Справа №619/8182/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1213/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.402 КК України
14 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого ОСОБА_2 ,
- суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
- при секретарі ОСОБА_5 ,
- за участю прокурора ОСОБА_6 ,
- захисника ОСОБА_7 ,
- обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року, -
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Житомир, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше працював на панчішній фабриці наладчиком, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч.4 ст.402 КК України на 5 років позбавлення волі.
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Як установив суд, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 12.02.2024 № 40, солдата ОСОБА_8 зараховано до списків особового складу військової частини та у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 НГУ. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 09.08.2024 № 205, солдата ОСОБА_8 призначено на посаду стрільця (помічника кулеметника) 1 відділення 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення (на бронетранспортерах) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Згідно бойового розпорядження командира 3 бригади оперативного призначення Національної гвардії України № 08/4352/дск від 11.08.2024, солдата ОСОБА_8 передано під оперативний контроль командира БТГр 3 броп.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє до теперішнього часу.
Відповідно до вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України Про Національну гвардію України, солдат ОСОБА_8 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника. Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Як убачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу. Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів. Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати.
Однак, ОСОБА_8 під час проходження військової служби у складі 3 бригади оперативного призначення 14.08.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 13.08.2024 командиром батальйонно-тактичної групи 3 бригади оперативного призначення Національної гвардії України видано бойове розпорядження № 08/91 щодо прийняття т.в.о. командира 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення в оперативне підпорядкування військовослужбовців у складі: старшого водія 3 кулеметного взводу роти вогневої підтримки 1 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_10 , старшого розвідника 1 розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення 2 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_11 , стрільця (помічника кулеметника) 2 відділення 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення солдата ОСОБА_8 та визначення їм бойового завдання: провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі н.п. Глибоке Харківської області в смузі оборони 92 ошбр, шо дасть змогу більш ефективно вести бойові дії. На виконання вказаного бойового розпорядження, 14.08.2024 приблизно об 11 год 49 хв заступником командира 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом 1 батальйону оперативного призначення старшим лейтенантом ОСОБА_12 , у місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_2 ), стрільцю (помічнику кулеметника) 2 відділення 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України солдату ОСОБА_8 віддано бойовий наказ в усній формі, а саме: провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі АДРЕСА_3 в смузі оборони 92 ошбр, що дасть змогу більш ефективно вести бойові дії. Однак, ОСОБА_8 , будучи невдоволеним цим наказом щодо вибуття в район АДРЕСА_3 із завданням: провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі н.п. Глибоке Харківської області в смузі оборони 92 ошбр, що дасть змогу більш ефективно вести бойові дії, перебуваючи у місці тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_2 ), 14.08.2024 орієнтовно об 11 год 49 хв, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Указав, що:
-матеріали кримінального провадження не підтверджують версію сторони обвинувачення щодо наявності у обвинуваченого злочинного умислу на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку із захисту Вітчизни;
- ОСОБА_8 інформував командування військової частини, слідчого та прокурора про стан свого здоров'я, який унеможливлював виконання наказу 14.08.2024, проте командування відхилило всі його клопотання про надання медичної допомоги, а орган досудового розслідування та прокурор не перевірили ці обставини в ході досудового розслідування;
