати: сплачений судовий збір у розмірі 685 грн 30 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн 00 коп.
За ч. 1 ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
За ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», адреса: вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 42228158;
- відповідач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 18.08.2025.
Суддя Попадюк С.С.