-захисником у судовому засіданні було заявлено клопотання про призначення судово-медичної експертизи, обґрунтоване довідкою ВЛК від 05.08.2024 №1012, згідно якої у ОСОБА_8 встановлено низку діагнозів, а також медичною характеристикою, що свідчить про неодноразове стаціонарне лікування, що, на думку захисника, підтверджує спрямованість дій обвинуваченого не на реалізацію злочинного наміру, а на отримання медичної допомоги у зв'язку з хворобливим станом здоров'я як реалізацію соціального права військовослужбовця. Однак, суд першої інстанції протиправно проігнорував вищевказане клопотання, чим порушив загальні засади кримінального провадження, передбачені ст.7 КПК України;
-суд, обґрунтовуючи прийняте рішення, послався на покази свідків, зокрема ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , однак частина їхніх показів є показами з чужих слів, оскільки вони повідомляли відомості, які міг підтвердити лише бойовий медик, а відтак ці покази щодо стану здоров'я ОСОБА_8 не можуть бути використані для доведення його винуватості;
-в ході судового розгляду, незважаючи на клопотання сторони захисту, прокурор не забезпечив явку для допиту свідка ОСОБА_15 - бойового медика, фактично відмовившись від його допиту, тоді як покази цього свідка щодо стану здоров'я ОСОБА_8 є визначальними для прийняття законного рішення у справі;
-наявні в матеріалах кримінального провадження Бойові розпорядження не містять будь-яких відомостей, які б підтверджували чи спростовували обставини, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні;
-матеріали службового розслідування містять правову оцінку діяння ОСОБА_8 , при цьому командир військової частини фактично встановлює кримінально-значимі ознаки інкримінованого злочину та стверджує про його вчинення за ч.4 ст.402 КК України, однак така кваліфікація не може здійснюватися на підставі висновку командира, тим більше, що ОСОБА_8 не брав участі в розслідуванні через перебування під вартою, його права були грубо порушені, а обставини встановлювались без урахування його пояснень, у зв'язку з чим зазначені матеріали не можуть бути використані судом як доказ для підтвердження обставин у цьому кримінальному провадженні;
-сторона захисту вважає, що в діях ОСОБА_8 відсутні ознаки суб'єктивної сторони складу інкримінованого йому злочину.
Просить призначити судово-медичну експертизу з урахуванням питань, які будуть узгоджені учасниками провадження, допитати свідка ОСОБА_15 - бойового медика, повторно допитати свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , повторно дослідити висновок службового розслідування і медичні документи ОСОБА_8 , скасувати вирок, визнати ОСОБА_8 невинуватим та виправдати його на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю доповідача, доводи захисника, обвинуваченого, думку прокурора, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Згідно висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року по справі №676/5972/17, незгода прокурора з оцінкою певних конкретних доказів судом першої інстанції не є підставою для їх повторного дослідження в суді апеляційної інстанції.
Так, у поданому клопотанні захисника про повторне дослідження доказів не наведено, в чому саме полягала неповнота чи неправильність їх дослідження судом першої інстанції, зокрема під час допиту свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , а також які саме порушення були допущені при дослідженні доказів чи при встановленні обставин кримінального провадження.
З таких обставин клопотання захисника про повторне дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, колегія суддів залишає без задоволення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, кваліфікація його дій за ч.4 ст.402 КК України ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і належним чином досліджених у судовому засіданні доказах та є правильними.
Доводи апеляційної скарги захисника про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону не містять у собі необхідних та достатніх підстав для скасування вироку і спростовуються сукупністю доказів:
-витягом з наказу № 40 від 12.02.2024 командира в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України про зарахування ОСОБА_8 до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення (т.1 а.с. 166);
-повідомленням командира ВЧ НОМЕР_1 про вчинення ОСОБА_8 14.08.2024 відкритої відмови виконати наказ начальника в умовах воєнного стану (а.с. 83);
-матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_1 за фактом відмови від виконання наказу, в т.ч. солдатом ОСОБА_8 , яке розпочато 04.09.2024 та завершено 09.09.2024, а саме: висновком, затвердженим 09.09.2024 т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 , яким запропоновано факт непокори, а саме відкритої відмови виконати наказ заступника командира 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом 1-го батальйону оперативного призначення старшого лейтенанта ОСОБА_17 , в т.ч. солдатом ОСОБА_8 , який мав місце 14.08.2024 в н.п. Дергачі Харківської області, вважати підтвердженим (т.1 а.с. 89-136);
-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2024 № 56, яким уважати таким, що приступив до виконання обов'язків лейтенанта ОСОБА_18 з 04.03.2024 за посадою заступника командира 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом 1-го батальйону оперативного призначення (т. 1 а.с. 138)
-витягом з бойового розпорядження командира батальйону тактичної групи з бригади оперативного призначення Національної гвардії України від 13.08.2024 №08/91 (т. 1 а.с. 139);
-витягом з бойового розпорядження командира НОМЕР_3 бригади оперативного призначення Національної гвардії України від 23.07.2024 №07/3916дск (т. 1 а.с. 140);
-витягом з бойового розпорядження командира НОМЕР_3 бригади оперативного призначення Національної гвардії України від 11.08.2024 №08/4352дск (т. 1 а.с. 141);
-протоколом огляду предметів від 03.09.2024, за відомостями якого оглянуто зазначені витяги з бойових розпоряджень (т.1 а.с. 142-147);
-протоколом огляду предметів від 05.10.2024, за відомостями якого оглянуто висновок службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу солдатом ОСОБА_19 (т.1 а.с. 148-149);
-протоколом огляду предметів від 14.08.2024, за відомостями якого оглянуто відеозапис щодо доведення 14.08.2024 об 11 год 49 хв у пункті тимчасової дислокації підрозділу в АДРЕСА_2 заступником командира усного наказу військовослужбовцям, в т.ч. солдату ОСОБА_8 щодо необхідності їм провести рекогносцирування позицій, які є більш вигіднішими за властивостями рельєфу та панівними висотами в районі н.п. Глибоке в смузі оборони 92 ошбр, що дасть змогу більш ефективно вести бойові дії (т.1 а.с. 109-111);
-відомостями протоколу від 13.08.2024 про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, а саме ОСОБА_16 , використовуючи ноутбук Lenovo здійснила копіювання відеозапису з назвою «IMG_2542» тривалістю 01 хв 22 сек, який створено 14.08.2024 об 11 год 49 хв з мобільного телефона «Iphone 15 Pro Max» на оптичний диск та зроблено скріншоти екрану телефону (т.1 а.с. 114-120);
-довідкою №1012 від 05.08.2024 військово-лікарської комісії, за відомостями якої ОСОБА_8 придатний до військової служби (т. 1 а.с. 162);
-медичною характеристикою на військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_8 , який перебував під медичним оглядом лікарів військової частини НОМЕР_1 з лютого 2024 року, тричі проходив стаціонарне лікування у зв'язку з наслідками перенесеної ВТ (01.03.2024), АТБ у вигляді післятравматичного цефалгічного с-му. Придатний до військової служби (т.1 а.с. 163);
-показаннями у судовому засіданні свідка ОСОБА_16 , яка є офіцером з дисципліни, про те, що вона обвинуваченого знає як товариша по службі. 14.08.2024 в м. Дергачі ОСОБА_12 було віддано бойовий наказ та троє солдат відмовилися його виконувати, у т.ч. ОСОБА_8 , пояснивши відмову станом здоров'я, а що саме не зазначив. У травні 2024 року у ОСОБА_8 був факт відмови від виконання наказу. Такі відмови солдат негативно впливають на морально-психологічний стан інших військовослужбовців. Вона та інші офіцери ознайомлювали солдат з наслідками порушення дисципліни. Наказ був про рекогносцировку. Під час оголошення наказу був присутній військовий медик. Скарг, пов'язаних із матеріально-технічним забезпеченням від військовослужбовців не було;
-показаннями у судовому засіданні свідка ОСОБА_12 , який пояснив, що він являється заступником командира роти по роботі з особовим складом. Обвинувачений був прикомандирований для виконання бойового завдання. 14.08.2024 приблизно о 12 год він віддав усний наказ про виконання бойового завдання групі військовослужбовців, троє з яких відмовилися його виконувати, в т.ч. і ОСОБА_8 , мотивуючи станом здоров'я. Після чого, щодо них почалося досудове розслідування. Була зібрана інша група, яка виконала це завдання. Задача була розвідувальна - пішим маршем приблизно 3-5 км знайти більш вигідні позиції. Явних ознак хвороби і ніяких симптомів у ОСОБА_8 він не бачив, поруч був бойовий медик, який обстежив обвинуваченого і нічого не виявив, після чого військовослужбовців, які відмовилися виконувати наказ відвезли до прокуратури;
-показаннями у судовому засіданні свідка ОСОБА_14 про те, що 14.08.2024 вони отримали наказ виїхати групою на бойове завдання і 3 військовослужбовця, які були відряджені до їхньої військової частини, відмовилися його виконувати, в т.ч. і ОСОБА_8 , пояснивши станом здоров'я, водночас, ніхто не уточнював чому саме. В решті решт завдання було виконано іншими силами. Під час відмови медик був присутній, спілкувався з відмовниками. Будь-яких наявних симптомів, які б не дозволили йому виконати це завдання, він не бачив;
-оглянутим у судовому засіданні відеозаписом щодо доведення 14.08.2024 об 11 год 49 хв у пункті тимчасової дислокації підрозділу в АДРЕСА_2 заступником командира бойового наказу військовослужбовцям, в т.ч. солдату ОСОБА_8 , який відмовився виконувати наказ.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_8 ознак суб'єктивної сторони складу інкримінованого йому злочину, є безпідставними.
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України, характеризується виною у формі прямого умислу, який може виникнути як у момент отримання наказу, так і пізніше. Саме такий умисел був наявний у діях ОСОБА_8 , що підтверджується його відкритою відмовою виконати бойовий наказ, наданий у визначеній обстановці в умовах воєнного стану.
Версія обвинуваченого про неможливість виконання наказу через погіршення стану здоров'я була належним чином перевірена судом першої інстанції та не знайшла свого підтвердження. Так, відповідно до довідки ВЛК № 1012 від 05.08.2024 та медичної характеристики, ОСОБА_8 був визнаний придатним до військової служби, що свідчить про відсутність об'єктивних причин для невиконання ним наказу. Пояснення ОСОБА_8 з цього приводу зводяться до його особистого сприйняття стану здоров'я і незгоди з висновком військово-лікарської комісії, що не може слугувати підставою для виключення вини.
Крім того, показання свідків, зокрема ОСОБА_16 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , які є послідовними, логічними, узгодженими між собою та з іншими доказами у справі, беззаперечно вказують на те, що ОСОБА_8 свідомо і відкрито відмовився виконати наказ. Як слушно зауважив суд першої інстанції, мотиви таких дій, у тому числі пов'язані зі станом здоров'я, значення для правової кваліфікації за ст.402 КК України не мають.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_8 прямого умислу на відмову виконати законний наказ начальника ґрунтуються на аналізі зібраних та належним чином досліджених доказів.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд безпідставно послався на показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_14 щодо стану здоров'я ОСОБА_8 , оскільки вони є показаннями з чужих слів, то вони є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції послався на вказані показання для підтвердження факту відкритої відмови ОСОБА_8 від виконання бойового наказу, а не з метою підтвердження стану здоров'я обвинуваченого.
Разом із тим, об'єктивна оцінка стану здоров'я ОСОБА_8 була надана військово-лікарською комісією, яка згідно з довідкою №1012 від 05.08.2024 визнала його придатним до військової служби, що підтверджується також медичною характеристикою з місця служби. Суд першої інстанції надав цим документам належну правову оцінку, і саме на них, а не на висловлення свідків про самопочуття обвинуваченого, ґрунтувався висновок про відсутність об'єктивних перешкод для виконання наказу.
Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання про призначення судово-медичної експертизи, то, як обґрунтовано зазначив суд за результатами його розгляду, питання, які просить поставити захисник на вирішення судово-медичної експертизи, відносно наявності у ОСОБА_8 хвороб, їх проявів, впливу на працездатність та як саме, не відносяться до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки зводяться до вирішення питання про ступінь придатності до військової служби (а.с.41-42 т.2).
Такі висновки повністю узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, згідно з якою надання оцінки діагнозу особи на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Питання встановлення ступеня придатності до військової служби належить виключно до повноважень військово-лікарської комісії. Згідно з чинним Положенням про військово-лікарську експертизу, затвердженим наказом МОУ №402 від 14.08.2008, у разі незгоди з висновками ВЛК особа мала можливість звернутись до Центральної військово-лікарської комісії для їх перегляду, чим сторона захисту не скористалася.
Таким чином, вказане клопотання було розглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні відповідно до ст.350 КПК України, за результатами якого суд постановив вмотивоване рішення, діючи в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що під час судового розгляду прокурор не забезпечив явку свідка бойового медика, попри клопотання сторони захисту, не свідчать про порушення прав сторони захисту.
Як убачається з матеріалів провадження, допит вказаного свідка не був проведений з об'єктивних причин, зокрема - у зв'язку з його проходженням військової служби в лавах Збройних Сил України та перебуванням на бойових позиціях за межами Харківської області. Цей факт свідчить про реальну неможливість забезпечення його явки у судове засідання в період розгляду справи, що не залежало ані від прокурора, ані від суду.
Водночас, відсутність допиту свідка ОСОБА_20 не вплинула на повноту з'ясування обставин справи, оскільки стан здоров'я ОСОБА_8 підтверджувався іншими належними і допустимими доказами, зокрема - довідкою військово-лікарської комісії №1012 від 05.08.2024, медичною характеристикою, а також показаннями свідків, які були очевидцями події, включно з тим, що під час оголошення наказу ОСОБА_8 на місці був присутній бойовий медик, який не зафіксував жодних ознак, що могли б об'єктивно перешкоджати виконанню наказу.
Таким чином, непроведення допиту ОСОБА_20 було зумовлене поважними причинами, а встановлення обставин справи здійснено на підставі інших доказів, що виключає порушення права сторони захисту на змагальність чи справедливий судовий розгляд.
Крім того, згідно ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно, прокурор надає докази у порядку та обсязі, які вважає за необхідними для підтвердження своєї правової позиції.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що наявні в матеріалах кримінального провадження бойові розпорядження не містять відомостей, які б підтверджували чи спростовували обставини, що підлягають доказуванню у цій справі, є необґрунтованими та не узгоджуються з фактичним змістом досліджених доказів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, бойові розпорядження, що долучені до справи містять конкретну інформацію про створення бойових підрозділів, їх склад, район виконання завдань, порядок підпорядкування особового складу та визначення окремих бойових задач, зокрема - проведення рекогносцирування позицій. У зазначених розпорядженнях прямо вказано прізвище ОСОБА_8 серед особового складу, залученого до виконання завдань.
Таким чином, ці документи, як докази, мають істотне значення для підтвердження факту участі ОСОБА_8 у підпорядкуванні визначеному бойовому підрозділу, встановлення характеру бойових завдань, а також факту надання йому конкретного бойового доручення, невиконання якого інкримінується в межах обвинувачення.
Доводи захисника про те, що матеріали службового розслідування не можуть бути використані як докази у цьому кримінальному провадженні через наявність у них правової оцінки діяння ОСОБА_8 та відсутність його участі в розслідуванні, є безпідставними.
Суд першої інстанції належно дослідив матеріали службового розслідування у сукупності з іншими доказами у справі, не надаючи їм самостійного визначального значення. Зазначені матеріали були використані виключно як додаткове джерело інформації, що відображає хронологію подій та службову реакцію командування на відмову військовослужбовця виконати наказ, і не містять самодостатньої кваліфікації дій обвинуваченого в розумінні кримінального процесу.
Щодо відсутності участі ОСОБА_8 у службовому розслідуванні, то з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що сторона захисту порушувала перед компетентними органами клопотання щодо проведення додаткової перевірки чи спростування викладених у матеріалах обставин. Водночас сам факт проведення службового розслідування не підміняє ані досудове розслідування, ані судовий розгляд, а отже не впливає на об'єктивність зібраних у справі доказів.
Таким чином, матеріали службового розслідування є належним і допустимим джерелом доказу, який був оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Отже, належним чином дослідивши і оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази, у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_8 непокори, тобто відкритої відмови виконати наказ начальника в умовах воєнного стану, та правильно кваліфікував його дії за ч.4 ст.402 КК України.
Вважати цей висновок неправильним, як про це зазначено в апеляційній скарзі сторони захисту, підстав не вбачається.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на правильність висновків суду і були б підставою для скасування вироку, також не вбачається.
Покарання ОСОБА_8 призначене відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням характеру і ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та всіх даних про його особу, воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 10 березня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, у той же строк з дня отримання копії ухвали.
Головуючий:
Судді: